Роман «Злочин і кара» Федора Достоєвського один із самих відомих у всьому світі. Реакція на цей твір може бути різною, як позитивною, так і негативною, проте байдужим цей роман нікого точно не залишить. Перше, що можна сказати після його прочитання, це те, що автор дуже майстерно поєднав детективний сюжет з надзвичайно глибоким реалізмом і психологізмом.
Питання, які підіймає цей роман, це одвічні образи добра і зла, а також ті поняття, які кожна людина вкладає в ці образи. Для когось це абсолютно різні категорії, між якими не може бути нічого
спільного, а для когось межа між добром і злом буває досить тонкою.
Раскольніков постає як персонаж, який не хоче просто сидіти і чекати, він обирає активність, дієвість. Проблеми накривають героя одна за одною: закинуте навчання в університеті, відсутність роботи, прохання матері про матеріальну до а також улюблена сестра, яка зради родини готова провести усе життя з ненависною людиною.
Борги та злидні оточують Раскольніков на кожному кроці: родина Мармеладова, доля Соні, що продає себе заради добробуту родини, та багатьох інших, що втратили будь-яку надію на краще життя. Увесь цей біль і розпач
приводить Раскольнікова до думки, що один злочинний вчинок можна пробачити, якщо він коштуватиме сотні добрих справ. Саме такі ідеї штовхають його на вбивство лихварки.
Думки та дії виявилися нетотожні: реальній вчинок – вбивство – змінив усе. Гроші уже не здаються такими необхідними, але головне, що герой стратив і те, що мав раніше – самоповагу, спокій, розуміння самого себе. Проти Раскольнікова не висунуто обвинувачень, кроте його самокатування гірші за в’язницю, врешті-решт змушує його здатися.
Роман змушує задуматися над пріоритетами у житті, вічними цінностями, моральними принципами та межею між дозволеним та недозволеним, яку кожна людина визначає для себе сама.
ответ:1)В комедии Грибоедова “Горе от ума” мы можем наблюдать столкновение двух различных эпох, двух стилей русской жизни, что реалистически показано автором в его бессмертном произведении.
“Век минувший” представляет в комедии московское дворянское общество, которое придерживается устоявшихся правил и норм жизни. Типичный представитель этого общества - Павел Афанасьевич Фамусов. Он живет по старинке, своим идеалом считает дядю Максима Петровича, который являлся ярким примером вельможи времен императрицы Екатерины. Вот что говорит о нем сам Фамусов:
Он не то на серебре,
На золоте едал; сто человек к услугам;
Весь в орденах; езжал-то вечно цугом;
Век при дворе, да при каком дворе!
Тогда не то, что ныне...
Однако, для того чтобы достичь такой жизни, он “сгибался вперегиб”, прислуживался, играл роль шута. Фамусов боготворит тот век, но чувствует, что он уходит в . Недаром он сетует: “Тогда не то, что ныне...”
Ярким представителем “века нынешнего” является Александр Андреевич Чацкий, который воплощает в себе черты передовой дворянской молодежи того времени. Он — носитель новых взглядов, что и доказывает своим поведением, образом жизни, но в особенности своими страстными речами, обличающими устои “века минувшего”, к которому он относится явно пренебрежительно. Об этом свидетельствуют такие его слова:
И точно, начал свет глупеть,
Сказать вы можете вздохнувши;
Как посравнить да посмотреть
Век нынешний и век минувший:
Свежо предание, а верится с трудом;
Как тот и славился, чья чаще гнулась шея.
Чацкий считает тот век веком “покорности и страха”. Он убежден, что те нравы ушли в и нынче охотников поподличать “смех страшит и держит стыд в узде”.
Однако не так все просто. Традиции минувших дней слишком сильны. Сам Чацкий оказывается их жертвой. Он со своей прямотой, острословием, дерзостью становится возмутителем общественных правил и норм. И общество мстит ему. При первой же встрече с ним Фамусов называет его “карбонарием”.
Роман «Злочин і кара» Федора Достоєвського один із самих відомих у всьому світі. Реакція на цей твір може бути різною, як позитивною, так і негативною, проте байдужим цей роман нікого точно не залишить. Перше, що можна сказати після його прочитання, це те, що автор дуже майстерно поєднав детективний сюжет з надзвичайно глибоким реалізмом і психологізмом.
Питання, які підіймає цей роман, це одвічні образи добра і зла, а також ті поняття, які кожна людина вкладає в ці образи. Для когось це абсолютно різні категорії, між якими не може бути нічого
спільного, а для когось межа між добром і злом буває досить тонкою.
Раскольніков постає як персонаж, який не хоче просто сидіти і чекати, він обирає активність, дієвість. Проблеми накривають героя одна за одною: закинуте навчання в університеті, відсутність роботи, прохання матері про матеріальну до а також улюблена сестра, яка зради родини готова провести усе життя з ненависною людиною.
Борги та злидні оточують Раскольніков на кожному кроці: родина Мармеладова, доля Соні, що продає себе заради добробуту родини, та багатьох інших, що втратили будь-яку надію на краще життя. Увесь цей біль і розпач
приводить Раскольнікова до думки, що один злочинний вчинок можна пробачити, якщо він коштуватиме сотні добрих справ. Саме такі ідеї штовхають його на вбивство лихварки.
Думки та дії виявилися нетотожні: реальній вчинок – вбивство – змінив усе. Гроші уже не здаються такими необхідними, але головне, що герой стратив і те, що мав раніше – самоповагу, спокій, розуміння самого себе. Проти Раскольнікова не висунуто обвинувачень, кроте його самокатування гірші за в’язницю, врешті-решт змушує його здатися.
Роман змушує задуматися над пріоритетами у житті, вічними цінностями, моральними принципами та межею між дозволеним та недозволеним, яку кожна людина визначає для себе сама.
https://ukrtvory.ru/mo%D1%97-rozdumi-nad-romanom-zlochin-i-kara.html
ответ:1)В комедии Грибоедова “Горе от ума” мы можем наблюдать столкновение двух различных эпох, двух стилей русской жизни, что реалистически показано автором в его бессмертном произведении.
“Век минувший” представляет в комедии московское дворянское общество, которое придерживается устоявшихся правил и норм жизни. Типичный представитель этого общества - Павел Афанасьевич Фамусов. Он живет по старинке, своим идеалом считает дядю Максима Петровича, который являлся ярким примером вельможи времен императрицы Екатерины. Вот что говорит о нем сам Фамусов:
Он не то на серебре,
На золоте едал; сто человек к услугам;
Весь в орденах; езжал-то вечно цугом;
Век при дворе, да при каком дворе!
Тогда не то, что ныне...
Однако, для того чтобы достичь такой жизни, он “сгибался вперегиб”, прислуживался, играл роль шута. Фамусов боготворит тот век, но чувствует, что он уходит в . Недаром он сетует: “Тогда не то, что ныне...”
Ярким представителем “века нынешнего” является Александр Андреевич Чацкий, который воплощает в себе черты передовой дворянской молодежи того времени. Он — носитель новых взглядов, что и доказывает своим поведением, образом жизни, но в особенности своими страстными речами, обличающими устои “века минувшего”, к которому он относится явно пренебрежительно. Об этом свидетельствуют такие его слова:
И точно, начал свет глупеть,
Сказать вы можете вздохнувши;
Как посравнить да посмотреть
Век нынешний и век минувший:
Свежо предание, а верится с трудом;
Как тот и славился, чья чаще гнулась шея.
Чацкий считает тот век веком “покорности и страха”. Он убежден, что те нравы ушли в и нынче охотников поподличать “смех страшит и держит стыд в узде”.
Однако не так все просто. Традиции минувших дней слишком сильны. Сам Чацкий оказывается их жертвой. Он со своей прямотой, острословием, дерзостью становится возмутителем общественных правил и норм. И общество мстит ему. При первой же встрече с ним Фамусов называет его “карбонарием”.