жанр. лонгфелло творчо переосмислив давні перекази, наситив новими образами, символами, опоетизував. і його поема — це поетичний переказ індіанських міфів, самостійний літературний твір, який слугує даниною пам’яті предків, написаний з метою збереження тієї «золотої нитки», що зв’язує різні покоління. головна думка поеми — заклик до єднання і припинення племінних чвар. національні традиції та звичаї. розфарбовування індіанців у яскраві фарби перед боєм; традицію викурювати люльку згоди на знак установлення миру. опис індіанських звичаїв, традицій, одягу вносить у текст поеми неповторний національний колорит. образ великого духа гітчі-маніту. за віруваннями індіанців, він створив усе живе на землі й послав до людей гайавату, ім’я якого означає «пророк», «учитель». мета гітчі-маніту – припинити сварки. він не тільки виконує місію миротворця, а ще і вчить людей жити у мирі епітети: могучий, милосердний; гіперболи: проводить путь річці, одламав рукою камінь, від подиху віти. головні риси характеру гітчі-маніту: розум, мудрість, урівноваженість, гуманізм, сила, мужність. прийом протиставлення (контрасту), або антитези. сила — безсилля, згода — ворожнеча, мудрий творець — нерозумні діти. антитеза дає можливість підкреслити спокій, розум гітчі-маніту і войовничість, агресивність індіанців. вислів «люлька згоди», «викурити люльку згоди» — означає помиритися, укласти мир. слугує визначенням миру, дружби, злагоди у стосунках між людьми. образ гайавати в індіанській міфології у роботі над поемою лонгфелло спирався на індіанські міфи про гайавату. він писав: «гайавата — людина дивного походження. він був посланим до індіанців, щоб розчистити їхні річки, ліси і риболовні місця, навчити народи займатися мирний ремеслом. у різних племен ця людина була відома під різними іменами: тісвавоп, свіаво, тапавозо, тачепауиадоп, гайавата, що означає пророк, учитель. у цей старий переказ я вплів й інші цікаві індіанські легенди… описувані події відбуваються в країні оджібвеїв, на південному березі верхнього озера, між мальовничими скелями і великими пісками». гайавата як реальна особистість за твердженням учених, гайавата — історична фігура. він жив у xvi ст., був вождем племені онондагів і залишився в пам’яті нащадків завдяки тому, що піклувався про щастя, мир та процвітання індіанських народів. з його ім’ям пов’язують створення ліги ірокезьких племен, основним завданням якої було встановлення миру на американському континенті. ліга об’єднувала п’ять племен. відомо також, що на раді звучав гімн, що починався словами: «ми прийшли, щоб привітати мир і подякувати йому». головному героєві поеми — гайяваті, сину місяцевої дочки венони і західного вітру— властиві найпрекрасніші і найблагородніші риси. він — уособлення кращих людських чеснот. 8) видатні перекладачі «пісні про гайавату». серед кращих перекладів можна назвати роботи і. буніна («песнь о гайавате»), о. олеся («пісня про гайавату»), панаса мирного («гайавата», версія за мотивами поеми лонгфелло). історія написання поеми сягає ще часів ранньої творчості г.в.лонгфелло. у цей час письменник з зацікавленістю вивчав історичні, етнографічні і фольклорні матеріали, захоплювався культурою індіанців. він зустрічався з індіанськими громадськими діячами. багато легенд, що згодом будуть використані у поемі, лонгфелло почув від вождя одного індіанського племені. для свого твору лонгфелло використав записи відомого вченого- етнографа скулкрафта, який багато років прожив серед оджибвеїв. “пісня про гайявату” — це не просто переказ давніх легенд. лонґфелло надав своєму творові довершеної поетичної форми, достеменно передавши світосприйняття і почуття первісних дітей землі. поема принесла поетові світову славу. про лонгфелло говорили, що він відкрив американцям америку в поезії, адже в його творі із співчуттям і захопленням розповідається про життя тих, хто споконвіку жив на американській землі. навіть в далекому китаї витончені віяла прикрашали рядками із поеми г.лонгфелло. у поемі “пісня про гайявату” ми опиняємось на південному березі верхнього озера, в далеких лісах північної америки, потрапляємо у фантастичний світ вірувань і легенд індіанських племен дакотів, ірокезів, оджибвеїв…
у матери утки вылупился птенец, не похожий на остальных. серого утенка все обижали и старались клюнуть, его отовсюду гнали на птичьем дворе. почувствовав себя изгоем, гадкий утенок решил убежать.
на болоте гадкий утенок знакомится с дикими гусями, которые соглашаются дружить с ним, но дружба продлилась не долго. гусей убивают охотники. даже у приютившей его слепой женщины (принявшей его за жирную утку), его продолжают травить курица и кот. гадкий утенок вернулся на болото, где и провел всю зиму.
весной он увидел лебедей, когда он пробирался к ним, увидел себя в отражении воды. гадкий утенок превратился в прекрасного лебедя. лебеди приняли его в свою семью
жанр. лонгфелло творчо переосмислив давні перекази, наситив новими образами, символами, опоетизував. і його поема — це поетичний переказ індіанських міфів, самостійний літературний твір, який слугує даниною пам’яті предків, написаний з метою збереження тієї «золотої нитки», що зв’язує різні покоління. головна думка поеми — заклик до єднання і припинення племінних чвар. національні традиції та звичаї. розфарбовування індіанців у яскраві фарби перед боєм; традицію викурювати люльку згоди на знак установлення миру. опис індіанських звичаїв, традицій, одягу вносить у текст поеми неповторний національний колорит. образ великого духа гітчі-маніту. за віруваннями індіанців, він створив усе живе на землі й послав до людей гайавату, ім’я якого означає «пророк», «учитель». мета гітчі-маніту – припинити сварки. він не тільки виконує місію миротворця, а ще і вчить людей жити у мирі епітети: могучий, милосердний; гіперболи: проводить путь річці, одламав рукою камінь, від подиху віти. головні риси характеру гітчі-маніту: розум, мудрість, урівноваженість, гуманізм, сила, мужність. прийом протиставлення (контрасту), або антитези. сила — безсилля, згода — ворожнеча, мудрий творець — нерозумні діти. антитеза дає можливість підкреслити спокій, розум гітчі-маніту і войовничість, агресивність індіанців. вислів «люлька згоди», «викурити люльку згоди» — означає помиритися, укласти мир. слугує визначенням миру, дружби, злагоди у стосунках між людьми. образ гайавати в індіанській міфології у роботі над поемою лонгфелло спирався на індіанські міфи про гайавату. він писав: «гайавата — людина дивного походження. він був посланим до індіанців, щоб розчистити їхні річки, ліси і риболовні місця, навчити народи займатися мирний ремеслом. у різних племен ця людина була відома під різними іменами: тісвавоп, свіаво, тапавозо, тачепауиадоп, гайавата, що означає пророк, учитель. у цей старий переказ я вплів й інші цікаві індіанські легенди… описувані події відбуваються в країні оджібвеїв, на південному березі верхнього озера, між мальовничими скелями і великими пісками». гайавата як реальна особистість за твердженням учених, гайавата — історична фігура. він жив у xvi ст., був вождем племені онондагів і залишився в пам’яті нащадків завдяки тому, що піклувався про щастя, мир та процвітання індіанських народів. з його ім’ям пов’язують створення ліги ірокезьких племен, основним завданням якої було встановлення миру на американському континенті. ліга об’єднувала п’ять племен. відомо також, що на раді звучав гімн, що починався словами: «ми прийшли, щоб привітати мир і подякувати йому». головному героєві поеми — гайяваті, сину місяцевої дочки венони і західного вітру— властиві найпрекрасніші і найблагородніші риси. він — уособлення кращих людських чеснот. 8) видатні перекладачі «пісні про гайавату». серед кращих перекладів можна назвати роботи і. буніна («песнь о гайавате»), о. олеся («пісня про гайавату»), панаса мирного («гайавата», версія за мотивами поеми лонгфелло). історія написання поеми сягає ще часів ранньої творчості г.в.лонгфелло. у цей час письменник з зацікавленістю вивчав історичні, етнографічні і фольклорні матеріали, захоплювався культурою індіанців. він зустрічався з індіанськими громадськими діячами. багато легенд, що згодом будуть використані у поемі, лонгфелло почув від вождя одного індіанського племені. для свого твору лонгфелло використав записи відомого вченого- етнографа скулкрафта, який багато років прожив серед оджибвеїв. “пісня про гайявату” — це не просто переказ давніх легенд. лонґфелло надав своєму творові довершеної поетичної форми, достеменно передавши світосприйняття і почуття первісних дітей землі. поема принесла поетові світову славу. про лонгфелло говорили, що він відкрив американцям америку в поезії, адже в його творі із співчуттям і захопленням розповідається про життя тих, хто споконвіку жив на американській землі. навіть в далекому китаї витончені віяла прикрашали рядками із поеми г.лонгфелло. у поемі “пісня про гайявату” ми опиняємось на південному березі верхнього озера, в далеких лісах північної америки, потрапляємо у фантастичний світ вірувань і легенд індіанських племен дакотів, ірокезів, оджибвеїв…
ответ:
у матери утки вылупился птенец, не похожий на остальных. серого утенка все обижали и старались клюнуть, его отовсюду гнали на птичьем дворе. почувствовав себя изгоем, гадкий утенок решил убежать.
на болоте гадкий утенок знакомится с дикими гусями, которые соглашаются дружить с ним, но дружба продлилась не долго. гусей убивают охотники. даже у приютившей его слепой женщины (принявшей его за жирную утку), его продолжают травить курица и кот. гадкий утенок вернулся на болото, где и провел всю зиму.
весной он увидел лебедей, когда он пробирался к ним, увидел себя в отражении воды. гадкий утенок превратился в прекрасного лебедя. лебеди приняли его в свою семью
объяснение: