Мы привыкли, что сказки заканчиваются счастливо, но в пьесе «Снегурочка», которую А.Н. Островский определил «весенней сказкой», финал трагический. Снегурочка умирает, увидев это, со скалы бросается Мизгирь. Почему погибает красавица?
Частично ответ на этот вопрос есть в прологе. В нем автор воспроизводит диалог Весны-Красны и Деда Мороза. Из разговора узнаем, что у них есть дочка Снегурочка. Дед Мороз – враг Ярила. От Бабы-птицы Мороз слышал, что бог Солнца хочет погубить его дочку. Стоит девушке полюбить кого-то, и она умрет: «только и ждет того, чтоб заронить ей в сердце лучом своим огонь любви; тогда нет Снегурочке, Ярило сожжет ее, испепелит, растопит..»
Дед Мороз сделал всё, чтобы избежать трагедии. Он поселил Снегурку в лесу в тереме, на страже поставил леших и диких зверей. Девушка росла в одиночестве. Не удивительно, что она не знает, что такое любовь, дружба. Весна-Красна не понимает, как можно жить в одиночестве, поэтому просит Деда Мороза отпустить дочку жить на слободку. Он соглашается. Это становится первым шагом к гибели Снегурочки.
На слободке девушка знакомится с Купавой, другими молодыми людьми. За Снегурочкой ухаживают парни, но она не отвечает взаимностью, ведь холодное сердце не любить. Огонек симпатии зажигается в её сердечке к Лелю. Девушка очарована песнями пастуха. Она не испытывает к нему любви, но, по его , дарит цветок. Лель бросает Снегурочку, и девушка впервые чувствует душевную боль.
У своєму творі «Міщанин у дворянстві» французький комедіограф Мольєр підняв актуальну на той час проблему – спробу заможних буржуа зайняти місце зубожілій аристократії. За свої гроші деякі панове могли купити дворянський титул, але змінити свою сутність вони не могли. Так і у випадку з головним героєм комедії – паном Журденом. Його батько був купцем, але він вважає за краще це приховувати. Сам він грубий, неотесаний і неосвічений, але сподівається наблизитися до світського суспільства, надівши маску дворянина. Для цього він наймає цілу армію працівників. Над ним працюють кравці, перукарі, вчителі, музиканти, щоб зробити зі звичайного міщанина «породистого» аристократа, але результати залишають бажати кращого.
Одержимість Журдена приносить багато клопоту і неприємностей його домочадцям: розсудливої пані Журден, дочки Люсіль. Однак працівники тільки й раді виманювати гроші у простодушного буржуа, який готовий заплатити за те, що похвалять його халат або назвуть його «Ваша світлість». Добротою Журдена користується не тільки прислужуючий персонал, а й самі аристократи. Так, наприклад, він заводить дружбу з графом Дорантом, який часто займає у нього гроші і не повертає. Його борг все зростає, а Журден лише радіє, що у нього в друзях справжні дворяни. Невгамовно щедро він поводиться і по відношенню до вдови маркізи Дорімени. Він обсипає її подарунками і увагою, в той час як хитрий Дорант приписує всі ці розтрати собі. В кінці комедії саме йому віддає перевагу Доримена.
У своїй гонитві за титулом, Журден мало не завадив щастю власної дочки. Коли коханий Люсіль прийшов до нього просити її руки, він відразу ж йому відмовив, так як молода людина не була дворянських кровей. Пані Журден намагалася напоумити чоловіка, нагадуючи, що вони і самі з міщанського стану, але він і чути про це не хотів. Однак у цій комедії щасливий кінець. За до свого вірного слуги Ковьеля, Клеонт все ж домігся руки Люсіль. Не останню роль в цьому зіграло саме марнославство Журдена. Ковьель розповів йому, що він є колишнім другом його покійного батька, який, за його словами, був справжнім дворянином. Після цього Журдену можна було розповідати, що завгодно і він всьому охоче вірив. Так він повірив і у те, що переодягнений Клеонт син турецького султана. За таку людину він без сумнівів віддав свою дочку. Розв’язкою комедії стали два весілля.
У сатиричній комедії Мольєра переглядають і риси класичної італійської комедії дель арте. Недарма герої носять маски, що не збігаються з їх сутністю. Журден хоче здаватися дворянином, хоча не є таким ні за походженням, ні за вихованням. Ковьель постає перед ним турецько-поданим, Клеонт – сином турецького султана. Дорант бреше Дорімені, що він багатий як буржуа. Та й сама Доримена не така ідеальна, як може здатися на перший погляд. Всякий раз, приймаючи дорогі подарунки, вона з манірністю картає Доранта в розтратах. Разом з тим, в цьому творі є і відступ від класичної комедії. У ньому мова наближена до народної, а також проглядає додаткова лінія любові послуг.
Мы привыкли, что сказки заканчиваются счастливо, но в пьесе «Снегурочка», которую А.Н. Островский определил «весенней сказкой», финал трагический. Снегурочка умирает, увидев это, со скалы бросается Мизгирь. Почему погибает красавица?
Частично ответ на этот вопрос есть в прологе. В нем автор воспроизводит диалог Весны-Красны и Деда Мороза. Из разговора узнаем, что у них есть дочка Снегурочка. Дед Мороз – враг Ярила. От Бабы-птицы Мороз слышал, что бог Солнца хочет погубить его дочку. Стоит девушке полюбить кого-то, и она умрет: «только и ждет того, чтоб заронить ей в сердце лучом своим огонь любви; тогда нет Снегурочке, Ярило сожжет ее, испепелит, растопит..»
Дед Мороз сделал всё, чтобы избежать трагедии. Он поселил Снегурку в лесу в тереме, на страже поставил леших и диких зверей. Девушка росла в одиночестве. Не удивительно, что она не знает, что такое любовь, дружба. Весна-Красна не понимает, как можно жить в одиночестве, поэтому просит Деда Мороза отпустить дочку жить на слободку. Он соглашается. Это становится первым шагом к гибели Снегурочки.
На слободке девушка знакомится с Купавой, другими молодыми людьми. За Снегурочкой ухаживают парни, но она не отвечает взаимностью, ведь холодное сердце не любить. Огонек симпатии зажигается в её сердечке к Лелю. Девушка очарована песнями пастуха. Она не испытывает к нему любви, но, по его , дарит цветок. Лель бросает Снегурочку, и девушка впервые чувствует душевную боль.
У своєму творі «Міщанин у дворянстві» французький комедіограф Мольєр підняв актуальну на той час проблему – спробу заможних буржуа зайняти місце зубожілій аристократії. За свої гроші деякі панове могли купити дворянський титул, але змінити свою сутність вони не могли. Так і у випадку з головним героєм комедії – паном Журденом. Його батько був купцем, але він вважає за краще це приховувати. Сам він грубий, неотесаний і неосвічений, але сподівається наблизитися до світського суспільства, надівши маску дворянина. Для цього він наймає цілу армію працівників. Над ним працюють кравці, перукарі, вчителі, музиканти, щоб зробити зі звичайного міщанина «породистого» аристократа, але результати залишають бажати кращого.
Одержимість Журдена приносить багато клопоту і неприємностей його домочадцям: розсудливої пані Журден, дочки Люсіль. Однак працівники тільки й раді виманювати гроші у простодушного буржуа, який готовий заплатити за те, що похвалять його халат або назвуть його «Ваша світлість». Добротою Журдена користується не тільки прислужуючий персонал, а й самі аристократи. Так, наприклад, він заводить дружбу з графом Дорантом, який часто займає у нього гроші і не повертає. Його борг все зростає, а Журден лише радіє, що у нього в друзях справжні дворяни. Невгамовно щедро він поводиться і по відношенню до вдови маркізи Дорімени. Він обсипає її подарунками і увагою, в той час як хитрий Дорант приписує всі ці розтрати собі. В кінці комедії саме йому віддає перевагу Доримена.
У своїй гонитві за титулом, Журден мало не завадив щастю власної дочки. Коли коханий Люсіль прийшов до нього просити її руки, він відразу ж йому відмовив, так як молода людина не була дворянських кровей. Пані Журден намагалася напоумити чоловіка, нагадуючи, що вони і самі з міщанського стану, але він і чути про це не хотів. Однак у цій комедії щасливий кінець. За до свого вірного слуги Ковьеля, Клеонт все ж домігся руки Люсіль. Не останню роль в цьому зіграло саме марнославство Журдена. Ковьель розповів йому, що він є колишнім другом його покійного батька, який, за його словами, був справжнім дворянином. Після цього Журдену можна було розповідати, що завгодно і він всьому охоче вірив. Так він повірив і у те, що переодягнений Клеонт син турецького султана. За таку людину він без сумнівів віддав свою дочку. Розв’язкою комедії стали два весілля.
У сатиричній комедії Мольєра переглядають і риси класичної італійської комедії дель арте. Недарма герої носять маски, що не збігаються з їх сутністю. Журден хоче здаватися дворянином, хоча не є таким ні за походженням, ні за вихованням. Ковьель постає перед ним турецько-поданим, Клеонт – сином турецького султана. Дорант бреше Дорімені, що він багатий як буржуа. Та й сама Доримена не така ідеальна, як може здатися на перший погляд. Всякий раз, приймаючи дорогі подарунки, вона з манірністю картає Доранта в розтратах. Разом з тим, в цьому творі є і відступ від класичної комедії. У ньому мова наближена до народної, а також проглядає додаткова лінія любові послуг.