Тема творчества является одной из основных в поэзии Б. Л. Пастернака. Она возникает в самых ранних стихотворениях поэта и проходит через все его творчество. Будучи символистом, футуристом или поэтом, Пастернак все время обращается к этой теме, определяя свое отношение к проблемам творчества, поэта и поэзии. Тему творчества в поэзии Пастернака необходимо рассматривать в связи с этапами творческого пути поэта и изменениями его поэтических идеалов.
Вступление Пастернака в литературу связано с его участием в литературных кружках, формировавшихся вокруг символистского издательства «Мусагет». Символистские концепции, символистская эстетика определили особенности раннего творчества Пастернака. В 1913 году Пастернак примыкает к литературной группе «Лирика». В 1914 году «Лирика» издает первый сборник стихотворений Пастернака «Близнец в тучах». Налет символизма в этой книге был достаточно силен. Стихотворения Пастернака той поры изобилуют метафорами, иносказаниями, ассоциативной образностью.
В «Лирике» происходит раскол, и Пастернак примыкает к футуристическому течению русской поэзии, он входит в группу «Центрифуга». В 1917 году Пастернак пишет статью для «Третьего сборника Центрифуги» «Владимир Маяковский как мычание». Петроград 1916 г.». В этой статье Пастернак выражает свою радость от существования талантливого поэта Маяковского и высказывает два требования, которые должны быть применимы к настоящему поэту и которым отвечает поэзия Маяковского. Во-первых, ясность творчества. Во-вторых, ответственность перед вечностью, которая является судьей настоящего поэта. В своей статье Пастернак соизмеряет творчество с категориями вечности и бессмертия. Так Пастернак понимает роль поэта, и такое отношение к поэту и поэзии пройдет через все его творчество.
С 1918 года происходит постепенное освобождение Пастернака от эстетических требований разных литературных течений. В статье «Несколько положений» Пастернак заявляет о себе как о поэте самостоятельном, не связанном эстетическими требованиями различных литературных деклараций. Теперь Пастернак в своих стихах стремится к естественность становится для него важнейшим признаком настоящего искусства.
В 1922 году вышел следующий сборник Пастернака «Сестра моя — жизнь». Тема поэта и поэзии звучит в этом сборнике в цикле «Занятие философией». Пастернак пытается дать философское определение творчества в стихотворениях «Определение поэзии», «Определение души», «Определение творчества». Творчество по своей сути для Пастернака космично, оно генетически связано со вселенной.
Наиболее сложно тема творчества звучит в романе Пастернака «Доктор Живаго» и в последнем поэтическом сборнике поэта «Когда разгуляется». Герой «Доктора Живаго» Юрий Живаго выражает взгляды самого Пастернака на миссию поэта в мире. Живаго — творческая натура; в одном из писем Пастернак признавался: «Этот герой должен будет представлять нечто среднее между мной, Блоком, Есениным и Маяковским». Юрий Живаго умирает в 1923 году, среди его бумаг обнаруживаются сочиненные им когда-то стихи, которые и составляют последнюю главу романа. Эти стихи выражают основную идею Пастернака о вечности поэзии, о бессмертии поэта.
Пастернак — христианский, православный поэт. Творчество для него — это Божий дар, как и сама жизнь. От православной религии Пастернак берет идею полного принятия жизни во всех ее проявлениях, а также идею абсолютной свободы творчества. Пастернак понимает, что только вера дает раскрытие всех творческих Особенно сильно эта идея выражается в поздней лирике Пастернака, льющейся как бы лестницей, по которой поэт приближается к Богу.
В последнем сборнике Пастернака «Когда разгуляется» тема творчества звучит в стихотворениях «Во всем мне хочется дойти…», «Быть знаменитым некрасиво…», «Ночь» и др. Проанализируем три эти стихотворения.
В стихотворении «Во всем мне хочется дойти…» Пастернак говорит о том, что в творчестве поэта должна звучать сама жизнь. Поэт хочет написать обо всем:
Объяснение:Еліза Дуліттл, квіткарка. Шоу описує її наступним чином. Її ніяк не можна назвати привабливою. Їй років вісімнадцять-двадцять, не більше. На ній чорний солом’яний капелюх, сильно постраждалий на своєму віку від лондонського пилу і кіптяви і навряд чи знайомий зі щіткою. Волосся її якогось мишачого кольору, що не зустрічається в природі: тут явно необхідні вода і мило. Поруділе чорне пальто, вузьке в талії, ледве доходить до колін; з-під нього видно коричневу спідницю і полотняний фартух. Башмаки, видно, також знали кращі дні. Без сумніву, вона по-своєму охайна, проте поряд з дамами рішуче здається замазурую. Риси обличчя у неї непогані, але стан шкіри залишає бажати кращого; крім того, помітно, що вона потребує послуг дантиста. У ході п’єси Еліза перетворюється. Хіггінс навчає її великосвітської вимови, у Пікерінга, бездоганного джентльмена, вона запозичує світські манери. Одночасно, і несподівано для Хіггінса, вона набуває почуття власної гідності. «Роль ця стала улюбленою жіночою роллю в театр багатьох актрис».
Генрі Хіггінс, професор фонетики. Заробляє на життя, навчаючи розбагатілих вискочок аристократичній вимові, завдяки чому вони розраховують увійти в світське суспільство. Характеристика автора: Міцний, повнокровний, завидного здоров’я чоловік років сорока або близько того; на ньому чорний сюртук, які носять адвокати і лікарі, крохмальний комірець і чорний шовковий галстук. Він належить до енергійно типу людей науки, які з живим і навіть пристрасним інтересом ставляться до всього, що може стати предметом наукового дослідження, і цілком байдужі до речей, що стосуються особисто їх або оточуючих, у тому числі до чужих почуттів. По суті, незважаючи на свій вік і комплекцію, він дуже схожий на невгамовну дитину, шумно і стрімко реагує на все, що привертає його увагу, і, як дитина, потребує постійного нагляду, щоб випадково не накоїти лиха. Добродушна буркотливість, властива йому, коли він у доброму гуморі, змінюється бурхливими спалахами гніву, як тільки що-небудь не по ньому; але він настільки щирий і так далекий від злісних спонукань, що викликає симпатію навіть тоді, коли явно не правий
Альфред Дуліттл, батько Елізи. Літній, але ще дуже кремезний чоловік у робочому одязі сміттяра і в капелюсі, поля якого спереду зрізані, а ззаду накривають шию і плечі. Риси обличчя енергійні і характерні: відчувається людина, якій однаково незнайомі страх і совість. У нього надзвичайно виразний голос – наслідок звички давати повну волю почуттям
Тема творчества является одной из основных в поэзии Б. Л. Пастернака. Она возникает в самых ранних стихотворениях поэта и проходит через все его творчество. Будучи символистом, футуристом или поэтом, Пастернак все время обращается к этой теме, определяя свое отношение к проблемам творчества, поэта и поэзии. Тему творчества в поэзии Пастернака необходимо рассматривать в связи с этапами творческого пути поэта и изменениями его поэтических идеалов.
Вступление Пастернака в литературу связано с его участием в литературных кружках, формировавшихся вокруг символистского издательства «Мусагет». Символистские концепции, символистская эстетика определили особенности раннего творчества Пастернака. В 1913 году Пастернак примыкает к литературной группе «Лирика». В 1914 году «Лирика» издает первый сборник стихотворений Пастернака «Близнец в тучах». Налет символизма в этой книге был достаточно силен. Стихотворения Пастернака той поры изобилуют метафорами, иносказаниями, ассоциативной образностью.
В «Лирике» происходит раскол, и Пастернак примыкает к футуристическому течению русской поэзии, он входит в группу «Центрифуга». В 1917 году Пастернак пишет статью для «Третьего сборника Центрифуги» «Владимир Маяковский как мычание». Петроград 1916 г.». В этой статье Пастернак выражает свою радость от существования талантливого поэта Маяковского и высказывает два требования, которые должны быть применимы к настоящему поэту и которым отвечает поэзия Маяковского. Во-первых, ясность творчества. Во-вторых, ответственность перед вечностью, которая является судьей настоящего поэта. В своей статье Пастернак соизмеряет творчество с категориями вечности и бессмертия. Так Пастернак понимает роль поэта, и такое отношение к поэту и поэзии пройдет через все его творчество.
С 1918 года происходит постепенное освобождение Пастернака от эстетических требований разных литературных течений. В статье «Несколько положений» Пастернак заявляет о себе как о поэте самостоятельном, не связанном эстетическими требованиями различных литературных деклараций. Теперь Пастернак в своих стихах стремится к естественность становится для него важнейшим признаком настоящего искусства.
В 1922 году вышел следующий сборник Пастернака «Сестра моя — жизнь». Тема поэта и поэзии звучит в этом сборнике в цикле «Занятие философией». Пастернак пытается дать философское определение творчества в стихотворениях «Определение поэзии», «Определение души», «Определение творчества». Творчество по своей сути для Пастернака космично, оно генетически связано со вселенной.
Наиболее сложно тема творчества звучит в романе Пастернака «Доктор Живаго» и в последнем поэтическом сборнике поэта «Когда разгуляется». Герой «Доктора Живаго» Юрий Живаго выражает взгляды самого Пастернака на миссию поэта в мире. Живаго — творческая натура; в одном из писем Пастернак признавался: «Этот герой должен будет представлять нечто среднее между мной, Блоком, Есениным и Маяковским». Юрий Живаго умирает в 1923 году, среди его бумаг обнаруживаются сочиненные им когда-то стихи, которые и составляют последнюю главу романа. Эти стихи выражают основную идею Пастернака о вечности поэзии, о бессмертии поэта.
Пастернак — христианский, православный поэт. Творчество для него — это Божий дар, как и сама жизнь. От православной религии Пастернак берет идею полного принятия жизни во всех ее проявлениях, а также идею абсолютной свободы творчества. Пастернак понимает, что только вера дает раскрытие всех творческих Особенно сильно эта идея выражается в поздней лирике Пастернака, льющейся как бы лестницей, по которой поэт приближается к Богу.
В последнем сборнике Пастернака «Когда разгуляется» тема творчества звучит в стихотворениях «Во всем мне хочется дойти…», «Быть знаменитым некрасиво…», «Ночь» и др. Проанализируем три эти стихотворения.
В стихотворении «Во всем мне хочется дойти…» Пастернак говорит о том, что в творчестве поэта должна звучать сама жизнь. Поэт хочет написать обо всем:
Объяснение:
ответ:на те твир
Объяснение:Еліза Дуліттл, квіткарка. Шоу описує її наступним чином. Її ніяк не можна назвати привабливою. Їй років вісімнадцять-двадцять, не більше. На ній чорний солом’яний капелюх, сильно постраждалий на своєму віку від лондонського пилу і кіптяви і навряд чи знайомий зі щіткою. Волосся її якогось мишачого кольору, що не зустрічається в природі: тут явно необхідні вода і мило. Поруділе чорне пальто, вузьке в талії, ледве доходить до колін; з-під нього видно коричневу спідницю і полотняний фартух. Башмаки, видно, також знали кращі дні. Без сумніву, вона по-своєму охайна, проте поряд з дамами рішуче здається замазурую. Риси обличчя у неї непогані, але стан шкіри залишає бажати кращого; крім того, помітно, що вона потребує послуг дантиста. У ході п’єси Еліза перетворюється. Хіггінс навчає її великосвітської вимови, у Пікерінга, бездоганного джентльмена, вона запозичує світські манери. Одночасно, і несподівано для Хіггінса, вона набуває почуття власної гідності. «Роль ця стала улюбленою жіночою роллю в театр багатьох актрис».
Генрі Хіггінс, професор фонетики. Заробляє на життя, навчаючи розбагатілих вискочок аристократичній вимові, завдяки чому вони розраховують увійти в світське суспільство. Характеристика автора: Міцний, повнокровний, завидного здоров’я чоловік років сорока або близько того; на ньому чорний сюртук, які носять адвокати і лікарі, крохмальний комірець і чорний шовковий галстук. Він належить до енергійно типу людей науки, які з живим і навіть пристрасним інтересом ставляться до всього, що може стати предметом наукового дослідження, і цілком байдужі до речей, що стосуються особисто їх або оточуючих, у тому числі до чужих почуттів. По суті, незважаючи на свій вік і комплекцію, він дуже схожий на невгамовну дитину, шумно і стрімко реагує на все, що привертає його увагу, і, як дитина, потребує постійного нагляду, щоб випадково не накоїти лиха. Добродушна буркотливість, властива йому, коли він у доброму гуморі, змінюється бурхливими спалахами гніву, як тільки що-небудь не по ньому; але він настільки щирий і так далекий від злісних спонукань, що викликає симпатію навіть тоді, коли явно не правий
Альфред Дуліттл, батько Елізи. Літній, але ще дуже кремезний чоловік у робочому одязі сміттяра і в капелюсі, поля якого спереду зрізані, а ззаду накривають шию і плечі. Риси обличчя енергійні і характерні: відчувається людина, якій однаково незнайомі страх і совість. У нього надзвичайно виразний голос – наслідок звички давати повну волю почуттям