Аудио рассказ русского советского писателя Николая Дмитриевича Телешова, 1867 - 1957 годы жизни, "Домой" о мальчике Сёмке. "Это был один из тех бездомных детей, которые остаются сиротами после переселенцев. Родители его умерли в пути от тифа, и Сёмка остался одиноким среди чужих людей и среди чужой природы... Кажется, всё, что только возможно придумать для человека, всё это видела и испытала обширная Сибирь... Проходили по ней тысячи вёрст закованные арестанты,.. весело звеня бубенцами, мчатся резвые тройки, а по тайгам бродят беглые каторжники, толпы переселенцев тянутся из России почти сплошной вереницей,.. а навстречу им идут назад другие толпы, обнищавшие, голодные и больные, и много их умирает по пути, и ничто никому не ново... И Сёмка шёл без устали, без боязни...- Дяденька, подвези, сделай милость! - Тётенька, дай, родимая, хлебца! - Все его жалели, и Сёмка был сыт..." Встретился ему человек "...был немолод, с серой короткой бородой, с загорелым и обветрившимся лицом, с узкими впалыми глазами. На ногах его были надеты шерстяные пимы, на плечах пёстрый пиджак, а на затылке картуз. Пошли вместе в Расею. "- Видишь - голодней стало: значит, к Расее подвигаемся. А за горы перевалим, там ещё голодней будет..." Простыл под дождём Сёмка, Незнакомец донёс мальчика до больницы. Сдал в больницу, а в нём самом исправник опознал беглого каторжника. И отправили Незнакомца обратно в Сибирь на каторгу. А Сёмка был
Тема любові, звичайно основна. Причому зачіпається вона не тільки в контексті відносин Ромео і Джульєтти, але і виступаючи в якості важливої сфери людського життя. Про неї говорять багато персонажів, кожен бачить в ній свое.
Крім любові між чоловіком і жінкою, в трагедії велике місце відводиться межі між любов’ю і закоханістю, юнацькою пристрастю. Виділяється і тема материнської, батьківської, одним словом родинної любові, а також любові годувальниці до Джульєтти.Трагедія «Ромео і Джульєтта» як саме життя сповнена тем, проблем і їх рішень. Але якщо проблему автор ставить ясно, чітко – вона виходить від самих персонажів, то шляхів її вирішення завжди кілька. Герої проходять лише один з них. Саме ця цінність п’єси як досвіду поколінь, як ілюстрації загальнолюдських вічних проблем, з якимистикаються все нові і нові епохи, і є причиною її живучості.
Кажется, всё, что только возможно придумать для человека, всё это видела и испытала обширная Сибирь... Проходили по ней тысячи вёрст закованные арестанты,.. весело звеня бубенцами, мчатся резвые тройки, а по тайгам бродят беглые каторжники, толпы переселенцев тянутся из России почти сплошной вереницей,.. а навстречу им идут назад другие толпы, обнищавшие, голодные и больные, и много их умирает по пути, и ничто никому не ново... И Сёмка шёл без устали, без боязни...- Дяденька, подвези, сделай милость! - Тётенька, дай, родимая, хлебца! - Все его жалели, и Сёмка был сыт..."
Встретился ему человек "...был немолод, с серой короткой бородой, с загорелым и обветрившимся лицом, с узкими впалыми глазами. На ногах его были надеты шерстяные пимы, на плечах пёстрый пиджак, а на затылке картуз. Пошли вместе в Расею. "- Видишь - голодней стало: значит, к Расее подвигаемся. А за горы перевалим, там ещё голодней будет..." Простыл под дождём Сёмка, Незнакомец донёс мальчика до больницы. Сдал в больницу, а в нём самом исправник опознал беглого каторжника. И отправили Незнакомца обратно в Сибирь на каторгу. А Сёмка был
Тема любові, звичайно основна. Причому зачіпається вона не тільки в контексті відносин Ромео і Джульєтти, але і виступаючи в якості важливої сфери людського життя. Про неї говорять багато персонажів, кожен бачить в ній свое.
Крім любові між чоловіком і жінкою, в трагедії велике місце відводиться межі між любов’ю і закоханістю, юнацькою пристрастю. Виділяється і тема материнської, батьківської, одним словом родинної любові, а також любові годувальниці до Джульєтти.Трагедія «Ромео і Джульєтта» як саме життя сповнена тем, проблем і їх рішень. Але якщо проблему автор ставить ясно, чітко – вона виходить від самих персонажів, то шляхів її вирішення завжди кілька. Герої проходять лише один з них. Саме ця цінність п’єси як досвіду поколінь, як ілюстрації загальнолюдських вічних проблем, з якимистикаються все нові і нові епохи, і є причиною її живучості.