3. Работа над рассказом «Хлеб для собаки».
ответь письменно на вопросы.
- Описание куркулей в сквере, кто эти все люди?
- Почему на мальчика особо произвёл впечатление «тихий уличный случай»?
- О чём свидетельствует разговор Дыбакова со «шкилетником »?
- Что заставило Володю Тенкова делиться обедом со «слоном», какие чувства испытывал мальчик?
- Что пережил Володя от натиска «шкилетников» у собственного дома? Почему их прогнал?
образ ночи в лирике а.а. фета является зыбким, колеблющимся. он легкой дымкой окутывает читателя и тут же куда-то исчезает. для лирического героя а.а. фета ночь - это прекрасное время суток, когда человек остается наедине с самим собой и своими мыслями. и в этой сумрачной мгле он
в стихотворении «какая » автор восхищается своим любимым временем суток. поэт описывает ночь с необычайным восторгом, присущим настоящему романтику. он описывает необычайную красоту листа, тени, волны, подмечая в них мельчайшие детали. поэт одушевляет их. так смывается явная граница между человеком и природой, они находят гармонию в тишине. и в это время чувства лирического героя становятся острее, он с особым вниманием наблюдает за природой. для его души:
.. полночный тот же день;
белей лишь блеск, чернее тень,
лишь тоньше запах сочных
ночь наполняет лирического героя, как чашу, различными ощущениями и мыслями: «лишь ум светлей, смирнее нрав», направляет на творческий путь: « вместо страсти хочет грудь вот этим воздухом вздохнуть».
в стихотворении «в лунном сиянии» прекрасная, легкая ночь лирическому герою забыть о заботах и отправиться на прогулку. он не в состоянии томить душу в доме, он не может изменить своей привычке. лирическому герою необходимо соприкосновение с ночной мглой, как воздух:
долго ли душу томить
в темном молчании!
он живет в ожидании заветного часа - ночи, тогда все его чувства будут направлены на слияние с ночной природой.
при этом автор рисует прекрасный пейзаж:
пруд, как блестящая сталь,
травы в рыдании,
мельница, речка и даль
в лунном сиянии.
весь этот простор проникнут духом ночи, пропитан лунным сиянием. эта пейзажная зарисовка в полной мере читателю понять лирического героя, ведь ночь очаровала его своей красотой. образ темного времени суток рисуется автором в тихом, безмятежном, легком лунном сиянии, это придает ночи особую загадку. именно в это время сильнее хочется жить, любить, наслаждаться окружающим миром и не упускать ни одной минуты зря. чтобы передать чувства героя и образ ночи, автор использует художественные и синтаксические средства: эпитеты («в темном молчании», «блестящая сталь»), инверсию («душу томить»), олицетворение («травы в рыдании»), риторический вопрос («можно ль тужить и не жить нам в обаянии? »), повторы («в лунном сиянии»).
у житті людини багато цінностей, але все-таки є найголовніші, без яких жодна особистість не може уявити своє буття. звичайно, вони визначаються самою людиною залежно від її моралі, виховання, мети існування на цій землі.
прочитавши повість відомого ійського письменника ч. діккенса «різдвяна пісня в прозі», я замислилася, що ж таки є найціннішим у житті людини. для героя повісті, скруджа, найбільше значення мали гроші. але потім він зрозумів, що вони не приносять щастя.
незважаючи на величезне багатство, скрудж залишався самотнім. як виявилося, самотність не залишала героя усього життя. у дитинстві хлопчик був позбавлений батьківського тепла, піклування, родинного кола. він зрадив кохану, друзів. «один, як перст, на всьому білому світі», — такий сумний висновок прожитого життя.
чи була у скруджа можливість змінити своє життя? так, але він ніколи не замислювався над цим питанням. та коли побачив свій похорон, тоді й повернувся думкою до прожитих років. ця подія перевернула його душу. він зрозумів, що сам винен в усьому. скрудж вирішив змінитися, адже зробити це ніколи не пізно. і сталося це в різдвяну ніч.
уже вранці він наказав краще топити в конторі, підвищив бобу платню, дав грошей на лікування крихітки тіма, зробив подарунки усім кретчитам, роздавав гроші злидарям. та найголовніше, що зрозумів скрудж, це те, що сила людини не в грошах, а в сім'ї. для кожного родина — це опора й підтримка. як писав французький письменник xix століття а. монтерлан, «є вогнище має бути вогнищем, до якого ми завжди повертаємося».
і скрудж почав жити щастям інших людей, їм, ставши добрим, щедрим, милосердним. важко не погодитися зі словами німецького поета і філософа й. в. гете: «людина живе справжнім життям, якщо щаслива чужим щастям».