Художній аналіз гуморесок П. Глазового

План характеристики Джорджа Плейтена I. Джордж Плейтен — головний герой науково-фантастичної повісті А. Азімова «Фах». II. Основні риси характеру героя. 1. Розумові здібності. 2. Інтерес до нових знань. 3. Відповідальне ставлення до вибору професії, мрії юнака 4. Цілеспрямованість героя. 5. Рішучість, здатність на самостійні вчинки, сила характеру. 6. Бажання стати творцем. III. «Таких людей, як ти, Джордже, десять тисяч, і вони сприяють технічному прогресові півтори тисячі світів». «Фах» образ Джорджа Плейтена Джордж Плейтен був звичайним землянином, але вже з дитинства він виявляв інтерес до навчання, учився думати. З дитинства усі помічали в ньому неабиякі здібності та кмітливий розум. У період між Днем Читання та Днем Освіти (від восьми до вісімнадцяти років) він потайки читав літературу, щоб більше знати про свій майбутній фах, адже був переконаний, що принесе користь, отримавши звання дипломованого програміста. У вісімнадцять років на Джорджа Плейтена та його однолітків чекав так званий День Освіти. Джорджа відправили на постійне проживання до Інтернату. Опинившись у цьому місці, Джордж був розлючений, оскільки вважав, що потрапив сюди помилково. Пробувши рік в Інтернаті, Джордж наважився на втечу. На перший погляд, здавалося, що його тут ніхто не тримав: відсутні перешкоди, не було охоронців тощо. Сусід Джорджа по кімнаті — Омейні — не радив йому це робити, однак юнака неможна було зупинити. Він купив квиток на літак до Сан-Франциско на День Олімпіади. Серед списку учасників цієї Олімпіади молодий невдаха помітив ім’я свого приятеля Арманда Тревіліана. Той так і не став переможцем, утратив надію потрапити на Новію, планету класу А. Джордж шукав зустрічі із Армандом. Між ними виникла суперечка, і це загрожувало Джоржу ув’язненням. Врятував його сивий чоловік, присутність якого юнак помітив давно. Той чоловік, Інженеску, на прохання свого нового знайомого влаштував йому відеорозмову з представниками Новії. Це кульмінаційний момент у житті героя. Плейтен намагався їх переконати в доцільності використання методів освіти минулого, які мали базуватися на поступовому і ґрунтовному оволодінні знаннями без застосування стрічок освіти. У цей момент народився не лише Плейтен-учений, а Плейтен-мислитель, філософ, творець майбутнього. Він довів, що не лише самотужки опанував свій фах, а здатний мислити глобально, з перспективою. Однак у новіан постало запитання, наскільки тривалими будуть ці методи і чи не трапиться так, що отримані знання запізняться в часі. Розчарований Джордж відчув потребу довести свою справу до кінця. Однак йому вкололи заспокійливе, і незабаром він знову опинився в Інтернаті. Омейні розповів йому, що за ним стежили. Виявилося, він повинен був знаходитися під особливим наглядом, оскільки був найбільшою цінністю своєї планети. Таких, як він, небагато, саме тому їх оберігали, вміщуючи до непрестижних інтернатів. Їхнє призначення — впроваджувати в життя нові ідеї для поліпшення рівня освіти і загалом рівня життя. Отже, завдяки своїм креативному розумові, наполегливості, прагненню до самоосвіти головний герой досяг мети й опинився на найвищому суспільному щаблі.

Cочинение «Сочинение по рассказу Л. Н. Толстого «После бала»» Великий русский писатель Лев Николаевич Толстой, как никто другой, интересовался проблемой социального зла. Многие из его произведений отличаются высоким пафосом.
Нередко в основе его творений были реальные факты. Так было и с рассказом "После бала", где описывается событие, о котором Толстой слышал еще в молодые годы.
Автор мастерски пользуется приемом создания контраста. Этой цели призвана служить и двухчастная структура рассказа. В первой части дается восторженное описание светского бала. Толстой использует эпитеты "счастливый", "великолепный", "сияющий", чтобы вызвать у читателя ощущение настоящего праздника. Главный герой — Иван Васильевич - юноша из богатой семьи. Он впечатлителен и горяч. Иван Васильевич наблюдает, как предмет его страсти — дочь полковника — танцует мазурку со своим красивым статным отцом. Чувство юноши получает как бы новый толчок.

Вторая часть рассказа написана в мрачных темных тонах. Иван Васильевич видит, как сильная рука полковника, нежно поддерживавшая еще вчера в мазурке дочь, бьет сегодня по лицу слабосильного солдатика. Юноша в недоумении: неужели можно иметь два лица: одно для бала и другое — для муштры? Ведь полковник ведет себя совершенно естественно в обеих ситуациях. Иван Васильевич чувствует, что сама жизнь, само общество влияют на человека, заставляя его менять свои обличья - две стороны одной медали. Юноша думает так: "Если это делалось с такой уверенностью и признавалось всеми необходимым, то, стало быть, они знали что-то такое, чего я не знал". Однако в собственной душе Иван Васильевич не может найти оправдания изуверству полковника.
Лев Толстой отмечает, что подобный случай не мог не повлиять на человека, сохранившего свою нравственность. Иван Васильевич отказывается от карьеры и посвящает себя служению другим людям. Любовь постепенно уходит из сердца юноши. "Вот какие бывают дела и от чего переменяется и направляется вся жизнь человека", — говорит автор.

Можно сказать, что Иван Васильевич утратил не только свою любовь к дочери полковника, но и любовь и уважение к российскому обществу того времени.
Лев Николаевич Толстой - мастер психологического портрета. Иван Васильевич, выступающий в произведении в роли рассказчика, может считаться типичным представителем прогрессивной части российского общества XIX века. Его судьба — это судьба сотен и тысяч думающих людей, которые деятельно противостояли мертвящему влиянию царизма в России.