Катюша” – легендарная военная песня, как ни странно это звучит, была создана еще до войны. Причем история ее создания была весьма непростой.
Рождение песни
Все началось с того, что уже знаменитый поэт Михаил Исаковский придумал четверостишие – то самое всем известное начало песни: “Расцветали яблони и груши…” Но дальше стихи не складывались, поэтому Исаковский решил отложить работу над ними до лучших времен. Вскоре он познакомился с композитором Матвеем Блантером. Композитору очень понравились начальные строки
будущей песни и, после нескольких бессонных ночей, он сочинил ставшую легендарной мелодию.
По настоянию Блантера, Исаковский продолжил работу над текстом. Впервые песня прозвучала в ноябре 1938 году в Колонном зале Дома Союзов. Ее первой исполнительницей стала молодая певица Валентина Батищева, которую трижды вызывали на “бис”. Позднее “Катюшу” исполняли Лидия Русланова, Георгий Виноградов, Эдуард Хиль и Анна Герман.
“Катюша” на войне
Совсем по-иному зазвучала песня в военные годы. Бойцы не только знали наизусть ее текст. но и складывали все новые и новые варианты. Катюша в них сражалась на
Сюжет твору, на перший погляд, простий та динамічний.
Функе внесла в книжку багато цікавих фактів з історії книгодрукування. І незважаючи на те, що дії роману відбуваються на початку нульових, у книжці жодного разу не згадано комп’ютер та між іншим сказано про телевізор. Усе обертається навколо шарудіння сторінок, які несуть вікову мудрість, або ж інших, які ще зберегли аромат типографської фарби. Адже, за словами Корнелії, це книжка «про тих, хто любить читати, і для тих, хто любить читати».
Думка про те, що твір — просто цікаве підліткове фентезі розбиваються вщент, коли читаєш епіграф до книги, слова глибокого та ліричного Пауля Целана:
« Вот оно, вот.
Вот оно, слово сошло,
сошло сквозь ночь,
сиять, сиять оно хочет.
Пепел.
Пепел, пепел.
Ночь.»
Отже, Слово — стоїть в центрі уваги автора, слово, що сяє, слово, що обертається на попіл… До речі, епіграфи є і до кожного розділу і потребують особливої уваги та окремого дослідження. Це немов «текст в тексті», ще один потужний авторський «message».
Як бачимо, автор переслідує одразу декілька цілей: по-перше, епіграф, як відомо, служить ключем до осмислення художньої концепції автора, передає настрій твору, означує асоціативні зв’язки твору з літературною традицією та сучасністю, по-друге, юний читач розуміє, що дитинство без книги — просто існування, по-третє, автор викликає зацікавленість тими творами, цитати яких бере за епіграф. Ісаак Башевіс Зінгер, до речі, відомий американський єврейський письменник, писав на ідиші, нагороджений Національною премією з дитячої літератури 1969 року, а в 1978 році став лауреатом Нобелівської премії.
Робота з текстом роману надасть можливість продемонструвати нерозривний зв'язок, що існує між творами різних епох, різних народів, їх взаємовплив та взаємопроникнення.
Розпочати роботу над текстом роману варто із виявлення часово-просторових рамок. Дії роману відбуваються в сучасному авторові та читачам світі, країну визначити важко, автор не акцентує на цьому увагу, підкреслюючи тим самим, що простір художнього тексту не має географічний кордонів, об’єднує читачів різних національностей. Така певна глобалізація дає змогу усвідомти, що діалог культур — поза межами будь-яких часово-просторових обмежень. Варто задатися питанням: «Чому таку велику увагу автор приділяє опису приміщень, де зберігаються книги?» А також опису самих книг, їх запаху, тому, як шарудять сторінки, кольору обкладинок. Автор ніби за читача до, здавалось, такого знайомого світу, а насправді — нового, неповторного, сповненого магії та загадковості.
Важливо відмітити, що художній простір роману нагадує простір пригодницьких романів: таємничі, безлюдні місця, покинуті будинки (табір Каприкона та його слуг). Взагалі, багато в чому роман наслідує дитячі пригодницькі твори: низками авантюр (тільки герої вибралися із однієї халепи, одразу ж потрапляють у іншу), чітким розподілом на позитивних та негативних героїв (при чому, негативні герої — представники іншого, «книжкового» світу).
Образ головної героїні Меггі ввібрав у себе риси улюблених героїв із найкращих творів дитячої літератури: вона смілива та відважна, як Дік Сенд; непосидюча та неслухняна, як Том Сойєр; весела та небезпечна, наділена магічною силою, і має таке ж гаряче любляче серце.
Образи дорослих вражають, перш за все, абсолютним розумінням дитячої душі, а також тісним зв’язком зі світом Книги (батько Меггі володіє чарівним даром «вичитувати» персонажів книг до реального світу).
Слід закцентувати увагу аудиторії на особливості спілкування між героями творів, вичитаних із різних книг та їх читачами. Це можуть бути як гармонійні стосунки, так і ворожі. Автор немов би говорить юним читачам, що авторська позиція стосовно героїв робить останніх як друзями, так і ворогами.
Особливу увагу варто приділити роботі з назвою твору. К.Функе настільки майстерно заплутала читача, який, прочитавши назву «Чорнильне серце», уявляв собі щось негативне і незрозуміле з перших рядків захоплюється читанням і забуває і про назву, і про його перше від неї враження (в літературознавстві такий прийом називають прийомом очуднення, зрадження горизонту очікування). Паралельно сама головна тема і знаходиться в назві, адже назва роману ідентична назві тієї загадкової книги, навколо якої розгортаються усі події, якою всі прагнуть заволодіти, від якої і всі біди. Автор сама поставила на цьому акцент.
Робота з твором має не тільки збагнути всі таємниці тексту, а й довести сучасному маленькому читачеві про те, як важливо не забувати світ Книги, світ, який дарує нам Радість, Добро та Любов!
Объяснение:
Катюша” – легендарная военная песня, как ни странно это звучит, была создана еще до войны. Причем история ее создания была весьма непростой.
Рождение песни
Все началось с того, что уже знаменитый поэт Михаил Исаковский придумал четверостишие – то самое всем известное начало песни: “Расцветали яблони и груши…” Но дальше стихи не складывались, поэтому Исаковский решил отложить работу над ними до лучших времен. Вскоре он познакомился с композитором Матвеем Блантером. Композитору очень понравились начальные строки
будущей песни и, после нескольких бессонных ночей, он сочинил ставшую легендарной мелодию.
По настоянию Блантера, Исаковский продолжил работу над текстом. Впервые песня прозвучала в ноябре 1938 году в Колонном зале Дома Союзов. Ее первой исполнительницей стала молодая певица Валентина Батищева, которую трижды вызывали на “бис”. Позднее “Катюшу” исполняли Лидия Русланова, Георгий Виноградов, Эдуард Хиль и Анна Герман.
“Катюша” на войне
Совсем по-иному зазвучала песня в военные годы. Бойцы не только знали наизусть ее текст. но и складывали все новые и новые варианты. Катюша в них сражалась на
Объяснение:
Сюжет твору, на перший погляд, простий та динамічний.
Функе внесла в книжку багато цікавих фактів з історії книгодрукування. І незважаючи на те, що дії роману відбуваються на початку нульових, у книжці жодного разу не згадано комп’ютер та між іншим сказано про телевізор. Усе обертається навколо шарудіння сторінок, які несуть вікову мудрість, або ж інших, які ще зберегли аромат типографської фарби. Адже, за словами Корнелії, це книжка «про тих, хто любить читати, і для тих, хто любить читати».
Думка про те, що твір — просто цікаве підліткове фентезі розбиваються вщент, коли читаєш епіграф до книги, слова глибокого та ліричного Пауля Целана:
« Вот оно, вот.
Вот оно, слово сошло,
сошло сквозь ночь,
сиять, сиять оно хочет.
Пепел.
Пепел, пепел.
Ночь.»
Отже, Слово — стоїть в центрі уваги автора, слово, що сяє, слово, що обертається на попіл… До речі, епіграфи є і до кожного розділу і потребують особливої уваги та окремого дослідження. Це немов «текст в тексті», ще один потужний авторський «message».
Як бачимо, автор переслідує одразу декілька цілей: по-перше, епіграф, як відомо, служить ключем до осмислення художньої концепції автора, передає настрій твору, означує асоціативні зв’язки твору з літературною традицією та сучасністю, по-друге, юний читач розуміє, що дитинство без книги — просто існування, по-третє, автор викликає зацікавленість тими творами, цитати яких бере за епіграф. Ісаак Башевіс Зінгер, до речі, відомий американський єврейський письменник, писав на ідиші, нагороджений Національною премією з дитячої літератури 1969 року, а в 1978 році став лауреатом Нобелівської премії.
Робота з текстом роману надасть можливість продемонструвати нерозривний зв'язок, що існує між творами різних епох, різних народів, їх взаємовплив та взаємопроникнення.
Розпочати роботу над текстом роману варто із виявлення часово-просторових рамок. Дії роману відбуваються в сучасному авторові та читачам світі, країну визначити важко, автор не акцентує на цьому увагу, підкреслюючи тим самим, що простір художнього тексту не має географічний кордонів, об’єднує читачів різних національностей. Така певна глобалізація дає змогу усвідомти, що діалог культур — поза межами будь-яких часово-просторових обмежень. Варто задатися питанням: «Чому таку велику увагу автор приділяє опису приміщень, де зберігаються книги?» А також опису самих книг, їх запаху, тому, як шарудять сторінки, кольору обкладинок. Автор ніби за читача до, здавалось, такого знайомого світу, а насправді — нового, неповторного, сповненого магії та загадковості.
Важливо відмітити, що художній простір роману нагадує простір пригодницьких романів: таємничі, безлюдні місця, покинуті будинки (табір Каприкона та його слуг). Взагалі, багато в чому роман наслідує дитячі пригодницькі твори: низками авантюр (тільки герої вибралися із однієї халепи, одразу ж потрапляють у іншу), чітким розподілом на позитивних та негативних героїв (при чому, негативні герої — представники іншого, «книжкового» світу).
Образ головної героїні Меггі ввібрав у себе риси улюблених героїв із найкращих творів дитячої літератури: вона смілива та відважна, як Дік Сенд; непосидюча та неслухняна, як Том Сойєр; весела та небезпечна, наділена магічною силою, і має таке ж гаряче любляче серце.
Образи дорослих вражають, перш за все, абсолютним розумінням дитячої душі, а також тісним зв’язком зі світом Книги (батько Меггі володіє чарівним даром «вичитувати» персонажів книг до реального світу).
Слід закцентувати увагу аудиторії на особливості спілкування між героями творів, вичитаних із різних книг та їх читачами. Це можуть бути як гармонійні стосунки, так і ворожі. Автор немов би говорить юним читачам, що авторська позиція стосовно героїв робить останніх як друзями, так і ворогами.
Особливу увагу варто приділити роботі з назвою твору. К.Функе настільки майстерно заплутала читача, який, прочитавши назву «Чорнильне серце», уявляв собі щось негативне і незрозуміле з перших рядків захоплюється читанням і забуває і про назву, і про його перше від неї враження (в літературознавстві такий прийом називають прийомом очуднення, зрадження горизонту очікування). Паралельно сама головна тема і знаходиться в назві, адже назва роману ідентична назві тієї загадкової книги, навколо якої розгортаються усі події, якою всі прагнуть заволодіти, від якої і всі біди. Автор сама поставила на цьому акцент.
Робота з твором має не тільки збагнути всі таємниці тексту, а й довести сучасному маленькому читачеві про те, як важливо не забувати світ Книги, світ, який дарує нам Радість, Добро та Любов!