«Стокгольмська поліція розшукує дев'ятирічного Буссе ВільгельмаУльсона, що вчора о шостій годині вечора зник зі свого дому. У Буссе Вільгельма Ульсона білявий чуб, блакитні очі, а того вечора на ньому були короткі брунатні штани, сіра вовняна сорочка і червона шапочка».
«Я був годованцем у тітки Едлі й дядька Сікстена. Опинився в них, ще коли мені було всього рік. А до того жив у сирітському притулку. …Їм здавалося, що через мене в їхньому помешканні стало надто гамірно: я, мовляв, приношу надто багато бруду з парку Тегнера, коли граюся там, розкидаю скрізь по кімнаті свій одяг, надто голосно розмовляю і надто голосно сміюся».
«Я здебільшого сидів у Бенка».
«…той, кого так довго шукає …король!» Країни Далекої.
«Дух нахилився, взяв в обійми, навколо засвистіло й загуло, і ми полинули в простори».
Міо у Країні Далекій
«І це був мій тато-король. Я впізнав його, як тільки побачив. Я знав, що це мій тато. Він простяг руки, і я кинувся йому в обійми».
«Я вже давно живу в Країні Далекій. Дні мої всі як один веселі й радісні. І кожного вечора тато-король приходить до моєї кімнати, ми будуємо разом моделі літаків і розмовляємо».
«Я росту, і мені тут добре».
«Я дуже люблю свого тата-короля, і він мене також дуже любить».
«Коли я мешкав на Упландській вулиці, моїми друзями були не тільки Бенко й тітка Лундін. Я мав іще одного друга, про якого забув розповісти. То був старий броварський кінь, що звався Калле-Джигун».
«…в мене є Міраміс із золотою гривою».
«Був собі королевич, і одного разу він сів на коня і поїхав у мандри місячної ночі...»
«Хотів поїхати туди(де була Країна Чужинецька) і стати на герць із лицарем Като, хоч страшенно боявся його».
Міо у Країні Чужинецькій
«Адже це моя доля. Може, я й не повернуся з цієї мандрівки, та однаково такого страху, як перше, в мене вже не було».
«…лицар із Країни Далекої».
«Я ще дужче , що приїхав сюди. Я тужив за своїм татом-королем».
«…лицар, але добрий лицар, не такий, як Като. А лицар повинен бути мужній і не плакати».
«Добрий лицар повинен казати правду. А як казати правду, то я плакав».
«Мій меч, здатний розітнути камінь!»
«Я був лицар на бойовій стежці й чимдуж біг до покою лицаря Като».
В городе Бряхимове, где происходит действие драмы "Бесприданница", все покупается и продается. Можно провести параллель между пароходом "Ласточка", который, чтобы поправить свое материальное положение, Паратов продает Возжеватову, приводя в изумление весь город, - и Ларисой (имя которой значит "чайка"), которая в финале тоже становится "дорогой, очень дорогой вещью", от которой Паратов избавляется ради богатой невесты. Кнуров платит за подвенечный наряд Ларисы, а потом высказывает желание "купить" и саму невесту, предлагая ей содержание. Харита Игнатьевна показывает Кнурову дорогой подарок, сделанный Ларисе Возжеватовым, и говорит, что это она хочет подарить его дочери, но у нее недостает денег. Кнуров знает об обмане, но дает деньги Огудаловой, проявляя удивительную беспечность к его немаленькой стоимости: Кнуров очень богат. Лариса и сама сравнивается им с драгоценным подарком, "она нуждается в богатой оправе" говорит он, намекая на необходимость богатого мужчины рядом с Ларисой. Другой важный предмет в пьесе, раскрывающий образ Ларисы - это ее цыганская гитара, символизирующая ее вольнолюбивую душу. Кнуров и Возжеватов - богатые купцы, мало считающиеся с чувствами других людей, но при этом они стремятся выглядеть респектабельно в их глазах. Так, в Бряхимове не принято пить утром шампанское у всех на виду, и купцы велят принести шампанское в чайнике и делают вид, что пьют чай. Комната Карандышева тоже отражает его характер: "комната, меблированная с претензиями, но без вкуса; на одной стене прибит над диваном ковер, на котором развешано оружие."
«Стокгольмська поліція розшукує дев'ятирічного Буссе ВільгельмаУльсона, що вчора о шостій годині вечора зник зі свого дому. У Буссе Вільгельма Ульсона білявий чуб, блакитні очі, а того вечора на ньому були короткі брунатні штани, сіра вовняна сорочка і червона шапочка».
«Я був годованцем у тітки Едлі й дядька Сікстена. Опинився в них, ще коли мені було всього рік. А до того жив у сирітському притулку. …Їм здавалося, що через мене в їхньому помешканні стало надто гамірно: я, мовляв, приношу надто багато бруду з парку Тегнера, коли граюся там, розкидаю скрізь по кімнаті свій одяг, надто голосно розмовляю і надто голосно сміюся».
«Я здебільшого сидів у Бенка».
«…той, кого так довго шукає …король!» Країни Далекої.
«Дух нахилився, взяв в обійми, навколо засвистіло й загуло, і ми полинули в простори».
Міо у Країні Далекій
«І це був мій тато-король. Я впізнав його, як тільки побачив. Я знав, що це мій тато. Він простяг руки, і я кинувся йому в обійми».
«Я вже давно живу в Країні Далекій. Дні мої всі як один веселі й радісні. І кожного вечора тато-король приходить до моєї кімнати, ми будуємо разом моделі літаків і розмовляємо».
«Я росту, і мені тут добре».
«Я дуже люблю свого тата-короля, і він мене також дуже любить».
«Коли я мешкав на Упландській вулиці, моїми друзями були не тільки Бенко й тітка Лундін. Я мав іще одного друга, про якого забув розповісти. То був старий броварський кінь, що звався Калле-Джигун».
«…в мене є Міраміс із золотою гривою».
«Був собі королевич, і одного разу він сів на коня і поїхав у мандри місячної ночі...»
«Хотів поїхати туди(де була Країна Чужинецька) і стати на герць із лицарем Като, хоч страшенно боявся його».
Міо у Країні Чужинецькій
«Адже це моя доля. Може, я й не повернуся з цієї мандрівки, та однаково такого страху, як перше, в мене вже не було».
«…лицар із Країни Далекої».
«Я ще дужче , що приїхав сюди. Я тужив за своїм татом-королем».
«…лицар, але добрий лицар, не такий, як Като. А лицар повинен бути мужній і не плакати».
«Добрий лицар повинен казати правду. А як казати правду, то я плакав».
«Мій меч, здатний розітнути камінь!»
«Я був лицар на бойовій стежці й чимдуж біг до покою лицаря Като».
«Я був безстрашним лицарем з мечем у руці».
«вибив меча з його руки».
В городе Бряхимове, где происходит действие драмы "Бесприданница", все покупается и продается. Можно провести параллель между пароходом "Ласточка", который, чтобы поправить свое материальное положение, Паратов продает Возжеватову, приводя в изумление весь город, - и Ларисой (имя которой значит "чайка"), которая в финале тоже становится "дорогой, очень дорогой вещью", от которой Паратов избавляется ради богатой невесты. Кнуров платит за подвенечный наряд Ларисы, а потом высказывает желание "купить" и саму невесту, предлагая ей содержание. Харита Игнатьевна показывает Кнурову дорогой подарок, сделанный Ларисе Возжеватовым, и говорит, что это она хочет подарить его дочери, но у нее недостает денег. Кнуров знает об обмане, но дает деньги Огудаловой, проявляя удивительную беспечность к его немаленькой стоимости: Кнуров очень богат. Лариса и сама сравнивается им с драгоценным подарком, "она нуждается в богатой оправе" говорит он, намекая на необходимость богатого мужчины рядом с Ларисой. Другой важный предмет в пьесе, раскрывающий образ Ларисы - это ее цыганская гитара, символизирующая ее вольнолюбивую душу. Кнуров и Возжеватов - богатые купцы, мало считающиеся с чувствами других людей, но при этом они стремятся выглядеть респектабельно в их глазах. Так, в Бряхимове не принято пить утром шампанское у всех на виду, и купцы велят принести шампанское в чайнике и делают вид, что пьют чай. Комната Карандышева тоже отражает его характер: "комната, меблированная с претензиями, но без вкуса; на одной стене прибит над диваном ковер, на котором развешано оружие."
Объяснение: