З давніх часів література і, зокрема, поезія відігравала важливу роль в житті людей. Змалку дитина чує колискові, народні пісні, вірші, які протягом віків створювали справжні майстри слова. Ми можемо не помічати цього, але поезія супроводжує весь наш життєвий шлях. Саме тому всіх поетів так хвилює тема призначення поета і поезії.
Леся Українка, українська поетеса, відома далеко за межами нашої Батьківщини, в 1893 році написала поему "Давня казка". Хоча цей твір написаний досить просто для сприйняття, проблеми, яких торкається авторка, простими не назвеш. У центрі поеми Леся Українка зобразила поета, який у своїх піснях висловлює найзаповітніші мрії народу про волю та щастя. Прості люди любили й поважали поета:
І не був поет самотнім, —
До його малої хати
Раз у раз ходила молодь
Пісні-слова вислухати.
З такої поваги та любові народу до співця можна зробити висновки, що той був дуже талановитий. А одного разу поет навіть написав серенаду на замовлення лицаря Бертольдо, за до якої багач завоював серце своєї коханої. Але не тільки для Бертольдо вірші поета відігравали велику роль. У них розповідалося про народне життя, тому весь народ запам'ятовував та повторював ці вірші.
... Співці по місті ходять
І піснями люд морочать,
Все про рівність і про волю
У піснях вони торочать.
Вже й по тюрмах їх саджають,
Та ніщо не помагає,
їх пісні ідуть по людях,
Всяк пісні ті переймає. За сюжетом поеми, лицар Бертольдо з військом вирішив захопити неприступні мури одного з міст. Але місто було могутнім, а воїни Бертольдо вже втомилися. У цей час перед військом вийшли співці та заспівали пісню, написану головним героєм — поетом. Слова цієї пісні так надихнули воїнів, що вони продовжили боротьбу та захопили неприступне місто. Бертольдо пообіцяв поетові велику нагороду, але вчинив безчесно та обіцянку свою не виконав. Втім, поет не потребував якоїсь матеріальної нагороди за свої вірші, тому що ця велика людина була здатна на самопожертву заради інших. Він знав: що б з ним не сталося, його вірші будуть жити вічно. Навіть під час перебування у в'язниці поет відчував, що його думка лишилася на волі:
Та й в темниці буду вільний, —
Маю думи-чарівниці,
Що для них немає в світі
Ні застави, ні границі.
І мого прудкого слова
Не затримає темниця,
Полетить воно по світі,
Наче тая вільна птиця.
На жаль, за життя поета його мрія про вільне життя народу не здійснилася, проте народ пам'ятав його та його творчість.
Тема призначення поета і поезії — ось основа поеми Лесі Українки "Давня казка". Авторка переконливо доводить нам, що можливості правдивого поетичного слова безмежні. Для справжнього поета головне — не матеріальний світ та його перевага, а свобода слова та вільність думки.
Как известно, Вергилий написал свою знаменитейшую «Энеиду» по инициативе Августа. Он желал в пышной форме прославить империю Августа, так как был ее искренним приверженцем. Грандиозный рост Римской империи нуждался как в исторической, так и в идеологической подпочве. Но самих исторических фактов в подобных случаях бывает мало. Здесь всегда на приходит мифология, роль которой заключается, чтобы обычную историю превратить в чудо. Таким мифологическим обоснованием всей римской истории и есть та концепция, которую использовал Вергилий в своей поэме. Он не был ее изобретателем, а лишь своего рода реформатором, а главное – ее талантливым выразителем. Мотив прибытия Энея к Италии встречается еще у греческого лирика Стесихора. Римские эпики и историки тоже не отставали в этом от греков, и почти каждый из них отдавал дань этой легенде.
Современное состояние вергилиеведения позволяет уверенно судить о высоком уровне изученности проблемы жанрового своеобразия национального римского эпоса «Энеиды» как в зарубежном, так и в отечественном литературоведении. Методологически значимыми для курсовой работы являются труды С.С. Аверинцева, М.Л. Гаспарова, В.Н. Топорова, Н.В. Моревой-Вулих. Значимую научную установку дает С.С. Аверинцев в своей работе «Две тысячи лет с Вергилием: Перечитывая классику». Он подчеркивает величие Вергилия как «поэта истории как времени, насыщенного значением, поэт «знамений времени», определяющих конец старому и начало новому».
Актуальность изучения проблемы жанра «Энеиды» заключается в выяснении той значимости, которую обрело произведение, став национальным римским эпосом и чтившееся в веках как самое полное и законченное выражение римской культуры.
По определению С.С. Аверинцева, значимость Вергилия заключается в том, что «это поэт истории как времени, насыщенного значением, поэт «знамений времени», определяющих конец старому и начало новому; он сумел превратить свой Рим в общечеловеческий символ истории - конца и нового начала» [Аверинцев: 1982, с.201].
Первоначальный замысел «Энеиды» сводился к намерению воспеть «битвы Цезаря», т.е. Октавиана, о чем Вергилий объявил еще в «Георгиках» [Покровский: 1942, с. 198].
Окончательная «Энеида» не имеет с этим ничего общего, ее предмет шире и выше:
не история, а миф,
не Август, а Рим,
не свершенные подвиги, а предопределенная миссия. В судьбе героя, Энея, представлена судьба римского народа, и шире, судьба человечества.
Объяснение:
З давніх часів література і, зокрема, поезія відігравала важливу роль в житті людей. Змалку дитина чує колискові, народні пісні, вірші, які протягом віків створювали справжні майстри слова. Ми можемо не помічати цього, але поезія супроводжує весь наш життєвий шлях. Саме тому всіх поетів так хвилює тема призначення поета і поезії.
Леся Українка, українська поетеса, відома далеко за межами нашої Батьківщини, в 1893 році написала поему "Давня казка". Хоча цей твір написаний досить просто для сприйняття, проблеми, яких торкається авторка, простими не назвеш. У центрі поеми Леся Українка зобразила поета, який у своїх піснях висловлює найзаповітніші мрії народу про волю та щастя. Прості люди любили й поважали поета:
І не був поет самотнім, —
До його малої хати
Раз у раз ходила молодь
Пісні-слова вислухати.
З такої поваги та любові народу до співця можна зробити висновки, що той був дуже талановитий. А одного разу поет навіть написав серенаду на замовлення лицаря Бертольдо, за до якої багач завоював серце своєї коханої. Але не тільки для Бертольдо вірші поета відігравали велику роль. У них розповідалося про народне життя, тому весь народ запам'ятовував та повторював ці вірші.
... Співці по місті ходять
І піснями люд морочать,
Все про рівність і про волю
У піснях вони торочать.
Вже й по тюрмах їх саджають,
Та ніщо не помагає,
їх пісні ідуть по людях,
Всяк пісні ті переймає. За сюжетом поеми, лицар Бертольдо з військом вирішив захопити неприступні мури одного з міст. Але місто було могутнім, а воїни Бертольдо вже втомилися. У цей час перед військом вийшли співці та заспівали пісню, написану головним героєм — поетом. Слова цієї пісні так надихнули воїнів, що вони продовжили боротьбу та захопили неприступне місто. Бертольдо пообіцяв поетові велику нагороду, але вчинив безчесно та обіцянку свою не виконав. Втім, поет не потребував якоїсь матеріальної нагороди за свої вірші, тому що ця велика людина була здатна на самопожертву заради інших. Він знав: що б з ним не сталося, його вірші будуть жити вічно. Навіть під час перебування у в'язниці поет відчував, що його думка лишилася на волі:
Та й в темниці буду вільний, —
Маю думи-чарівниці,
Що для них немає в світі
Ні застави, ні границі.
І мого прудкого слова
Не затримає темниця,
Полетить воно по світі,
Наче тая вільна птиця.
На жаль, за життя поета його мрія про вільне життя народу не здійснилася, проте народ пам'ятав його та його творчість.
Тема призначення поета і поезії — ось основа поеми Лесі Українки "Давня казка". Авторка переконливо доводить нам, що можливості правдивого поетичного слова безмежні. Для справжнього поета головне — не матеріальний світ та його перевага, а свобода слова та вільність думки.
Как известно, Вергилий написал свою знаменитейшую «Энеиду» по инициативе Августа. Он желал в пышной форме прославить империю Августа, так как был ее искренним приверженцем. Грандиозный рост Римской империи нуждался как в исторической, так и в идеологической подпочве. Но самих исторических фактов в подобных случаях бывает мало. Здесь всегда на приходит мифология, роль которой заключается, чтобы обычную историю превратить в чудо. Таким мифологическим обоснованием всей римской истории и есть та концепция, которую использовал Вергилий в своей поэме. Он не был ее изобретателем, а лишь своего рода реформатором, а главное – ее талантливым выразителем. Мотив прибытия Энея к Италии встречается еще у греческого лирика Стесихора. Римские эпики и историки тоже не отставали в этом от греков, и почти каждый из них отдавал дань этой легенде.
Современное состояние вергилиеведения позволяет уверенно судить о высоком уровне изученности проблемы жанрового своеобразия национального римского эпоса «Энеиды» как в зарубежном, так и в отечественном литературоведении. Методологически значимыми для курсовой работы являются труды С.С. Аверинцева, М.Л. Гаспарова, В.Н. Топорова, Н.В. Моревой-Вулих. Значимую научную установку дает С.С. Аверинцев в своей работе «Две тысячи лет с Вергилием: Перечитывая классику». Он подчеркивает величие Вергилия как «поэта истории как времени, насыщенного значением, поэт «знамений времени», определяющих конец старому и начало новому».
Актуальность изучения проблемы жанра «Энеиды» заключается в выяснении той значимости, которую обрело произведение, став национальным римским эпосом и чтившееся в веках как самое полное и законченное выражение римской культуры.
По определению С.С. Аверинцева, значимость Вергилия заключается в том, что «это поэт истории как времени, насыщенного значением, поэт «знамений времени», определяющих конец старому и начало новому; он сумел превратить свой Рим в общечеловеческий символ истории - конца и нового начала» [Аверинцев: 1982, с.201].
Первоначальный замысел «Энеиды» сводился к намерению воспеть «битвы Цезаря», т.е. Октавиана, о чем Вергилий объявил еще в «Георгиках» [Покровский: 1942, с. 198].
Окончательная «Энеида» не имеет с этим ничего общего, ее предмет шире и выше:
не история, а миф,
не Август, а Рим,
не свершенные подвиги, а предопределенная миссия. В судьбе героя, Энея, представлена судьба римского народа, и шире, судьба человечества.