ОбъяЭто прекрасное письмо написанное Мариной Цветаевой и посвященное детям обязательно к прочтению всем нам. В своем обращении к детям она дает много правильных поучений, которые нам избежать глупых и нерассудительных поступков в будущем.
Читая письмо Марины Цветаевой, ты понимаешь насколько нерассудительных поступков, мы совершаем в нашей жизни, которую мы начали только жить. Я считаю, что это письмо является поучительным, и автор обращается к детям с целью наставить на правильный путь в этой жизни. Сейчас я хочу рассмотреть некоторые ее наставления.
Первое, что она просит это не разливать зря воду. Нам кажется, воды у нас много и зачем ее
Письмо детям от Цветаевой
Письмо детям
Марины Цветаевой
жалеть, но это не так! Есть места, где вода является большим дефицитом и в засушливых странах некоторые люди просто умирают от ее нехватки. Вы только представьте, что станет с нами, если и у нас пропадет вода, так может, стоит уже сейчас задуматься над словами этого замечательного человека, и подумать над тем как мы обращаемся с водой. Также она пишет и о хлебе, но я уже знаю о важности хлеба в жизни человека, мне об этом рассказали и в школе и родители.
А когда она просит нас не смеяться с человека, который попал в смешную ситуацию, это надо понимать, поставив себя на его место. Каждый из нас попадал в такую ситуацию, когда он нечаянно совершал какую-нибудь глупость, а некоторые, воспользовавшись этим, смеялись с вас. Да это было обидно, но как благородно человеку, который попал в такую ситуацию, тогда ему будет не так обидно и в следующий раз он не будет с вас смеяться, а вам. Это золотые слова, которые нам жить с окружающими в добре и понимание.
Я полностью согласен с Цветаевой, что не надо придерживаться моды и идти на поводу окружающего мнения. Когда тебе говорят, а вот как делают все, а надо одеваться как все а мы кто не люди мы все индивидуумы и не надо убивать в себе все уникальные качества которыми нас одарила природа. Много полезного я узнал с этого благородного письма:
Не надо стесняться уступать место в трамвае, надо стыдиться - не уступить!
Не различайте людей на бедных и богатых ведь все мы одинаковы, и все мы хотим, есть, спать и др.
Не торжествуйте победы над соперником, просто осознайте ее. Протяните руку проигравшему.
Доедая суп, наклоните тарелку в свою сторону, а не от себя к другому: если вы нечаянно прольете суп то не на скатерть и не на кого-нибудь, а на собственные колени.
Это все правильно и с ее словами я полностью согласен. Но больше всего я хочу выделить ее слова о родителях. Родители это те люди, которые дали нам жизнь, которые желают нам счастье и хотят чему-то научить. Никогда не надо обижаться на них, обманывать, а тем более судить.
Марине Цветаевой за это письмо, оно мне дало многое, я много из него подчеркнул!снение:
Олівер Баррет навчається в Гарварді й має в навчальному закладі практично найкращу успішність. Походить він з дуже заможної сім’ї аристократів. Він любить ходити до бібліотеки Редкліффського коледжу, де і знайомиться зі своєю майбутньою дружиною — Дженніфер Кавіллері. Дівчина з простої родини переселенців, навчається в Редкліффському коледжі. Не зважаючи на абсолютно різний соціальний статус, ці двоє молодих людей стають парою.
Коли навчання в коледжі лишилося позаду, закохані приймають рішення взяти шлюб, хоча батько Олівера не дає благословення на такий союз. Він ставить синові ультиматум: якщо він одружиться, то не отримає жодних коштів від нього. Син зробив, як вважав за потрібне.
Весільна церемонія скромна, проте повна тепла, веселощів та кохання. Не маючи ніякого фінансового підґрунтя для майбутнього життя, молодята працюють на різній, зовсім не престижній, роботі.
Дженні влаштовується викладати до приватної школи, але заробітна плата там невисока. Живуть чоловік та жінка в убогій квартирці, яка є їм доступною за коштами. Вони відмовляють собі абсолютно в усьому, проте їхні стосунки стають все міцнішими, а кохання тільки розпалюється.
Після отримання диплома Олівер отримує багато пропозицій щодо працевлаштування, оскільки він один з трьох найкращих студентів навчального закладу. Та кілька за на роботу він відхиляє, оскільки шукає місце, на якому відразу буде отримувати гідну зарплатню, аби забезпечити безбідне життя для Дженні. Він починає працювати в хорошій юридичній конторі в місті Нью-Йорк. Життя налагоджується, любов між чоловіком та жінкою ще більш зміцніла. Вони вже готові до народження дитини та мріють про маленького сина, та Дженні не вдається завагітніти. Вони звертаються до лікарів, аби дізнатися причину цього. Чоловік та жінка проходять обстеження, і Олівера повідомляють, що його дружина має невиліковні форму лейкемії й невдовзі помре.
Олівер послухав пораду медиків та робив вигляд, що нічого не сталося, не повідомляючи Дженні про її стан, проте скоро її самопочуття погіршилося і їй все розповіли. Часу лишилося зовсім мало…
Для полегшення стану хворої дружини Олівер просить грошей у батька, з яким багато часу не спілкувався. Проте він не каже правду про те, на які цілі взяв кошти. Вже перебуваючи на лікарняному ліжку, жінка обговорює зі своїм батьком процедуру поховання. Потім залишається наодинці з чоловіком та звертається до нього з проханням налагодити стосунки з батьком, а ще бути з нею до останньої миті та не винуватити себе в тому, що має статися і неодмінно станеться…
Коли батько Олівера зрозумів для чого його син брав у нього гроші, то відразу вирушив у Нью-Йорк. Він приїхав відразу після смерті Дженні. В лікарняних стінах батько та син помирилися.
ОбъяЭто прекрасное письмо написанное Мариной Цветаевой и посвященное детям обязательно к прочтению всем нам. В своем обращении к детям она дает много правильных поучений, которые нам избежать глупых и нерассудительных поступков в будущем.
Читая письмо Марины Цветаевой, ты понимаешь насколько нерассудительных поступков, мы совершаем в нашей жизни, которую мы начали только жить. Я считаю, что это письмо является поучительным, и автор обращается к детям с целью наставить на правильный путь в этой жизни. Сейчас я хочу рассмотреть некоторые ее наставления.
Первое, что она просит это не разливать зря воду. Нам кажется, воды у нас много и зачем ее
Письмо детям от Цветаевой
Письмо детям
Марины Цветаевой
жалеть, но это не так! Есть места, где вода является большим дефицитом и в засушливых странах некоторые люди просто умирают от ее нехватки. Вы только представьте, что станет с нами, если и у нас пропадет вода, так может, стоит уже сейчас задуматься над словами этого замечательного человека, и подумать над тем как мы обращаемся с водой. Также она пишет и о хлебе, но я уже знаю о важности хлеба в жизни человека, мне об этом рассказали и в школе и родители.
А когда она просит нас не смеяться с человека, который попал в смешную ситуацию, это надо понимать, поставив себя на его место. Каждый из нас попадал в такую ситуацию, когда он нечаянно совершал какую-нибудь глупость, а некоторые, воспользовавшись этим, смеялись с вас. Да это было обидно, но как благородно человеку, который попал в такую ситуацию, тогда ему будет не так обидно и в следующий раз он не будет с вас смеяться, а вам. Это золотые слова, которые нам жить с окружающими в добре и понимание.
Я полностью согласен с Цветаевой, что не надо придерживаться моды и идти на поводу окружающего мнения. Когда тебе говорят, а вот как делают все, а надо одеваться как все а мы кто не люди мы все индивидуумы и не надо убивать в себе все уникальные качества которыми нас одарила природа. Много полезного я узнал с этого благородного письма:
Не надо стесняться уступать место в трамвае, надо стыдиться - не уступить!
Не различайте людей на бедных и богатых ведь все мы одинаковы, и все мы хотим, есть, спать и др.
Не торжествуйте победы над соперником, просто осознайте ее. Протяните руку проигравшему.
Доедая суп, наклоните тарелку в свою сторону, а не от себя к другому: если вы нечаянно прольете суп то не на скатерть и не на кого-нибудь, а на собственные колени.
Это все правильно и с ее словами я полностью согласен. Но больше всего я хочу выделить ее слова о родителях. Родители это те люди, которые дали нам жизнь, которые желают нам счастье и хотят чему-то научить. Никогда не надо обижаться на них, обманывать, а тем более судить.
Марине Цветаевой за это письмо, оно мне дало многое, я много из него подчеркнул!снение:
Олівер Баррет навчається в Гарварді й має в навчальному закладі практично найкращу успішність. Походить він з дуже заможної сім’ї аристократів. Він любить ходити до бібліотеки Редкліффського коледжу, де і знайомиться зі своєю майбутньою дружиною — Дженніфер Кавіллері. Дівчина з простої родини переселенців, навчається в Редкліффському коледжі. Не зважаючи на абсолютно різний соціальний статус, ці двоє молодих людей стають парою.
Коли навчання в коледжі лишилося позаду, закохані приймають рішення взяти шлюб, хоча батько Олівера не дає благословення на такий союз. Він ставить синові ультиматум: якщо він одружиться, то не отримає жодних коштів від нього. Син зробив, як вважав за потрібне.
Весільна церемонія скромна, проте повна тепла, веселощів та кохання. Не маючи ніякого фінансового підґрунтя для майбутнього життя, молодята працюють на різній, зовсім не престижній, роботі.
Дженні влаштовується викладати до приватної школи, але заробітна плата там невисока. Живуть чоловік та жінка в убогій квартирці, яка є їм доступною за коштами. Вони відмовляють собі абсолютно в усьому, проте їхні стосунки стають все міцнішими, а кохання тільки розпалюється.
Після отримання диплома Олівер отримує багато пропозицій щодо працевлаштування, оскільки він один з трьох найкращих студентів навчального закладу. Та кілька за на роботу він відхиляє, оскільки шукає місце, на якому відразу буде отримувати гідну зарплатню, аби забезпечити безбідне життя для Дженні. Він починає працювати в хорошій юридичній конторі в місті Нью-Йорк. Життя налагоджується, любов між чоловіком та жінкою ще більш зміцніла. Вони вже готові до народження дитини та мріють про маленького сина, та Дженні не вдається завагітніти. Вони звертаються до лікарів, аби дізнатися причину цього. Чоловік та жінка проходять обстеження, і Олівера повідомляють, що його дружина має невиліковні форму лейкемії й невдовзі помре.
Олівер послухав пораду медиків та робив вигляд, що нічого не сталося, не повідомляючи Дженні про її стан, проте скоро її самопочуття погіршилося і їй все розповіли. Часу лишилося зовсім мало…
Для полегшення стану хворої дружини Олівер просить грошей у батька, з яким багато часу не спілкувався. Проте він не каже правду про те, на які цілі взяв кошти. Вже перебуваючи на лікарняному ліжку, жінка обговорює зі своїм батьком процедуру поховання. Потім залишається наодинці з чоловіком та звертається до нього з проханням налагодити стосунки з батьком, а ще бути з нею до останньої миті та не винуватити себе в тому, що має статися і неодмінно станеться…
Коли батько Олівера зрозумів для чого його син брав у нього гроші, то відразу вирушив у Нью-Йорк. Він приїхав відразу після смерті Дженні. В лікарняних стінах батько та син помирилися.