Серед шедеврів Пушкінській любовної лірики вірш «Я помню чудное мгновенье ...» - одне з найбільш проникливих, трепетних, гармонійних. Тут почуття без залишку розчинено в словах, а слова як би самі просяться, лягають на музику.Це вірш присвячено Анні Петрівні Керн, з якою Пушкін вперше познайомився в Петербурзі в будинку Оленіних, в початку 1819 р. Вже тоді поет був зачарований красою і чарівністю Анни Керн. Після цієї зустрічі минуло шість років, і Пушкін знову побачив Керн влітку 1825 р., коли вона гостювала у Тригорському у своєї тітки П. А. Осипової. Несподівана зустріч сколихнула в поета майже згаслі почуття. В обстановці одноманітною і тяжкій михайлівській посилання поява Керн викликало пробудження в душі поета. Він знову відчув повноту життя, радість творчого натхнення, захоплення і хвилювання пристрасті та кохання.Вірш починається зі спогаду про дорогий і прекрасному образі, на все життя увійшло в свідомість поета. Це глибоко сокровенне, затаєне спогад зігріте трепетним і гарячим незгасаючих почуттям, побожним схилянням перед святинею краси:Я помню чудное мгновенье:Переді мною з'явилася ти,Як осяйне видіння раю,Як геній чистої краси.«Геній чистої краси» - це образ земної жінки, що стала перед поетом у всьому чарівності і блиску своєї краси. Але це також і узагальнений образ ідеальної, прекрасної жінки.Наступні строфи автобіографічні. Пушкін згадує роки петербурзького життя, які пройшли «в томленьях суму безнадійної, в тривогах гучної суєти», відтворює інший настрій почуттів у період південного заслання («Бур порив бунтівний розсіяв колишні мрії»), говорить про «мороці ув'язнення» михайлівській посилання, про тяжких днями , проведених у глушині:Без божества, без натхнення,Без сліз, без життя, без любові.Це не просто спогад, відтворення колишніх пережитих вражень. У пам'яті поета «милі риси» не стираються, «голос ніжний» все також звучить в душі. Гармонічна умиротворення досягається задушевністю інтонації, меланхолійними роздумами про дні, прожитих «без божества, без натхнення». Свого роду музичним рефреном звучить двічі повторений епітет «голос ніжний», рими зовні невибагливі («ніжний - бунтівний», «натхнення - ув'язнення»), але і вони повні гармонії, пісенності, романсовістю вірша.Але раптом ця гармонія вибухає. Тиха ніжність поступається місцем бурхливої пристрасті. Знову відродження почуттів у душі поета, знову приплив життєвих сил, знову прихід творчого натхнення:Душі настав пробудження:І ось знову з'явилася ти,Як осяйне видіння раю,Як геній чистої краси.І серце б'ється в захват,І для нього воскресли зновуІ божество, і натхнення,І життя, і сльози, і любов.Захоплення всепоглинаючою любов'ю, захоплення красою коханої жінки приносить ні з чим не порівнянне щастя, блаженство.У даному вірші тема любові нерозривно поєднується з філософськими роздумами поета про свого власного життя, про радість буття, про припливі творчих сил у дивні і рідкісні миті зустрічі з чарівною красою. Явище «генія чистої краси» вселило поету і цнотливу захоплення і захоплення любов'ю, і просвітлене натхнення.
