Вбольшинстве описанных в романе ситуаций печорин, к сожалению, тратит свои силы на действия недостойные: разрушает жизнь "честных контрабандистов", похищает бэлу, добивается любви княжны мери и отказывается от нее, убивает грушницкого, обижает своим невниманием максима максимыча. всем, с кем он соприкасается, он приносит горе или даже гибель. до глубины души огорчен максим максимыч: сухая встреча его с печориным заставила бедного старика страдать и усомниться в возможности искренних, дружеских отношений между людьми. чем же можно объяснить, что печорин приносит только огорчения? прежде всего тем, что он не такой, как все остальные. если сравнивать, например, печорина и максима максимыча, то можно заметить, что печорин пытается во всем дойти до самой сути, разобраться в сложностях человеческой натуры, и, прежде всего, своего характера, а максим максимыч лишен понимания общего смысла вещей, хотя добр и простодушен. более серьезным отличием является то, что печорин никогда не пытается уйти от трудностей, всегда старается преодолеть обстоятельства, а максим максимыч покорен обстоятельствам. интересным может быть сравнение отношения героев к прошлому, которое понять, почему встреча, которую так ждет максим максимыч, не имеет никакого значения для печорина. для печорина все прошедшее мучительно, для максима максимыча - все прошедшее мило. прошлое и напоминание о нем вызывает боль в душе печорина, так как не может сам себе простить , закончившуюся гибелью бэлы. воспоминание о прошлом максиму максимычу некоторую значительность: он был участником тех же событий, что и печорин неожиданная встреча с "прошлым" не разбудила в душе героя никаких чувств, он как был равнодушен и безразличен к себе, таким и остается. может быть поэтому на вопрос максима максимыча: " у меня остались ваши бумаги.. я их таскаю с что мне с ними делать? ", печорин отвечает: "что " "добрый максим максимыч сделался , сварливым штабс-капитаном! ", он с презрением бросает на землю тетрадки печорина: "вот они все, ..поздравляю вас с находкою.. хоть в газетах печатайте. какое мне дело! .. в противоположность печорину максим максимыч - цельная непосредственная натура. его отличает доброта, искренность, простота и любовь к окружающим. он полюбил бэлу как родную дочь. по-родственному относился к печорину. и хотя умственный кругозор максима максимыча ограничен, а жизненный опыт невелик и неразнообразен, он вызывает к себе симпатию. всю свою жизнь он служит на кавказе, в небольшой крепости, поэтому появление в этой крепости печорина, знакомство с ним и совместная служба в крепости - это значительное событие в жизни максима максимыча.
Мольєр (Жан Батіст Поклен) прийшов у літературу в період розквіту класицистичної трагедії. Хоча Корнель і Расін писали і комедії, проте в той час комічним виставам не надавали такого значення, як трагедії. Комедії сприймалися глядачами як несерйозне видовище, яке має лише розважати публіку. Мольєр вкладав у комедії зовсім інший смисл. Його комедії були не тільки цікавими, а й повчальними. Беручи образи й сюжети для своїх комедій із сучасного йому життя, драматург показував людям їх самих з усіма їхніми пристрастями, вадами та помилками. Мольєр поєднав правила класицизму з традиціями народного театру, що надало його комедіям особливої життєвості й динамізму. Його твори стали вираженням духу народу, духу вільнодумства, непокори й протесту проти всього ницого, фальшивого, порочного. Мольєр довів, що у класицизмі комедія має не меншу, а, можливо, навіть і більшу значущість, ніж трагедія. Водночас митець був сміливим новатором у галузі літератури й театральної діяльності: вийшовши за межі класицизму, він заснував нові принципи драматургії.
Талант Мольєра розвинувся за часів утвердження королівської влади у Франції. Людовік XIV, «король - сонце», очікував від класицистів уславлення абсолютизму. І дійсно, величезна кількість творів класицизму монаршу волю, однак, незважаючи на безліч хвалебних творів на честь короля, справжнім володарем епохи став Мольєр - великий король комедії. До нього прислухався не лише король, а й церковники, аристократи та буржуа. Мольєра не любили можновладці, але він став володарем думок і почуттів народу.
Мольєр (Жан Батіст Поклен) прийшов у літературу в період розквіту класицистичної трагедії. Хоча Корнель і Расін писали і комедії, проте в той час комічним виставам не надавали такого значення, як трагедії. Комедії сприймалися глядачами як несерйозне видовище, яке має лише розважати публіку. Мольєр вкладав у комедії зовсім інший смисл. Його комедії були не тільки цікавими, а й повчальними. Беручи образи й сюжети для своїх комедій із сучасного йому життя, драматург показував людям їх самих з усіма їхніми пристрастями, вадами та помилками. Мольєр поєднав правила класицизму з традиціями народного театру, що надало його комедіям особливої життєвості й динамізму. Його твори стали вираженням духу народу, духу вільнодумства, непокори й протесту проти всього ницого, фальшивого, порочного. Мольєр довів, що у класицизмі комедія має не меншу, а, можливо, навіть і більшу значущість, ніж трагедія. Водночас митець був сміливим новатором у галузі літератури й театральної діяльності: вийшовши за межі класицизму, він заснував нові принципи драматургії.
Талант Мольєра розвинувся за часів утвердження королівської влади у Франції. Людовік XIV, «король - сонце», очікував від класицистів уславлення абсолютизму. І дійсно, величезна кількість творів класицизму монаршу волю, однак, незважаючи на безліч хвалебних творів на честь короля, справжнім володарем епохи став Мольєр - великий король комедії. До нього прислухався не лише король, а й церковники, аристократи та буржуа. Мольєра не любили можновладці, але він став володарем думок і почуттів народу.
Объяснение: