Анализ повести "Портрет" Гоголя ( смотреть ИНСТРУКЦИЮ: учебник литературы под ред. Г.А. Обернихиной, часть 1, стр. 91-94, кратко описать композицию, сюжет, героев, идейный замысел). Выполнить "Герб литер. героя": Чарткова или старика-ростовщика
Бібліотека – яке цікаве слово! Воно означає зібрання книг або приміщення, де ці книги зберігаються. Малюками ми вперше дізнаємося, що книги можуть мати свій будинок. Часто в бібліотеку дитини за руку приводить мама. Яке буває здивування у маленької людини, котра дізнався, де живуть її улюблені казки.
Звичайно, у кожного з нас на книжкових полицях будинку можна побачити різнокольорові книги: романи, пдетективи, енциклопедії. Іноді книг вдома стільки, що вони займають стелажі від підлоги до стелі. Але знань в світі ще більше. І для них необхідні спеціальні сховища.
У великих містах під бібліотеки віддані величні будівлі. У читальних залах займаються студенти, чути м’який шелест сторінок, приглушені голоси. У невеликих містах справи йдуть не гірше. Бібліотеки є скрізь. Навіть в маленькій сільській школі можна зануритися в незвичайний світ, де живуть книги. І нехай запаси книг в крихітній шкільній бібліотеці невеликі, скільки добра отримає читач! Будь-хто може попросити у бібліотекаря, ні, не книгу, а ключ в іншу реальність, створену письменниками, поетами, вченими, дослідниками. Як прекрасно взяти книжку, присісти в куточку бібліотеки і помріяти про те, що приховано під обкладинкою!
Люди, які люблять читати, приходять до бібліотеки знову і знову. В наші дні книги оселилися в інтернеті, в електронних пристроях зібрані сотні історій, але паперові книги все одно особливі. Кожна книга унікальна, вона приємно лягає в руки і шарудить сторінками.
Бібліотеки пахнуть особливо. Цей незабутній запах не переплутаєш ні з чим. Так пахнуть книги – фарбою, клеєм, трохи пилом. У бібліотеках хочеться приглушити голос, поводитися ввічливо. З усіх боків на кожного відвідувача бібліотеки дивляться книги. Наукові томи дивляться допитливо, казки ласкаво ваблять малюками взяти їх в руки. Елегантні класичні твори в шкіряних палітурках чекають читача, який вміє за непомітною обкладинкою розгледіти глибокий зміст.
Чудовий світ – бібліотека! Одного разу увійшовши в цю будівлю будеш знову і знову повертатися туди, щоб знову переживати змішане почуття захоплення і поваги до будинку, де живуть книги.
Я считаю, что рассказ Ф.М Достоевского “Мальчик у Христа на ёлке” и сказка Г.Х. Андерсена “Девочка со спичками” во много похожи. В них использовали темы и приемы, характерные для народных сказок. Девочке, когда она замерзает, привиделись рождественский гусь, елка и бабушка, а мальчик видит стол с пирогами, елку и кукол, которых он принимает за играющих детей. Также в качестве основного художественного приема оба писателя используют антитезу. Они сравнивают подвалы, темные улицы, тусклые фонари и мечты своих героев.
Особо следует заметить, что Достоевский и Андерсен сочувствуют детям. Это можно понять из того, как писатели описывают девочку и мальчика. Авторы используют слова с уменьшительно-ласкательными суффиксами. Ни Ф.М. Достоевский, ни Г.Х. Андерсен не наделяют своего героя именем из-за того, что такая участь может постигнуть любого ребенка.
И мальчик, и девочка не могут вернуться домой. Мальчику некуда возвращаться, все его родные умерли, а девочка боится вернуться домой, потому что отец может побить её.
Все различия, присутствующие между сказкой и рассказом несущественны. Общий смысл и впечатление от этого не меняются. Разница только в том, где и когда происходят события, кто главный герой и почему ему пришлось выйти на улицу.
Бібліотека – яке цікаве слово! Воно означає зібрання книг або приміщення, де ці книги зберігаються. Малюками ми вперше дізнаємося, що книги можуть мати свій будинок. Часто в бібліотеку дитини за руку приводить мама. Яке буває здивування у маленької людини, котра дізнався, де живуть її улюблені казки.
Звичайно, у кожного з нас на книжкових полицях будинку можна побачити різнокольорові книги: романи, пдетективи, енциклопедії. Іноді книг вдома стільки, що вони займають стелажі від підлоги до стелі. Але знань в світі ще більше. І для них необхідні спеціальні сховища.
У великих містах під бібліотеки віддані величні будівлі. У читальних залах займаються студенти, чути м’який шелест сторінок, приглушені голоси. У невеликих містах справи йдуть не гірше. Бібліотеки є скрізь. Навіть в маленькій сільській школі можна зануритися в незвичайний світ, де живуть книги. І нехай запаси книг в крихітній шкільній бібліотеці невеликі, скільки добра отримає читач! Будь-хто може попросити у бібліотекаря, ні, не книгу, а ключ в іншу реальність, створену письменниками, поетами, вченими, дослідниками. Як прекрасно взяти книжку, присісти в куточку бібліотеки і помріяти про те, що приховано під обкладинкою!
Люди, які люблять читати, приходять до бібліотеки знову і знову. В наші дні книги оселилися в інтернеті, в електронних пристроях зібрані сотні історій, але паперові книги все одно особливі. Кожна книга унікальна, вона приємно лягає в руки і шарудить сторінками.
Бібліотеки пахнуть особливо. Цей незабутній запах не переплутаєш ні з чим. Так пахнуть книги – фарбою, клеєм, трохи пилом. У бібліотеках хочеться приглушити голос, поводитися ввічливо. З усіх боків на кожного відвідувача бібліотеки дивляться книги. Наукові томи дивляться допитливо, казки ласкаво ваблять малюками взяти їх в руки. Елегантні класичні твори в шкіряних палітурках чекають читача, який вміє за непомітною обкладинкою розгледіти глибокий зміст.
Чудовий світ – бібліотека! Одного разу увійшовши в цю будівлю будеш знову і знову повертатися туди, щоб знову переживати змішане почуття захоплення і поваги до будинку, де живуть книги.
Я считаю, что рассказ Ф.М Достоевского “Мальчик у Христа на ёлке” и сказка Г.Х. Андерсена “Девочка со спичками” во много похожи. В них использовали темы и приемы, характерные для народных сказок. Девочке, когда она замерзает, привиделись рождественский гусь, елка и бабушка, а мальчик видит стол с пирогами, елку и кукол, которых он принимает за играющих детей. Также в качестве основного художественного приема оба писателя используют антитезу. Они сравнивают подвалы, темные улицы, тусклые фонари и мечты своих героев.
Особо следует заметить, что Достоевский и Андерсен сочувствуют детям. Это можно понять из того, как писатели описывают девочку и мальчика. Авторы используют слова с уменьшительно-ласкательными суффиксами. Ни Ф.М. Достоевский, ни Г.Х. Андерсен не наделяют своего героя именем из-за того, что такая участь может постигнуть любого ребенка.
И мальчик, и девочка не могут вернуться домой. Мальчику некуда возвращаться, все его родные умерли, а девочка боится вернуться домой, потому что отец может побить её.
Все различия, присутствующие между сказкой и рассказом несущественны. Общий смысл и впечатление от этого не меняются. Разница только в том, где и когда происходят события, кто главный герой и почему ему пришлось выйти на улицу.
Эти произведения заставляют о многом задуматься.