Что представляет собой толстовское учение об историческом фатализме, определяющем ход мировых событий? Какова роль народа и отдельных личностей в истории? Какими сценами романа можно проиллюстрировать историко-философские воззрения Толстого?
Комедія «Ревізор» донині залишається ключовим твором російської класичної літератури XIX століття, вона справила величезний вплив на російську літературу в цілому і драматургію зокрема. Сучасники Гоголя відзначали її новаторство, глибину узагальнення і рельєфність образів, а фрази з комедії стали крилатими, імена героїв - загальними в російській мові.
Цей твір, яким відразу після перших читань і публікацій захоплювалися такі гіганти того часу як Пушкін, Бєлінський, Аннеке, Герцен, Щепкін. Над цією комедією від щирого серця реготав імператор Микола I і про постановку якої він відгукнувся: «Ну і п'єса! Всім дісталося, а мені більше всіх! ». Але багато сучасники не побачили або не захотіли побачити за ширмою класичного сюжету комедії громадський фарс, в якому за повітовим містечком позначена вся Росія.
До Гоголя в традиції російської літератури в сатиричних творах XIX століття, було характерно нарівні з негативними героями зображення і позитивних. У комедії «Ревізор» ж фактично немає позитивних героїв. У «Ревізорі» Гоголь зібрав в одну купу все погане в Росії, всі ті несправедливості, які існують там, де найбільше потрібно від людини справедливості, і не дивлячись на всі ці прескорбно, одним разом посміявся над усім.
Комедія «Ревізор» до сих пір актуальна. Після твори п'єси пройшло майже два століття, проте все говорить про те, що цей твір про буденне випадку в повітовому містечку ще довго буде говорити нам про дійсність в Росії, де як і раніше процвітає все помічене Гоголем: хабарництво, шахрайство, казнокрадство, чиношанування, блазнювання, байдужість, жорстокість, несправедливість і зростаюча централізація. А сам образ Хлестакова і зараз відповідає духу часу.
У гоголівському творі сатиричний сенс комедії доповнюється опуклим зображенням образу чиновників і городничого російського повітового міста. Традиція підкупу і обману посадової особи зображена цілком природною і неминучою, коли немає і думок про інші шляхи, крім як підкупити ревізора хабарем. І повітовий безіменний містечко стає узагальненням всієї Росії, де під загрозою ревізії спливає справжнє обличчя головних героїв.
ответ:Чорна рада" П. Куліша — перший соціально-історичний український роман, в якому відбилися особливості національного характеру запорожців. В основу історичної романістики покладено зображення складних, переломних періодів історії, бурхливі події яких зумовили гострі ситуації, формували сильні характери, безмежно віддані своїм ідеям особистості. Тому роман П. Куліша "Чорна рада" ми по праву можемо віднести до загалу найкращих світових зразків романтичних творів.
Історичною основою роману є події, що відбувалися в Україні в роки Руїни, коли після Б.Хмельницького (1657) почалася боротьба за гетьманську владу. На Правобережжі правив польсько-шляхетський ставленик
Павло Тетеря. А на Лівобережжі точилася запекла боротьба між такими претендентами: переяславським полковником Якимом Сомком, що був обраний на старшинській раді в Козельці наказним гетьманом, хоч російський цар і не затвердив його, та кошовим отаманом Запорізької Січі Іваном Брюховецьким. 27—28 червня 1663 року в Ніжині відбулася "чорна рада", в якій брали участь широкі маси населення, чернь — селянство, міщани, козацька голота. Гетьманом було обрано Брюховецького, а Сомка покарано.
Який же висновок можна зробити, прочитавши цей історичний роман? Чи правильний вибір зробив народ, обравши кошового отамана гетьманом? Чи справді він відстоював інтереси народних мас? Автор майстерно змальовує все те лихе, підступне, що призвело до міжусобиць, до кровопролитної війни. Іван Брюховецький до виборів являв собою простоту, щирість, обіцяв усім, хто його підтримає, усілякі блага. І портретна характеристика автора відповідна: "чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, в полатаних штанях, чоботи шкапові попротоптувані — і пучки видно... Так наче собі чоловічок простенький, тихенький". Брюховецький шанобливо називав козаків "товариство миле", "мої рідні братчики", "дітки", з особливою повагою ставився до старих запорожців, говорячи, що у-їхніх "шановних головах увесь розум сидить". Пізніше, ставши гетьманом, промовляє: "Обдули ми дурне мужицтво, обдули міщан, обдули й старих дундуків". Ось справжня сутність Брюховецького. Отже, народ помилився в своєму виборі.
Комедія «Ревізор» донині залишається ключовим твором російської класичної літератури XIX століття, вона справила величезний вплив на російську літературу в цілому і драматургію зокрема. Сучасники Гоголя відзначали її новаторство, глибину узагальнення і рельєфність образів, а фрази з комедії стали крилатими, імена героїв - загальними в російській мові.
Цей твір, яким відразу після перших читань і публікацій захоплювалися такі гіганти того часу як Пушкін, Бєлінський, Аннеке, Герцен, Щепкін. Над цією комедією від щирого серця реготав імператор Микола I і про постановку якої він відгукнувся: «Ну і п'єса! Всім дісталося, а мені більше всіх! ». Але багато сучасники не побачили або не захотіли побачити за ширмою класичного сюжету комедії громадський фарс, в якому за повітовим містечком позначена вся Росія.
До Гоголя в традиції російської літератури в сатиричних творах XIX століття, було характерно нарівні з негативними героями зображення і позитивних. У комедії «Ревізор» ж фактично немає позитивних героїв. У «Ревізорі» Гоголь зібрав в одну купу все погане в Росії, всі ті несправедливості, які існують там, де найбільше потрібно від людини справедливості, і не дивлячись на всі ці прескорбно, одним разом посміявся над усім.
Комедія «Ревізор» до сих пір актуальна. Після твори п'єси пройшло майже два століття, проте все говорить про те, що цей твір про буденне випадку в повітовому містечку ще довго буде говорити нам про дійсність в Росії, де як і раніше процвітає все помічене Гоголем: хабарництво, шахрайство, казнокрадство, чиношанування, блазнювання, байдужість, жорстокість, несправедливість і зростаюча централізація. А сам образ Хлестакова і зараз відповідає духу часу.
У гоголівському творі сатиричний сенс комедії доповнюється опуклим зображенням образу чиновників і городничого російського повітового міста. Традиція підкупу і обману посадової особи зображена цілком природною і неминучою, коли немає і думок про інші шляхи, крім як підкупити ревізора хабарем. І повітовий безіменний містечко стає узагальненням всієї Росії, де під загрозою ревізії спливає справжнє обличчя головних героїв.
ответ:Чорна рада" П. Куліша — перший соціально-історичний український роман, в якому відбилися особливості національного характеру запорожців. В основу історичної романістики покладено зображення складних, переломних періодів історії, бурхливі події яких зумовили гострі ситуації, формували сильні характери, безмежно віддані своїм ідеям особистості. Тому роман П. Куліша "Чорна рада" ми по праву можемо віднести до загалу найкращих світових зразків романтичних творів.
Історичною основою роману є події, що відбувалися в Україні в роки Руїни, коли після Б.Хмельницького (1657) почалася боротьба за гетьманську владу. На Правобережжі правив польсько-шляхетський ставленик
Павло Тетеря. А на Лівобережжі точилася запекла боротьба між такими претендентами: переяславським полковником Якимом Сомком, що був обраний на старшинській раді в Козельці наказним гетьманом, хоч російський цар і не затвердив його, та кошовим отаманом Запорізької Січі Іваном Брюховецьким. 27—28 червня 1663 року в Ніжині відбулася "чорна рада", в якій брали участь широкі маси населення, чернь — селянство, міщани, козацька голота. Гетьманом було обрано Брюховецького, а Сомка покарано.
Який же висновок можна зробити, прочитавши цей історичний роман? Чи правильний вибір зробив народ, обравши кошового отамана гетьманом? Чи справді він відстоював інтереси народних мас? Автор майстерно змальовує все те лихе, підступне, що призвело до міжусобиць, до кровопролитної війни. Іван Брюховецький до виборів являв собою простоту, щирість, обіцяв усім, хто його підтримає, усілякі блага. І портретна характеристика автора відповідна: "чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, в полатаних штанях, чоботи шкапові попротоптувані — і пучки видно... Так наче собі чоловічок простенький, тихенький". Брюховецький шанобливо називав козаків "товариство миле", "мої рідні братчики", "дітки", з особливою повагою ставився до старих запорожців, говорячи, що у-їхніх "шановних головах увесь розум сидить". Пізніше, ставши гетьманом, промовляє: "Обдули ми дурне мужицтво, обдули міщан, обдули й старих дундуків". Ось справжня сутність Брюховецького. Отже, народ помилився в своєму виборі.
Объяснение: