Афанасий Фет — Ласточки пропали. Найдите литоты.
Ласточки пропали,
А вчера зарёй
Всё грачи летали
Да, как сеть, мелькали
Вон над той горой.
С вечера все спится,
На дворе темно.
Лист сухой валится,
Ночью ветер злится
Да стучит в окно.
Лучше б снег да вьюгу
Встретить грудью рад!
Словно как с испугу
Раскричавшись, к югу
Журавли летят.
Выйдешь — поневоле
Тяжело — хоть плачь!
Смотришь — через поле
Перекати-поле
Прыгает, как мяч.
Объяснение:
Поезія Т. Шевченка „Злоначинающих спини...” складається із чотирьох строф. Цей невеликий за обсягом текст несе в собі великий емоційний заряд любові — почуття, яке, без перебільшення, перемагає життєві негаразди і суспільні катаклізми. Композиційно вірш побудовано за принципом звертання — спочатку до „злоначинающих”, потім — до „доброзиждущим”, „чистих серцем”, як завершальний акорд — до всіх:
А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли.
У цих рядках — ідейний центр твору, у якому найповніше виявляється чистота і багатство поривань ліричного героя, котрий зливається із автором у молитві-сподівання на рай земний, обстоюючи загальнолюдські цінності добра, щастя, єднання, любові й правди. Якраз на протиставленні добра і зла („злоначинающих” — „доброзиждущих”) вибудовується композиція молитви. Причому про „злоначинающих” у ній згадується лише один-єдиний раз. І це ніби засвідчує віру поета в перемогу добра на всій землі, поміж усіх людей, хоча, як відомо, Т. Шевченко дуже болісно сприймав соціальну несправедливість. Чи не тому у пошуках гармонії і людського щастя він звертається до Бога, не називаючи Його, щоб Той послав „святу силу”, допоміг, поставив біля кожної праведної душі янгола-охоронця, а також захистив усіх людей, об'єднав їх на засадах любові і злагоди. Отож поет вірить у велику силу моральних цінностей, які можуть (і повинні!) змінити світ на краще.
Щоб надати поезії урочистого, пафосного звучання, як і належить молитві, він використовує застарілі слова („злоначинающих”, „доброзиждущим”, „ниспошли”, „постави”, „соблюди”, „єдиномисліє”, „братолюбіє”). Анафора у другій — четвертій строфі підкреслює важливість висловлених у них думок, надає їм стрункості, посилює емоційну напругу.