Люди завжди намагались гуртуватись, і в цьому пориві, як правило, ними керувало одне бажання — вижити. Древні люди об’єднувались, тому що так легше було полювати, відбиватись від ворогів і облаштовувати своє житло. Сучасні люди, звісно, за мамонтами більше не полюють, і від інших обороняються тільки в особливих випадках, однак жага згуртуватись живе у них і сьогодні. Пояснити це можна кількома чинниками, і один із найголовніших — тваринні інстинкти. Але не тільки цей фактор змушує людей жити разом.
Створюючи сім’ї, люди насамперед знаходять у них свій душевний спокій, комфорт, впевненість і основу основ, до якої можна повертатись знову і знову, аби зачерпнути підтримки й розуміння. Родина стає тим рятівним острівком, який не змиє навіть найстрашніший шторм, тим будиночком, який не зрушить найсильніший землетрус, якщо його стіни збудовані на совість. У наш час сім’ї доволі часто розпадаються, не витримавши випробування часом та довірою. Неможливо сказати точно, чому така концентрація сумних доль у родинах існує саме сьогодні.
Кожен член сім’ї — це деталь механізму, без якого останній не буде працювати. Про це свідчать численні історії та випадки з життя, про це пишуть у творах літератури. Зокрема роман українського письменника Юрія Яновського є яскравим тому свідченням. У сім’ї Половців, здавалося б, є все для щастя: люблячі один одного Мусій та його дружина, їхні сини, надія родини — Андрій, Оверко, Панас та Сашко, які мали б продовжувати рід. На їхньому шляху проблемою стало різне бачення світу, і коли один брат пішов проти іншого, було зрозуміло, що прийшов кінець їхньому щасливому майбутньому.
З іншого боку, розглянемо образ Івана Шрама з історичного роману Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Цей козацький полковник готовий боротись не на життя, а на смерть за майбутнє своєї держави. Якщо проникнути в питання, то ми зрозуміємо, що під поняттям «майбутнє» козак бачить свого сина, Петра Шраменка, а отже, воює і готовий померти він для свого сина. Думка про сім’ю, нащадків, кріпить Івана Шрама і допомагає йому йти вперед, сміливо дивлячись смерті в очі.
Так чи інакше, кожен з нас потребує відчуття рідного дому, місця, де на тебе чекають, де тебе люблять просто так, де тобі завжди до де про тебе потурбуються. Саме тому родина завжди була, є і буде тим кораблем, який несе людину через бурхливе море життя. Важливо, аби за штурвалом стояв той капітан, який з впевненістю і без страху вбереже свою команду від усіх небезпек.
Знаменитому петербургскому невскому проспекту николай васильевич гоголь уделяет внимание не только в повести «невский проспект», но и в других произведениях цикла «петербургские повести». писатель делает удивительное открытие, каким для него становится огромный город. сегодня бы сказали «мегаполис».невский проспект – это сердце петербурга. здесь можно найти всё плохое и всё хорошее, что есть в городе. гоголь увидел все контрасты и противоречия, которые в те времена разрывали общество. петербург был столицей, а, значит, являлся символом великой страны. гоголя потрясла порочность столичной изнанки. он описал её. и я думаю, что таким образом мастер слова преследовал важную цель. он хотел, чтобы люди увидели ту страшную и беспощадную силу, которая размалывает судьбы.мне понравилось то, что писатель стремится быть правдивым, то есть описать всё, как есть. он показывает невский проспект в различные часы дня и ночи, чтобы читатели увидели контраст между богатыми и бедными.читая о невском проспекте, я понял, что это не город делает людей бездушными, мы сами становимся такими из-за жадности, зависти, страха и других причин. я думаю, что сильная личность может оказаться городу не по зубам. но слабые легко ломаются и портятся, забывая о тех ценностях, которые им прививали родители и учителя.«невский проспект» гоголя полезно читать и в наше время. книга актуальна и сегодня. мне кажется, что ничего не изменилось. города, как мясорубки, перемалывают людей. главная польза произведения в том, что оно нас о том, что каждый из нас может измениться. повесть начинается со слов «нет ничего лучше невского проспекта». но уже скоро читатель начинает понимать весь сарказм фразы, которая сопровождает его в течение всего чтения.
Люди завжди намагались гуртуватись, і в цьому пориві, як правило, ними керувало одне бажання — вижити. Древні люди об’єднувались, тому що так легше було полювати, відбиватись від ворогів і облаштовувати своє житло. Сучасні люди, звісно, за мамонтами більше не полюють, і від інших обороняються тільки в особливих випадках, однак жага згуртуватись живе у них і сьогодні. Пояснити це можна кількома чинниками, і один із найголовніших — тваринні інстинкти. Але не тільки цей фактор змушує людей жити разом.
Створюючи сім’ї, люди насамперед знаходять у них свій душевний спокій, комфорт, впевненість і основу основ, до якої можна повертатись знову і знову, аби зачерпнути підтримки й розуміння. Родина стає тим рятівним острівком, який не змиє навіть найстрашніший шторм, тим будиночком, який не зрушить найсильніший землетрус, якщо його стіни збудовані на совість. У наш час сім’ї доволі часто розпадаються, не витримавши випробування часом та довірою. Неможливо сказати точно, чому така концентрація сумних доль у родинах існує саме сьогодні.
Кожен член сім’ї — це деталь механізму, без якого останній не буде працювати. Про це свідчать численні історії та випадки з життя, про це пишуть у творах літератури. Зокрема роман українського письменника Юрія Яновського є яскравим тому свідченням. У сім’ї Половців, здавалося б, є все для щастя: люблячі один одного Мусій та його дружина, їхні сини, надія родини — Андрій, Оверко, Панас та Сашко, які мали б продовжувати рід. На їхньому шляху проблемою стало різне бачення світу, і коли один брат пішов проти іншого, було зрозуміло, що прийшов кінець їхньому щасливому майбутньому.
З іншого боку, розглянемо образ Івана Шрама з історичного роману Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Цей козацький полковник готовий боротись не на життя, а на смерть за майбутнє своєї держави. Якщо проникнути в питання, то ми зрозуміємо, що під поняттям «майбутнє» козак бачить свого сина, Петра Шраменка, а отже, воює і готовий померти він для свого сина. Думка про сім’ю, нащадків, кріпить Івана Шрама і допомагає йому йти вперед, сміливо дивлячись смерті в очі.
Так чи інакше, кожен з нас потребує відчуття рідного дому, місця, де на тебе чекають, де тебе люблять просто так, де тобі завжди до де про тебе потурбуються. Саме тому родина завжди була, є і буде тим кораблем, який несе людину через бурхливе море життя. Важливо, аби за штурвалом стояв той капітан, який з впевненістю і без страху вбереже свою команду від усіх небезпек.