Какая фраза повторяется в Жуковского "Рыбак"

К какому виду относится "Рыбак"
Бежит волна, шумит волна!
Задумчив, над рекой
Сидит рыбак; душа полна
Прохладной тишиной.
Сидит он час, сидит другой;
Вдруг шум в волнах притих...
И влажною всплыла главой
Красавица из них.
Глядит она, поет она:
«Зачем ты мой народ
Манишь, влечешь с родного дна
В кипучий жар из вод?
Ах! если б знал, как рыбкой жить
Привольно в глубине,
Не стал бы ты себя томить
На знойной вышине.
Не часто ль солнце образ свой
Купает в лоне вод?
Не свежей ли горит красой
Его из них исход?
Не с ними ли свод неба слит
Прохладно-голубой?
Не в лоно ль их тебя манит
И лик твой молодой?»

​

Однажды утром за 10 дней до начала учебного года собрался Васютка в лес. Мать, поворчав, что пора уже к школе готовиться, а не по лесам таскаться, все же отпустила его, дав краюшку хлеба. Васютка спокойно шел по лесу, следя за зарубками, которые он оставлял на деревьях, и наконец увидел большой кедр. Сбил он с него все шишки, собрал в мешок и приглядел уже другой кедр, когда прямо перед ним вверх вспорхнула большая птица. Это был глухарь. Васютка вспомнил рассказы охотников про то, как ловят глухаря что не взял с собой собаку, даже отпустился на четвереньки и полаял, так как охотники говорили, что глухарь – птица любопытная и обязательно засмотрится на собаку, а охотник в это время и подстреливает его. Наконец, поймал Васютка глухаря на мушку и выстрелил. Глухарь начал падать, потом поднялся и тяжело полетел, а Васютка побежал за ним. В результате догнал он глухаря и радости его не было предела – он представил, как вернется домой с добычей. Он весело шел по лесу, когда вдруг понял, что уже давно не видит зарубок на деревьях. Испугался Васютка – стал метаться из стороны в сторону, а потом вспомнил, как отец и дед говорили ему, что тайга любит только сильных людей. Поэтому успокоился, развел костер, закопал в горячие угли глухаря, поужинал и стал готовиться к ночлегу. На следующий день пошел он по лесу, ища признаки близости воды – он знал, что выйдя к Енисею, пусть даже и не рядом с тем местом, где расположились рыбаки, он сможет найти Наконец, увидел он среди таежного мха высокую траву – а это значило, что вода близко. Пошел он в ту сторону, где росла трава, и вышел на берег озера. По озеру плавали утки, их было много, Васютка подстрелил трех, но нашел только двух – одна куда-то уплыла. А в самом озере Васютку поразило большое количество рыбы, да не озерной, а белой. А это значило, что озеро было проточным. Снова он развел костер, поджарил уток, поужинал и лег спать. А наутро пошел вдоль озера, которое вывело его к еще одному озеру – большему по размерам. И в нем тоже было много белой рыбы, а еще нашел там Васютка свою утку, которую подстрелил накануне. Так по берегу озера и сумел Васютка выйти к Енисею. Тут его и подобрали люди, которым он объяснил, что заблудился. Привезли они его к рыбачьему стану, а там уже дед их встретил со словами, что внук у него потерялся. Увидев Васютку, дед обрадовался, повел его к матери. Мать его накормила, натерла спиртом и все пыталась уговорить съесть еще что-нибудь. А потом пришел и отец, который провел весь день в лесу в поисках Васютки. Васютка боялся, что отец будет ругать его, но тот был слишком рад тому, что сын нашелся. Потом Васютка рассказал отцу про озеро, в котором было много рыбы, и на которое можно было попасть из реки. А на следующий день повел он рыбаков на это озеро. И как только показалась вода, один из рыбаков крикнул: «Вот оно, Васюткино озеро». Так и стали это озеро называть, а потом название это появилось и на картах.

Життя не стоїть на місці, воно швидко змінюється, удосконалюється. Здавалося б, нові надбання науки і техніки, нові культурні та політичні процеси, нові задачі та напрямки розвитку мали б остаточно відокремити наш час від минулих століть, поховати те, що було, під попелом літ. Однак насправді минуле ніколи не загине, не порине у забуття, бо у кожного народу, у кожної країни є дуже цінне, що ніколи не зміниться, не зникне культура, традиції, звича б мислення та життя. Це міст, який з'єднує наше минуле та наше майбутнє. Традиції та звичаї змінюються з часом, набуваючи нових, сучасних рис, позбавляючись забобонів і застарілих деталей. Але наша культура була і залишається індивідуальною, особливою, не схожою на культуру інших народів та країн.

Відомо, що кожна нація, кожен народ мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом багатьох століть. За цими прикметами й ознаками і розпізнається народ як у наш час, так і в минулому. Традиції, звичаї, обряди та свята — це ті неписані закони, якими керуються люди країни у щоденних і загальнонаціональних справах. Святково-звичаєва спадщина, а також мова — це ті найміцніші елементи, які об'єднують окремих людей у народ.

Значний вплив на українську культуру свого часу мала релігія. Оскільки до моменту впровадження православ'я в Україні вже існували язичницькі традиції та звичаї, то обрядова сфера стала своєрідною інтеграцією народного та церковного. В Україні з'явилися свята, які, з одного боку, збігаються з великими християнськими подіями, а з іншого — безпосередньо пов'язані з етапами сільськогосподарських робіт або з природними явищами. Протягом століть українська обрядово-звичаєва сфера перетворювалася, набувала нового змісту та соціального призначення. Окремі свята у незмінному вигляді дійшли до наших днів: Різдво, святки Великдень, Масляна. Не всі обряди та звичаї минулого залишилися повністю незмінними, адже складно уявити у наш час гурт хлопчаків та дівчаток, які несуть вулицями великого міста запалений сніп сіна на ознаку майбутнього врожаю. Чи дівчину, яка ворожить на жениха, кидаючи за ворота на міську вулицю свій черевичок. Застарілі деталі обрядів утрачаються, але зберігається їхній зміст і призначення. Міст між минулим та майбутнім реконструюється, але ніколи не буде зруйнованим.

Щоб цей уявний часовий міст між минулим і майбутнім України не зник, справжні сини та доньки повинні знати і пам'ятати історію, культуру своєї країни, видатних співвітчизників, а також учити цьому своїх дітей.