Привет! Написала для тебя сочинение, кстати, эта дикая история в самом деле приключилась со мной, причем совсем недавно:D Однажды я гуляла со своей подругой. Мы разговаривали "о вечном"-о косметике, о моде, о мальчиках. Неожиданно я почувствовала, что что-то здесь не так. Я не сразу обратила внимание на странное ощущение на правой ноге. Вдруг меня окликнула незнакомая женщина: Девушка, простите, но вы надели разные ботинки! Я растерянно посмотрела на ноги. Батюшки! Действительно, левая моя ступня, как и положено, была обута в модный остроносый сапожок. На правой же красовался ботинок старшего брата. "Теперь понятно, почему мне так неудобно идти"подумала я. Подружка моя покатывалась со смеху. Я для порядка треснула ее сумочкой и скорей побежала домой. По дороге я пережила несколько довольно неприятных моментов. Возле супермаркета я встретила Петю Смирнова, по которому сохла в 3 классе. Это была страшная тайна-ее знала вся школа. Завернув за угол, я лихорадочно принялась натягивать штанину на ботинок 41 размера, поклявшись в душе, что никогда в жизни не надену узких брюк. Вернувшись домой, я бросилась на поиски своего сапога. НИгде нет! Я Перевернула шкаф для обуви, заглянула под ковер, обшарила все углы. Вскоре пришел из института брат. Понятное дело, он был не в восторге от приключений его правого ботинка, но, тем не менее, взялся мне Мы передвинули все шкафы, комоды и столы, вытащили все из кладовки. Когда вернулась с работы мама, нам не поздоровилось. Сапог мы так и не нашли, и на следующий день я отправилась в школу в осенних ботильонах. На перемене я перерыла весь школьный гардероб, заглянула в физкультурную раздевалку и по всем кабинетом. Активное участие в поисках приняли мои замечательные одноклассники и, как ни странно, учителя. Так и не нашли. Я мысленно попрощалась со своими верными сапогами, что могли верой и правдой отслужить мне еще как минимум две зимы, и пошла домой. Каково же было мое изумление,когда, при\дя домой, я увидела на коврики в прихожей... два моих любименьких сапожка! Дома был только папа, он пришел с работы на обед. "Где ты нашел мой сапог?"набросилась я на него. ПАпа поперхнулся чаем и удивленно спросил: "В смысле-где? Они оба лежали в фиолетовой коробке на окне. Кстати, а почему это мой комод с рабочими бумагами стоит ящиками к стенке?" Не дослушав его, я помчалась к подоконнику. Там стояла пустая фиолетовая коробка-ни я, ни брат, не могли вспомнить, заглядывали ли мы в нее и вообще-была ли она там вчера? Мистика!
ответ:П’єса «Синій птах» написана у період, коли М. Метерлінк від символіста до «театру смерті» прийшов до іншого бачення світу — романтичного. І сенс п’єси в тому, аби показати людству філософський сенс буття, красу сьогоденного життя і його велич. Герої Метерлінка, маленькі діти лісника Тільтіль і Мітіль, вирушають у подорож на пошуки Синього птаха, що має дати здоров’я і щастя. Що і змушує їх іти на пошуки, хоча вони й не знають точно, куди йти? Фея зуміє розбудити в них і доброту, і прагнення пізнати світ. Адже їм треба обов’язківо, навчитися бачити те, що «не на виду». І тоді виявляється, що увесь світ навколо, всі предмети мають свою душу, своє ставлення до людей. Відтак діти вирушають на пошуки не самі, а в колі друзів і недругів. Так само, як завжди життям кожна людина. Їхня подорож лежить Країною Спогадів і Палацом Ночі, садами Блаженств і Царством Майбутнього.
Діти дізнаються, що за померлих треба молитися, бо «молитися — значить згадувати». Таїнство смерті таке ж велике, як і таїнство народження. І над усім цим старий Час, якого неможливо впустити когось на Землю раніше чи пізніше. І кожен несе з собою якесь діяння — добре чи зле. Саме в цьому й полягає сенс його народження — принесенні щось світові. Де не були діти, скрізь вони бачили птахів, що здавалися синіми, але жоден не став тим Синім птахом. І тільки коли діти знову повернулися додому, найбільш схожою виявилася горлиця, що належала Тільтілю. Та й сама подорож не випадково завершується у тій самій хижці лісника, звідки вони вирушили. Тільки тепер вона здається іншою, кращою, бо іншими повернулися дітьми.
Значить головне — це готовність вирушити у похід за істиною, бажані змін, прагнення ідеалу. Саме в цьому, на думку Метерлінка, і полягає сенс життя— зрозуміти, навіщо ти прийшов у світ, який сенс у тому, що ти живеш, тому,що життя — вічне.
Моріс Метерлінк був тією людиною, яка створила символістський «театр». Ось тепер можемо говорити про пошуки щастя героями «Синього птаха». Зрозуміло, що цій феєрії передував складний творчий і духовний шлях, якщо на зміну йому, де всім керує Невідоме, тобто невидимі й невідомі фатальні сили, наміри яких таємні,невідомі. Зрештою, це була Смерть, до якої прислухалися усі особи, що лише чекали.
І ось читачеві і театру пропонується твір, у якому нема відчуття приречеті, герої якого не чекають, а діють і змінюють насамперед свій духовний світ. Через те більша частина дійових осіб є символами духовної діяльності людини, як такої або творчого начала.
Так, Душа Світла відправляється на пошуки Синього птаха щастя родини, яку б ніхто не назвав заможною, у супроводі Душ Вогню, Води, Цукру і двох створінь, які вже давно супроводжують людину на її шляху. Душі дітей не примітивні і багато що пізнали.
Чарівний діамант допомагає дітям на їхньому шляху. І той шлях — найнебезпечніший, яким проходить людина. Це шлях самовиховання. Одна за одною змінюються картини. Із злиденної хижі дроворуба ми потрапляємо до розкішних покоїв феї, аби зустрітися з надбаннями ще первісних людей — вогнем, водою, хлібом, цукром, першими свійськими тваринами. Спершу, як і слід було чекати, на шляху самопізнання ми звертаємося до наших згадок… Страшна демонстрація материнської долі бідних для мене повністю знімає ідилічний настрій картини: семеро померлих дітей один за одним виходять на кінець.
Заглиблення у подальше приводить маленьких людей до жахів і темних поривань людської, отже, і їхньої, психіки. Спіймані тут Сині птахи не витримують світла. «Ліс» особистості недалеко пішов від «лісу» природи, який намагався засудити людину, якій, проте, не під силу її перемогти. Відкриття Діаманта кладовище запевняє хлопчика й дівчинку, що смерті нема.
Проте і світло можна затьмарити — є блаженства різні за сутністю, і якщо зірвати маски, виглядають, як чудовиська. І тільки й радості Розуміти, Бачити, Не боятися, так само, як Материнська Любов, істинні. Найтрагічніші символи, мабуть, у блакитному палаці, де чекають на життя, про нього все заздалегідь, ненароджені діти…
І тому повертаємось до хижі дроворуба, так і не знайшовши Синього птаха. І щось подібне було вже тільки ще до початку його мандрів. Він передасть його дівчині-сусідці, а та не утримає Птаха щастя. Може, тому, що щастя не можна вибрати або отримати у подарунок. За ним треба йти. Даремно звертається до глядачів Тільтіль:
Ми дуже вас якщо хтось із вас його знайде, то нехай принесе до нас,він нам потрібний для того, щоб стати щасливими у майбутньому…
Предыдущие Сочинения: Проблема людських можливостей пізнання Царини Невідомого
Следующие Сочинения: Проблема морального максималізму в драмі Г. Ібсена «Ляльковий дім»
Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » «Синій птах» М. Метерлінка - п’єса про сенс буття . Литературные сочинения!
Привет! Написала для тебя сочинение, кстати, эта дикая история в самом деле приключилась со мной, причем совсем недавно:D Однажды я гуляла со своей подругой. Мы разговаривали "о вечном"-о косметике, о моде, о мальчиках. Неожиданно я почувствовала, что что-то здесь не так. Я не сразу обратила внимание на странное ощущение на правой ноге. Вдруг меня окликнула незнакомая женщина: Девушка, простите, но вы надели разные ботинки! Я растерянно посмотрела на ноги. Батюшки! Действительно, левая моя ступня, как и положено, была обута в модный остроносый сапожок. На правой же красовался ботинок старшего брата. "Теперь понятно, почему мне так неудобно идти"подумала я. Подружка моя покатывалась со смеху. Я для порядка треснула ее сумочкой и скорей побежала домой. По дороге я пережила несколько довольно неприятных моментов. Возле супермаркета я встретила Петю Смирнова, по которому сохла в 3 классе. Это была страшная тайна-ее знала вся школа. Завернув за угол, я лихорадочно принялась натягивать штанину на ботинок 41 размера, поклявшись в душе, что никогда в жизни не надену узких брюк. Вернувшись домой, я бросилась на поиски своего сапога. НИгде нет! Я Перевернула шкаф для обуви, заглянула под ковер, обшарила все углы. Вскоре пришел из института брат. Понятное дело, он был не в восторге от приключений его правого ботинка, но, тем не менее, взялся мне Мы передвинули все шкафы, комоды и столы, вытащили все из кладовки. Когда вернулась с работы мама, нам не поздоровилось. Сапог мы так и не нашли, и на следующий день я отправилась в школу в осенних ботильонах. На перемене я перерыла весь школьный гардероб, заглянула в физкультурную раздевалку и по всем кабинетом. Активное участие в поисках приняли мои замечательные одноклассники и, как ни странно, учителя. Так и не нашли. Я мысленно попрощалась со своими верными сапогами, что могли верой и правдой отслужить мне еще как минимум две зимы, и пошла домой. Каково же было мое изумление,когда, при\дя домой, я увидела на коврики в прихожей... два моих любименьких сапожка! Дома был только папа, он пришел с работы на обед. "Где ты нашел мой сапог?"набросилась я на него. ПАпа поперхнулся чаем и удивленно спросил: "В смысле-где? Они оба лежали в фиолетовой коробке на окне. Кстати, а почему это мой комод с рабочими бумагами стоит ящиками к стенке?" Не дослушав его, я помчалась к подоконнику. Там стояла пустая фиолетовая коробка-ни я, ни брат, не могли вспомнить, заглядывали ли мы в нее и вообще-была ли она там вчера? Мистика!
ответ:П’єса «Синій птах» написана у період, коли М. Метерлінк від символіста до «театру смерті» прийшов до іншого бачення світу — романтичного. І сенс п’єси в тому, аби показати людству філософський сенс буття, красу сьогоденного життя і його велич. Герої Метерлінка, маленькі діти лісника Тільтіль і Мітіль, вирушають у подорож на пошуки Синього птаха, що має дати здоров’я і щастя. Що і змушує їх іти на пошуки, хоча вони й не знають точно, куди йти? Фея зуміє розбудити в них і доброту, і прагнення пізнати світ. Адже їм треба обов’язківо, навчитися бачити те, що «не на виду». І тоді виявляється, що увесь світ навколо, всі предмети мають свою душу, своє ставлення до людей. Відтак діти вирушають на пошуки не самі, а в колі друзів і недругів. Так само, як завжди життям кожна людина. Їхня подорож лежить Країною Спогадів і Палацом Ночі, садами Блаженств і Царством Майбутнього.
Діти дізнаються, що за померлих треба молитися, бо «молитися — значить згадувати». Таїнство смерті таке ж велике, як і таїнство народження. І над усім цим старий Час, якого неможливо впустити когось на Землю раніше чи пізніше. І кожен несе з собою якесь діяння — добре чи зле. Саме в цьому й полягає сенс його народження — принесенні щось світові. Де не були діти, скрізь вони бачили птахів, що здавалися синіми, але жоден не став тим Синім птахом. І тільки коли діти знову повернулися додому, найбільш схожою виявилася горлиця, що належала Тільтілю. Та й сама подорож не випадково завершується у тій самій хижці лісника, звідки вони вирушили. Тільки тепер вона здається іншою, кращою, бо іншими повернулися дітьми.
Значить головне — це готовність вирушити у похід за істиною, бажані змін, прагнення ідеалу. Саме в цьому, на думку Метерлінка, і полягає сенс життя— зрозуміти, навіщо ти прийшов у світ, який сенс у тому, що ти живеш, тому,що життя — вічне.
Моріс Метерлінк був тією людиною, яка створила символістський «театр». Ось тепер можемо говорити про пошуки щастя героями «Синього птаха». Зрозуміло, що цій феєрії передував складний творчий і духовний шлях, якщо на зміну йому, де всім керує Невідоме, тобто невидимі й невідомі фатальні сили, наміри яких таємні,невідомі. Зрештою, це була Смерть, до якої прислухалися усі особи, що лише чекали.
І ось читачеві і театру пропонується твір, у якому нема відчуття приречеті, герої якого не чекають, а діють і змінюють насамперед свій духовний світ. Через те більша частина дійових осіб є символами духовної діяльності людини, як такої або творчого начала.
Так, Душа Світла відправляється на пошуки Синього птаха щастя родини, яку б ніхто не назвав заможною, у супроводі Душ Вогню, Води, Цукру і двох створінь, які вже давно супроводжують людину на її шляху. Душі дітей не примітивні і багато що пізнали.
Чарівний діамант допомагає дітям на їхньому шляху. І той шлях — найнебезпечніший, яким проходить людина. Це шлях самовиховання. Одна за одною змінюються картини. Із злиденної хижі дроворуба ми потрапляємо до розкішних покоїв феї, аби зустрітися з надбаннями ще первісних людей — вогнем, водою, хлібом, цукром, першими свійськими тваринами. Спершу, як і слід було чекати, на шляху самопізнання ми звертаємося до наших згадок… Страшна демонстрація материнської долі бідних для мене повністю знімає ідилічний настрій картини: семеро померлих дітей один за одним виходять на кінець.
Заглиблення у подальше приводить маленьких людей до жахів і темних поривань людської, отже, і їхньої, психіки. Спіймані тут Сині птахи не витримують світла. «Ліс» особистості недалеко пішов від «лісу» природи, який намагався засудити людину, якій, проте, не під силу її перемогти. Відкриття Діаманта кладовище запевняє хлопчика й дівчинку, що смерті нема.
Проте і світло можна затьмарити — є блаженства різні за сутністю, і якщо зірвати маски, виглядають, як чудовиська. І тільки й радості Розуміти, Бачити, Не боятися, так само, як Материнська Любов, істинні. Найтрагічніші символи, мабуть, у блакитному палаці, де чекають на життя, про нього все заздалегідь, ненароджені діти…
І тому повертаємось до хижі дроворуба, так і не знайшовши Синього птаха. І щось подібне було вже тільки ще до початку його мандрів. Він передасть його дівчині-сусідці, а та не утримає Птаха щастя. Може, тому, що щастя не можна вибрати або отримати у подарунок. За ним треба йти. Даремно звертається до глядачів Тільтіль:
Ми дуже вас якщо хтось із вас його знайде, то нехай принесе до нас,він нам потрібний для того, щоб стати щасливими у майбутньому…
Предыдущие Сочинения: Проблема людських можливостей пізнання Царини Невідомого
Следующие Сочинения: Проблема морального максималізму в драмі Г. Ібсена «Ляльковий дім»
Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » «Синій птах» М. Метерлінка - п’єса про сенс буття . Литературные сочинения!
Объяснение: