"Лишние люди", М.Ю.Лермонтов "Бэла:Герой нашего времени" Просмотрите предлагаемый Фрагмент и выполните задания. 1. Назовите эпизод романа, представленный в фрагменте фильма. 2. Каким элементом композиции является экранизированный эпизод?
Жорж сименон. показания мальчика из церковного хоракомиссар мегрэ - 49глава 1два удара колоколаморосил холодный дождь. было темно. в половине шестого из казармы, стоявшей в самом конце улицы, донеслись звуки трубы, послышался топот лошадей, тянувшихся на водопой,а в одном из окон соседнего дома вспыхнуло светлое треугольное пятно: кто нибудь тут вставал спозаранку, а может быть, свет зажег больной после бессонной ночи.ну, а вся улица – тихая, широкая, недавно застроенная чуть ли не одинаковыми домами – еще спала. квартал был новый, заселенный самыми обычными мирными обывателями –чиновниками, коммивояжерами, мелкими рантье, скромными вдовами.мегрэ поднял воротник пальто и прижался к стене у самых ворот школы; покуривая трубку и положив на ладонь часы, он ждал.ровно без четверти шесть с приходской церкви, высившейся позади, раздался перезвон колоколов. из слов мальчишки мегрэ знал, что это «первый удар»колокола, призывающий к шестичасовой мессе.колокольный звон все еще плыл в сыром воздухе, когда мегрэ почувствовал, вернее, догадался, что в доме напротив надсадно задребезжал будильник. через секунду он смолк.должно быть, мальчик, лежа в теплой постели, протянул руку и на ощупь нажал кнопку будильника.не прошло и минуты, как осветилось окно на третьем этаже.все происходило именно так, как рассказывал мальчик: весь дом спал, а он осторожно, стараясь не шуметь, вставал первым. сейчас, вероятно, он уже оделся, натянул носки и,ополоснув водой лицо и руки, наскоро причесался, а потом…потом…– я тащу башмаки в руке по лестнице, – заявил он мегрэ, – и только внизу надеваю, чтобы не разбудить родителей.так все и шло изо дня в день, зимой и летом, вот уже почти два года, с той поры, как жюстен стал петь во время шестичасовой мессы в больнице.он утверждал: – больничные часы вечно отстают от приходских на три четыре минуты.теперь комиссар убедился в этом. вчера инспекторы опергруппы сыскной полиции, к которой он был прикомандирован несколько месяцев назад, лишь пожимали плечами, выслушиваярассказ жюстена обо всех этих мелочах, в частности – о «первом», а потом о «втором» ударе колокола.мегрэ долгое время сам был певчим. потому то он тогда и не улыбнулся.итак, на колокольне приходской церкви пробило без четверти шесть… тут же задребезжал будильник, а немного погодя из больничной церкви донесся мелодичный серебристыйзвон, похожий на звон монастырских колоколов.комиссар все еще держал на ладони часы. мальчик потратил на одевание немногим больше четырех минут. свет в окне погас. должно быть, жюстен ощупью спустился по лестнице,чтобы не разбудить родителей, затем присел на последней ступеньке, надел башмаки и снял пальто с бамбуковой вешалки, что стояла в коридоре справа.потом отворил дверь и, бесшумно закрыв ее, вышел на улицу. вот он тревожно озирается по сторонам… увидев четкий силуэт, узнает комиссара, который подходит к нему, иговорят: – а я боялся, что вы не придете.и устремляется вперед. светловолосому, худому мальчишке лет двенадцать, но уже чувствуется, что он и своеволен.– вам хочется, чтоб я проделал то же самое, что делаю каждое утро, верно? я хожу всегда быстро и считаю минуты, чтоб не опоздать. кроме того, сейчас, зимой, совсем темнои мне страшно. через месяц станет посветлее…он свернул направо, вышел на тихую и еще сонную улицу, которая была куда короче, чем первая, и упиралась в круглую площадь, обсаженную старыми вязами. по диагонали еепересекали рельсы трамвая.мегрэ невольно подмечал все детали, напоминающие ему детство.
Уромані «євгеній онєгін» автор займає унікальне положення. він не просто розповідає про життя своїх героїв, показує росію того часу, але і сам є активним учасником того, що відбувається. тому можна сказати, що пушкін виступає у своєму романі і оповідачем і героєм одночасно. це не дивно, адже особистість поета не могла не проявитися в його самому задушевного, самому улюбленому творі. протягом усього роману автор постійно веде діалог з читачем через ліричні відступи. наприклад: о, ви, поважні дружини! вам запропоную свої послуги; прошу мою помітити мова: я хочу вас застерегти. автор ділиться з нами своїми секретами, вводить у текст «євгенія онєгіна» свої плани, чернетки, сперечається з літературними критиками. завдяки цьому створюється враження дружнього тону, безпосередньої бесіди читача з поетом. до того ж, завдяки зауважень автора про свій роман, часом здається, що він створюється прямо на наших очах: я думав вже про форму плану і як героя назву; поки мого роману я скінчив першу главу, переглянув все це суворо: протиріч дуже багато, але їх виправити не хочу, цензурі борг свій автор стає для нас справжнім другом, провідником по своєму добутку і за життя в цілому. він коментує все, що відбувається з героями, міркує про їх життя. наприклад, поет замислюється про майбутню долю мрійливого ленського, якби той залишився живий після дуелі. у «євгенії онєгіні» автор наближається до героїв, то віддаляється від них. примітна в цьому плані зустріч автора і євгенія онєгіна: умов світла скинувши тягар, як він, втомившись від суєти, з ним подружився я в той час, мені його риси. і далі поет продовжує: томила життя обох нас, в обох серця жар згас. разом з тим, автор показує відмінності між ним і героєм, які досить істотні: квіти, любов, село, ледарство. поля! я відданий вам душею. завжди я радий помітити різницю між онєгіним і мною. сам портрет автора в романі прихований. здається, що це людина без обличчя, ім'я, зовнішність. але, мені здається, в цьому образі відбилися погляди самого пушкіна на всі явища життя. думаю, що кожен раз автор, звертаючись до читача, запрошує поміркувати, погодитися чи не погодитися з ним. у філософських відступах роману звучить голос мудрої людини, багато побачив на своєму життєвому шляху. одне з найважливіших ліричних відступів у «євгенії онєгіні» — про молодість і старість — дано у восьмий главі роману: блаженний, хто змолоду був молодий, блажен, хто вчасно дозрів, хто поступово життя холод з літами витерпіти зумів. у романі автор виступає як досвідчений чоловік, побачив життя, він знає багато сумної правди про людей, але він не перестав любити. поет то сумний, то пристрасний, то глузливий. автора , театр, дружба, любов, — все, що пов'язано з життям у всіх її проявах. всьому свій час, вважає поет. час легко парити за життя, кружляючи у вихорі , закохуючись, роблячи дурниці. пізніше настає час осмислювати свій життєвий досвід, шукати сенс свого існування, пізнавати себе і навколишній світ. у відступах «євгенія онєгіна» автор дає характеристику реальних осіб, які жили і творили в його час. так, він оцінює деяких відомих поетів свого часу: «блищав фонвізін, друг свободи і переимчивый княжнін». у ліричних відступах автор багато говорить про своє життя, юності («в ті дні, коли в садах ліцею я безтурботно розцві»), про любов до батьківщини. іноді автор висміює чужі уявлення про життя: вульгарність, лицемірство, розпуста, заздрість. кульмінаційні моменти роману автор залишає відкритими, свободу вибору читачеві. відкритий фінал «євгенія онєгіна» надає читачеві можливість самому приймати остаточне рішення, визначати долю героїв роману: і тут героя мого, у хвилину, злу для нього, читач, ми тепер залишимо, назавжди. думаю, що автор в романі постає перед нами світлим, життєрадісною людиною, вірним дружбі і любові. він вчить нас любити батьківщину, цінувати в життя красу, любов і дружбу. він закликає читача насолоджуватися життям, кожним її годиною і миттю. ось чому залишаються справедливими слова бєлінського про а. с. пушкіна: « його утвору, можна чудовим чином виховати в собі людину».
