Стихотворение «весенние воды» можно отнести к пейзажной лирике тютчева. оно было написано в 1830 году. в этом произведении описывается чудесный период ранней весны, пробуждение природы от зимнего сна, наступление радостных весенних дней читая стихотворение, действительно ощущаешь весеннюю атмосферу. чувствуется, как в воздухе пахнет талым снегом, вокруг раздается пение птиц, солнце растапливает зимнюю стужу, наполняя душу восторженным возбуждением и радостью. стихотворение можно разделить на две части, основываясь на настроении автора в начале и в конце произведения. в первой части у земли состояние ещё сонное – она «ещё не проснулась», но на весне спешит вода, которая будит и гласит: «весна идёт»! автор рисует два плана – землю и воду. в первой части слышим шум воды, быстрое движение, которое вызывает бурную радость. повтор согласного звука (б) () и шипящего (ш), в слове шумят, передать начинающее движение воды. ф. тютчев использует много глаголов (шумят, бегут, гласят). эти глаголы позволяют услышать ритмичность произведения и почувствовать движение и шум весенней воды, наступающей весны. в конце первого предложения автор поставил многоточие. наверное, поэт хочет ещё многое сказать о весенней воде. вторая часть стихотворения – это ожидание майских дней. весне художник придаёт черты молодой девушки. майские дни олицетворяются с маленькими детьми, которые водят хороводы и у них румяные щёки. в стихотворении ф.тютчева зима и весна олицетворены. «зима недаром злится», зима – «ведьма злая», бесится, злится, хлопочет, ворчит на весну, бросает в неё снег. весна – «прекрасное дитя», в окно стучится, гонит зиму со двора и хохочет ей в глаза. в стихотворении смена времён года осмыслена в соответствии с народно-поэтическими представлениями как борьба двух врагов.
Незвичайна і багата на пригоди біографія поета-романтика Дж. Байрона наклала відбиток на його творчість. Він належав до аристократичної, але збіднілої родини. У десятирічному віці після смерті діда Байрон успадкував титул лорда. Ще студентом Кембріджського університету почав писати вірші, та відомий став після опублікування поеми "Паломництво Чайльда-Гарольда". Байрон багато подорожував, цікавився історією, був учасником визвольного руху в Італії, долучився до лав грецьких повстанців.
Поеми Байрона побудовані як лірична сповідь героя, який втілює риси непересічної особистості і є носієм вірувань та ідей своєї хворої доби. Ці поеми-сповіді є найвищим творчим досягненням англійського поета-романтика. Саме романтикою овіяний образ українського гетьмана Мазепи. Байрон, як свідчить поема "Мазепа", цікавився історією України і, на відміну від російських письменників, симпатизував Мазепі.
Після поразки шведів під Полтавою король Карл XII зупинився перепочити в лісі. Він ліг під деревом, тамуючи біль від ран. До нього приєднався гетьман Мазепа, але король помітив, що перш ніж лягти відпочити, козацький гетьман:
...обійняв свого коня
За шию, наче той рідня,
І не зважаючи на втому,
Підкинув листя вороному,
Обер на спині вогкий" пил,
Звільнив з оброті і вудил...
Короля вразило таке трепетне ставлення до тварини, і він попросив гетьмана розповісти, за що той так шанує свого коня. Козацький гетьман відповів, що не добром поминає "ту школу, де навчивсь їзди". Це заінтригувало короля, і Мазепа задовольнив його цікавість розповіддю про службу пажем за юних літ при дворі короля Яна-Казиміра. Юний і вродливий Мазепа закохався у молоду дружину ясновельможного пана:
Незвичайна і багата на пригоди біографія поета-романтика Дж. Байрона наклала відбиток на його творчість. Він належав до аристократичної, але збіднілої родини. У десятирічному віці після смерті діда Байрон успадкував титул лорда. Ще студентом Кембріджського університету почав писати вірші, та відомий став після опублікування поеми "Паломництво Чайльда-Гарольда". Байрон багато подорожував, цікавився історією, був учасником визвольного руху в Італії, долучився до лав грецьких повстанців.
Поеми Байрона побудовані як лірична сповідь героя, який втілює риси непересічної особистості і є носієм вірувань та ідей своєї хворої доби. Ці поеми-сповіді є найвищим творчим досягненням англійського поета-романтика. Саме романтикою овіяний образ українського гетьмана Мазепи. Байрон, як свідчить поема "Мазепа", цікавився історією України і, на відміну від російських письменників, симпатизував Мазепі.
Після поразки шведів під Полтавою король Карл XII зупинився перепочити в лісі. Він ліг під деревом, тамуючи біль від ран. До нього приєднався гетьман Мазепа, але король помітив, що перш ніж лягти відпочити, козацький гетьман:
...обійняв свого коня
За шию, наче той рідня,
І не зважаючи на втому,
Підкинув листя вороному,
Обер на спині вогкий" пил,
Звільнив з оброті і вудил...
Короля вразило таке трепетне ставлення до тварини, і він попросив гетьмана розповісти, за що той так шанує свого коня. Козацький гетьман відповів, що не добром поминає "ту школу, де навчивсь їзди". Це заінтригувало короля, і Мазепа задовольнив його цікавість розповіддю про службу пажем за юних літ при дворі короля Яна-Казиміра. Юний і вродливий Мазепа закохався у молоду дружину ясновельможного пана: