Роман "Мастер и Маргарита" М. Булгакова - это произведение автора на все времена (написан в период 1928 - 1940 гг.). Главные герои - люди из современной жизни, когда творил автор и те, кто жили два тысячелетия назад по событиям из Нового Завета. Книга - это рассказ внутри рассказа, где перекрещиваются библейские события из и происходят настоящие события, словно некто "мастер" пишет о Понтии Пилате, но потом сходит с ума, так как написанное подвергается резкой критике. Мастер - автор, который пишет об Иешуа, Понтии Пилате. В произведении упоминается слово "мастер" с маленькой буквы, скромно не называя по имени, а только "мастером" со строчной буквы. Это обобщенный собирательный образ любой творческой личности, даже таланта и гения, но среди всех - просто "мастера". Чтобы написать синквейн, надо взять отдельного героя произведения или сюжет из книги, начиная первую строчку стихотворения. Вторая строчка описывает признаки объекта, уже упомянутого - два прилагательных (причастия). Следующая строчка синквейна формируется из трех глаголов (деепричастий). Далее - обобщение из фразы в четыре слова. Последняя строчка дополняет, заканчивает и обобщает сказанное, еще раз описывая объект, как в первой строчке, где последняя может быть его синонимом или как-то еще быть связанной. Составить синквейн может любой, кто читал литературу и "уложит" мысли в упомянутую структуру. Примерно вот так бы написала - можно пвторить своими словами или рассказать в синвейне о других героях. А еще можно сказать синквейном о Иване Варенуха, Степе Лиходееве, так как в произведении много персонажей. Мастер Небогатый, простой Пишет, сжигает, отказывается Желает, чтобы Маргарита забыла о нем. Чудак. Маргарита Любящая, добрая Ищет, помнит, жертвует Готова стать ведьмой на балу Женщина. Маргарита Милосердная, чуткая Ждет, решается Борется за личное счастье с любимым Совершенство. Воланд Коварный, злой Обманывает, пугает, шутит Ловит людей на собственных слабостях Маг Берлиоз Лысый, бесчувственный Спешит, подскальзывается, падает Не стоит спорить с сатаной об истине Трагигерой
Роман «Євгеній Онєгін» відрізняється розмаїтістю сцен і картин громадського життя, сільського й міського побуту. Але в цій «енциклопедії російського життя» помітне місце зайняли також опису природи, які з'являються на сторінках роману те у вигляді окремих штрихів і порівнянь, то у вигляді розгорнутих картин. Докладно описувати рідну природу поет починає тільки із четвертого розділу, у якій перед нами поступово розкривається поетична душа Тетяни. Здається, що автор через сприйняття природи намагається розкрити характер героїв. Тетяні Ларіної властив особливе сприйняття миру, любові, життя через природу. І недарма адже Пушкін говорить:
Тетяна (російська душою, Сама не знаючи чому)
З її холодною красою
Любила росіянку зиму
Чому із всіх пір року Олександр Сергійович вибрав саме зиму, можна догадатися. Адже перше, що завжди відзначали іноземці, що жили в Росії, це довгу зиму (подібної немає в Європі), російські холоди й сніги. Це для нашої країни, можна сказати, характерна пора року. А от над нашим летом (не на Нижній Волзі, звичайно) романіст посміюється:
Але наше північне літо,
Карикатура південних зим,
Мигне й немає...
Розповідаючи про Тетяну, про своєму «милому ідеалі», творець роману дає, образно виражаючись, соковиті, вільні описи. Зате непоетичний Онєгін часом викликає в нього легке глузування своїм відношенням до природи. Навіть порівняння, які вживає Євгеній, говорять, наскільки він байдужий до її крас. Так, у розмові з Ленским він порівнює Ольгу з місяцем:
Кругла, червона особою ока,
Як цей дурний місяць
На цьому дурному небокраї
Тетяна в п'ятому розділі теж рівняється з місяцем, але зовсім по-іншому: «И, ранкового місяця блідни...» Для Онєгіна характерно те саме стан, багато в чому награне, - у блискучому Петербурзі «дорівнює він позіхав серед модних і стародавніх зал». Так само нудно йому й у маєтку, хоча «село, де нудьгував Євгеній, була чарівний куточок». Сам Олександр Сергійович Пушкін, творець роману у віршах, дуже любив природу, особливо осінь: «Уж небо восени дихало...» Опису природи в добутку нерозривно пов'язані з життям народу, підкреслюється єдність селянського побуту й природи
Пушкін їдко протиставляє своє «низьке» опис полів і лісів тому, як інші поети описують природу «розкішним складом» у романтичному стилі. Але саме ці картини «низької природи» дивно глибоко западають у душу: «Зима!.. Селянин, тріумфуючи...»
Стиль і мова описів А. С. Пушкіна постійно міняються залежно від того, які мети він ставить. Великий художник слова у своїх описах дуже різноманітний. Так, у сценах сну Тетяни, така ж романтичного, як і любов цієї дівчини до свого героя, і природа стає таємничої, загадкової:
Перед ними ліс; недвижні сосни
У своїй нахмуреній вроді;
Обтяжені їхні галузі всі
Жмутами снігу; крізь вершини
Осик, беріз і липнув нагих
Сіяє промінь світил нічних;
Дороги немає; кущі, стромовини
Заметіллю всі занесені,
Глибоко в сніг занурені
Дуже багато чудових віршів можна було б процитувати. Прекрасні пушкінські описи зими й осіни. Але мені хочеться нагадати не менш чудесний опис весни, яким починається сьома глава: Гнані весняними променями, З околишніх гір уже снігу Втекли мутними струмками На потоплені луги. Посмішкою ясною природа Крізь сон зустрічає ранок року; Синіючи блищать небеса. Ще прозорі ліси Начебто пухом зеленіють. Бджола за даниною польовий Летить із -келії воскової... А як описане місце, де поховане Ленский, «поет, замислений мрійник», убитий приятельською рукою! Воно разючим образом відбиває те, яким бачив мир цей юнак:
Є місце: уліво від селенья,
Де жив вихованець вдохновенья,
Дві сосни коріннями срослись;
Під ними струмки звилися
Струмка соседственной долини.
Там орач любить відпочивати,
И жниці у хвилі занурювати
Приходять дзвінкі глечики;
Там у струмка в тіні густий
Поставлений пам'ятник простій.
Описуючи природу А. С. Пушкін бачить її очами своїх героїв - те меланхоличного Онєгіна, те романтичного Ленского, те чутливої Тетяни. Природа допомагає Пушкіну краще розкрити образи героїв
Главные герои - люди из современной жизни, когда творил автор и те, кто жили два тысячелетия назад по событиям из Нового Завета. Книга - это рассказ внутри рассказа, где перекрещиваются библейские события из и происходят настоящие события, словно некто "мастер" пишет о Понтии Пилате, но потом сходит с ума, так как написанное подвергается резкой критике.
Мастер - автор, который пишет об Иешуа, Понтии Пилате. В произведении упоминается слово "мастер" с маленькой буквы, скромно не называя по имени, а только "мастером" со строчной буквы. Это обобщенный собирательный образ любой творческой личности, даже таланта и гения, но среди всех - просто "мастера".
Чтобы написать синквейн, надо взять отдельного героя произведения или сюжет из книги, начиная первую строчку стихотворения.
Вторая строчка описывает признаки объекта, уже упомянутого - два прилагательных (причастия).
Следующая строчка синквейна формируется из трех глаголов (деепричастий).
Далее - обобщение из фразы в четыре слова.
Последняя строчка дополняет, заканчивает и обобщает сказанное, еще раз описывая объект, как в первой строчке, где последняя может быть его синонимом или как-то еще быть связанной.
Составить синквейн может любой, кто читал литературу и "уложит" мысли в упомянутую структуру.
Примерно вот так бы написала - можно пвторить своими словами или рассказать в синвейне о других героях.
А еще можно сказать синквейном о Иване Варенуха, Степе Лиходееве, так как в произведении много персонажей.
Мастер
Небогатый, простой
Пишет, сжигает, отказывается
Желает, чтобы Маргарита забыла о нем.
Чудак.
Маргарита
Любящая, добрая
Ищет, помнит, жертвует
Готова стать ведьмой на балу
Женщина.
Маргарита
Милосердная, чуткая
Ждет, решается
Борется за личное счастье с любимым
Совершенство.
Воланд
Коварный, злой
Обманывает, пугает, шутит
Ловит людей на собственных слабостях
Маг
Берлиоз
Лысый, бесчувственный
Спешит, подскальзывается, падает
Не стоит спорить с сатаной об истине
Трагигерой
Роман «Євгеній Онєгін» відрізняється розмаїтістю сцен і картин громадського життя, сільського й міського побуту. Але в цій «енциклопедії російського життя» помітне місце зайняли також опису природи, які з'являються на сторінках роману те у вигляді окремих штрихів і порівнянь, то у вигляді розгорнутих картин. Докладно описувати рідну природу поет починає тільки із четвертого розділу, у якій перед нами поступово розкривається поетична душа Тетяни. Здається, що автор через сприйняття природи намагається розкрити характер героїв. Тетяні Ларіної властив особливе сприйняття миру, любові, життя через природу. І недарма адже Пушкін говорить:
Тетяна (російська душою, Сама не знаючи чому)
З її холодною красою
Любила росіянку зиму
Чому із всіх пір року Олександр Сергійович вибрав саме зиму, можна догадатися. Адже перше, що завжди відзначали іноземці, що жили в Росії, це довгу зиму (подібної немає в Європі), російські холоди й сніги. Це для нашої країни, можна сказати, характерна пора року. А от над нашим летом (не на Нижній Волзі, звичайно) романіст посміюється:
Але наше північне літо,
Карикатура південних зим,
Мигне й немає...
Розповідаючи про Тетяну, про своєму «милому ідеалі», творець роману дає, образно виражаючись, соковиті, вільні описи. Зате непоетичний Онєгін часом викликає в нього легке глузування своїм відношенням до природи. Навіть порівняння, які вживає Євгеній, говорять, наскільки він байдужий до її крас. Так, у розмові з Ленским він порівнює Ольгу з місяцем:
Кругла, червона особою ока,
Як цей дурний місяць
На цьому дурному небокраї
Тетяна в п'ятому розділі теж рівняється з місяцем, але зовсім по-іншому: «И, ранкового місяця блідни...» Для Онєгіна характерно те саме стан, багато в чому награне, - у блискучому Петербурзі «дорівнює він позіхав серед модних і стародавніх зал». Так само нудно йому й у маєтку, хоча «село, де нудьгував Євгеній, була чарівний куточок». Сам Олександр Сергійович Пушкін, творець роману у віршах, дуже любив природу, особливо осінь: «Уж небо восени дихало...» Опису природи в добутку нерозривно пов'язані з життям народу, підкреслюється єдність селянського побуту й природи
Пушкін їдко протиставляє своє «низьке» опис полів і лісів тому, як інші поети описують природу «розкішним складом» у романтичному стилі. Але саме ці картини «низької природи» дивно глибоко западають у душу: «Зима!.. Селянин, тріумфуючи...»
Стиль і мова описів А. С. Пушкіна постійно міняються залежно від того, які мети він ставить. Великий художник слова у своїх описах дуже різноманітний. Так, у сценах сну Тетяни, така ж романтичного, як і любов цієї дівчини до свого героя, і природа стає таємничої, загадкової:
Перед ними ліс; недвижні сосни
У своїй нахмуреній вроді;
Обтяжені їхні галузі всі
Жмутами снігу; крізь вершини
Осик, беріз і липнув нагих
Сіяє промінь світил нічних;
Дороги немає; кущі, стромовини
Заметіллю всі занесені,
Глибоко в сніг занурені
Дуже багато чудових віршів можна було б процитувати. Прекрасні пушкінські описи зими й осіни. Але мені хочеться нагадати не менш чудесний опис весни, яким починається сьома глава: Гнані весняними променями, З околишніх гір уже снігу Втекли мутними струмками На потоплені луги. Посмішкою ясною природа Крізь сон зустрічає ранок року; Синіючи блищать небеса. Ще прозорі ліси Начебто пухом зеленіють. Бджола за даниною польовий Летить із -келії воскової... А як описане місце, де поховане Ленский, «поет, замислений мрійник», убитий приятельською рукою! Воно разючим образом відбиває те, яким бачив мир цей юнак:
Є місце: уліво від селенья,
Де жив вихованець вдохновенья,
Дві сосни коріннями срослись;
Під ними струмки звилися
Струмка соседственной долини.
Там орач любить відпочивати,
И жниці у хвилі занурювати
Приходять дзвінкі глечики;
Там у струмка в тіні густий
Поставлений пам'ятник простій.
Описуючи природу А. С. Пушкін бачить її очами своїх героїв - те меланхоличного Онєгіна, те романтичного Ленского, те чутливої Тетяни. Природа допомагає Пушкіну краще розкрити образи героїв