Описанная в «Асе» история несостоявшейся любви начинается в Германии. Н. Н. — молодой человек лет двадцати пяти, дворянин, привлекательный и богатый, путешествует по Европе «без всякой цели, без плана», и в одном из германских городов он случайно слышит русскую речь на празднике. Он знакомится с симпатичной молодой парой — Гагиным и его сестрой Асей, милой девушкой, лет семнадцати. Ася пленяет рассказчика своей детской непосредственностью, эмоциональностью. В дальнейшем он становится частым гостем у Гагиных. Брат Аси вызывает у него симпатию: «Это была прямо русская душа, правдивая, честная, простая, но, к сожалению, немного вялая...» Он пытается заниматься живописью, однако ни один из его этюдов не закопчен (хотя в них «много жизни и правды») — Гагин объясняет это отсутствием дисциплины, «проклятой славянской распущенностью». Но, подсказывает автор, возможно, причина в другом — в не доводить начатое до конца, в некоторой лености, в склонности подменять дела разговорами. Эти черты свойственны и Гагину, и главному герою, в чем убеждает эпизод в долине. Отправляясь «на этюды», Асин брат объявил, что будет рисовать с натуры, Н. Н. же взял с собой книжку. Однако вся затея кончилась тем, что молодые люди легли на траву и принялись «тонко» рассуждать о том, «как именно должно работать» и каково «значение художника в наш век». Ася не похожа на Гагина. В отличие от брата, которому, по замечанию рассказчика, не хватало «цепкости и внутреннего жара», у нее ни одно чувство не было «вполовину». Характер девушки во многом объясняется се судьбой. Ася — побочная дочь Гагина-старшего от горничной. После смерти матери девочка жила с отцом, а когда умер и он, перешла на попечение брата. Ася болезненно воспринимает свое ложное положение. Она очень нервна, ранима, особенно в том, что может задеть ее гордость. Если Ася, но характеру отличается от брата, то в рассказчике, напротив, есть черты сходства с Гагиным. В любви Н. Н. к Асе, с его колебаниями, сомнениями, страхом ответственности, как в незаконченных этюдах Гагина, видятся какие-то узнаваемые признаки «славянского» внутреннего хаоса. Вначале героя, очарованного Асей, мучит подозрение, что она не сестра Гагину. Затем, когда он узнает историю Аси, ее образ озаряется для него «пленительным светом». Однако его смущает и приводит в замешательство прямой вопрос Асиного брата: «Но... ведь вы не женитесь на ней?» Героя пугает «неизбежность... решения», к тому же он не уверен в том, что готов связать с этой девушкой свою жизнь. Кульминационный момент в повествовании - сцена свидания Н. Н. с Асей. Здравый смысл не позволяет г-ну Н. Н. сказать слова, которых ждет от него влюбленная девушка. Узнав наутро, что брат с сестрой покинули город 3., герой чувствует себя обманутым. Он называет себя «безумцем», страдает от сознания того, что совершил ошибку, слушая голос рассудка, и навсегда лишил себя счастья быть с Асей. В решающий момент своей жизни герой оказался не на нравственное усилие, обнаружил свою человеческую несостоятельность. В повести автор прямо не говорит об упадке русского дворянства, его не взять па себя ответственность за будущее страны, но современники писателя почувствовали в рассказе звучание этой темы. вроде так
Нові засоби зображення внутрішнього світу людини у модерністській прозі XX століття. У кінці XIX -і- на початку XX ст. в мистецтві відбувається глобальний переворот, пов'язаний із пошуком нових форм зображення людини і світу. Спираючись на досягнення психологічної прози XIX століття, письменники все більше заглиблюються у внутрішній світ людини. Особливе місце в літературі XX століття займає показ психології героїв, спроба зобразити складність і плинність пси хічного процесу.
Витонченість психологічного аналізу притаманна творчій манері А. Камю. Роман «Чума» побудований на удаваній біді, що трапилася із мешканцями містечка Орана в Алжирі. Цей сюжет дає можливість автору створити багатоплановий твір. Але в романі є й абстрактний, символічний зміст, який дає можливість говорити про людське буття, а роман сприймати як притчу.
А. Камю поділяв ідеї екзистенціалізму, філософської течії, що виникла в XX століття Прихильники цього напряму центром своєї філософської системи роблять особистість. Поняття «буття» замінюються поняттям «екзистента» — існування окремої особистості. Матеріальний світ сприймається як загроза екзистенті, життя абсурдне. Людина самотня в світі, вона сама повинна робити свій вибір. Свобода — це не благо, а тяжкий тягар, який несе людина. Можна вибрати повне злиття з суспільством, а можна бути самим собою, вибрати розвиток своєї особистості і протиставити себе суспільству.
Психологію людини у ситуації вибору і досліджує А. Камю в романі «Чума». Чума постає як фатальна, абсурдна сила, перед обличчям якої люди роблять свій вибір гаючи за людьми, що змушені робити свій вибір, — боротися проти чуми чи сподіватися на її милість, лікар Ріє приходить до висновку, що є більше підстав захоплюватися людиною, ніж зневажати її.
Нові можливості розкрити психологію героя Камю знаходить у відсутності безпосередніх описів внутрішнього життя. Лікар Ріє — оповідач роману. Але про себе він говорить в третій особі, на перший план висуває вчинки героїв. Внутрішній світ розкривається через зовнішні прояви. Наприклад, епізод смерті від хвороби сина слідчого. Йому ввели вакцину, на яку покладали велику надію. Але хлопчик лише більше страждав і довше помирав. Після його смерті Ріє кидає в обличчя священику жорстокі слова зневіри в можливість вищої справедливості. Автор нічого не говорить про переживання свого героя, але його нестриманість свідчить про відчай.
В дальнейшем он становится частым гостем у Гагиных. Брат Аси вызывает у него симпатию: «Это была прямо русская душа, правдивая, честная, простая, но, к сожалению, немного вялая...» Он пытается заниматься живописью, однако ни один из его этюдов не закопчен (хотя в них «много жизни и правды») — Гагин объясняет это отсутствием дисциплины, «проклятой славянской распущенностью». Но, подсказывает автор, возможно, причина в другом — в не доводить начатое до конца, в некоторой лености, в склонности подменять дела разговорами. Эти черты свойственны и Гагину, и главному герою, в чем убеждает эпизод в долине. Отправляясь «на этюды», Асин брат объявил, что будет рисовать с натуры, Н. Н. же взял с собой книжку. Однако вся затея кончилась тем, что молодые люди легли на траву и принялись «тонко» рассуждать о том, «как именно должно работать» и каково «значение художника в наш век».
Ася не похожа на Гагина. В отличие от брата, которому, по замечанию рассказчика, не хватало «цепкости и внутреннего жара», у нее ни одно чувство не было «вполовину». Характер девушки во многом объясняется се судьбой. Ася — побочная дочь Гагина-старшего от горничной. После смерти матери девочка жила с отцом, а когда умер и он, перешла на попечение брата. Ася болезненно воспринимает свое ложное положение. Она очень нервна, ранима, особенно в том, что может задеть ее гордость.
Если Ася, но характеру отличается от брата, то в рассказчике, напротив, есть черты сходства с Гагиным. В любви Н. Н. к Асе, с его колебаниями, сомнениями, страхом ответственности, как в незаконченных этюдах Гагина, видятся какие-то узнаваемые признаки «славянского» внутреннего хаоса. Вначале героя, очарованного Асей, мучит подозрение, что она не сестра Гагину. Затем, когда он узнает историю Аси, ее образ озаряется для него «пленительным светом». Однако его смущает и приводит в замешательство прямой вопрос Асиного брата: «Но... ведь вы не женитесь на ней?» Героя пугает «неизбежность... решения», к тому же он не уверен в том, что готов связать с этой девушкой свою жизнь.
Кульминационный момент в повествовании - сцена свидания Н. Н. с Асей. Здравый смысл не позволяет г-ну Н. Н. сказать слова, которых ждет от него влюбленная девушка. Узнав наутро, что брат с сестрой покинули город 3., герой чувствует себя обманутым. Он называет себя «безумцем», страдает от сознания того, что совершил ошибку, слушая голос рассудка, и навсегда лишил себя счастья быть с Асей.
В решающий момент своей жизни герой оказался не на нравственное усилие, обнаружил свою человеческую несостоятельность. В повести автор прямо не говорит об упадке русского дворянства, его не взять па себя ответственность за будущее страны, но современники писателя почувствовали в рассказе звучание этой темы. вроде так
Нові засоби зображення внутрішнього світу людини у модерністській прозі XX століття. У кінці XIX -і- на початку XX ст. в мистецтві відбувається глобальний переворот, пов'язаний із пошуком нових форм зображення людини і світу. Спираючись на досягнення психологічної прози XIX століття, письменники все більше заглиблюються у внутрішній світ людини. Особливе місце в літературі XX століття займає показ психології героїв, спроба зобразити складність і плинність пси хічного процесу.
Витонченість психологічного аналізу притаманна творчій манері А. Камю. Роман «Чума» побудований на удаваній біді, що трапилася із мешканцями містечка Орана в Алжирі. Цей сюжет дає можливість автору створити багатоплановий твір. Але в романі є й абстрактний, символічний зміст, який дає можливість говорити про людське буття, а роман сприймати як притчу.
А. Камю поділяв ідеї екзистенціалізму, філософської течії, що виникла в XX століття Прихильники цього напряму центром своєї філософської системи роблять особистість. Поняття «буття» замінюються поняттям «екзистента» — існування окремої особистості. Матеріальний світ сприймається як загроза екзистенті, життя абсурдне. Людина самотня в світі, вона сама повинна робити свій вибір. Свобода — це не благо, а тяжкий тягар, який несе людина. Можна вибрати повне злиття з суспільством, а можна бути самим собою, вибрати розвиток своєї особистості і протиставити себе суспільству.
Психологію людини у ситуації вибору і досліджує А. Камю в романі «Чума». Чума постає як фатальна, абсурдна сила, перед обличчям якої люди роблять свій вибір гаючи за людьми, що змушені робити свій вибір, — боротися проти чуми чи сподіватися на її милість, лікар Ріє приходить до висновку, що є більше підстав захоплюватися людиною, ніж зневажати її.
Нові можливості розкрити психологію героя Камю знаходить у відсутності безпосередніх описів внутрішнього життя. Лікар Ріє — оповідач роману. Але про себе він говорить в третій особі, на перший план висуває вчинки героїв. Внутрішній світ розкривається через зовнішні прояви. Наприклад, епізод смерті від хвороби сина слідчого. Йому ввели вакцину, на яку покладали велику надію. Але хлопчик лише більше страждав і довше помирав. Після його смерті Ріє кидає в обличчя священику жорстокі слова зневіри в можливість вищої справедливості. Автор нічого не говорить про переживання свого героя, але його нестриманість свідчить про відчай.