Моє ставлення до історії Тетяни Ларіної і Євгенія Онєгіна
Історія Онєгіна і Тетяни не казка з щасливим кінцем. Несхожа вона й на шекспірівську трагедію, де герої стають жертвами обставин і гинуть у боротьбі з ними. Зате доля цих героїв дуже схожа на правду, на саме життя, де все і просто і складно одночасно. Історія взаємин Тетяни і Євгенія дуже проста. Спочатку вона любить його, потім він її. Врешті обидва кохають, і обидва нещасливі. Протягом роману герої зустрічаються лише п'ять разів. Але кожна зустріч — подія, поворот у долі. Зустрівшись уперше, і Тетяна, і Онєгін "впізнали" одне одного. Про своє відчуття після першої зустрічі Тетяна пише в листі до Онєгіна. Онєгін теж помітив Тетяну. У його діалозі з Ленським під час повернення від Ларіних є кілька деталей, що говорять про це. "Скажи: яка із них Тетяна? — чогось запитує Онєгін і дивується з вибору свого друга. — Невже ти закоханий у меншу?" Тетяна першою освідчується Онєгіну й у відповідь одержує повчальну бесіду і мудру раду: "Учитесь панувать собою". Ніхто не може дорікнути Онєгіну в нешляхетності помислів і нерозумності його доводів. І кожний готовий "кинути камінь" у Тетяну. Не даремно Пушкін так захищає її від нападок читача. Але при цьому Тетяна гранично щира. її лист — прямий і сміливий учинок. А Онєгін лукавить перед собою: "Я вас люблю любов'ю брата і, може бути, ще ніжніш". Він зрозумів і оцінив і простоту Тетяни, і її розум, і чисту, полум'яну душу. Він усе помітив і все зрозумів у Тетяні. Але не все зрозумів у собі. Його логічні доводи переконливі та бездоганні. Але це і є початок життєвої драми героїв.
Дивіться також
"Євгеній Онєгін" (повний текст)
"Євгеній Онєгін" (скорочено)
Що дало підставу В. Г. Бєлінському назвати роман "Євгеній Онєгін" "енциклопедією російського життя"? (та інші запитання)
Біографія Олександра Пушкіна
Комплекти чоловічих трусів. Хіт продажу!
За акційною ціною залишилося 26 шт. Замов сьогодні зі знижкою -53%
Портативный увлажнитель воздуха..
Красивый мини-дизайн Увлажнитель воздуха со встроенным ночником SOTHING ..
Між першим і другим освідченням, де герої поміняються місцями, — ніби прикордонний стовп, — розлука після третьої зустрічі. ("Нещасною жертвою Ленський став"). Приводом для розлуки героїв могло стати що завгодно. Але розлука для закоханих — це завжди або іспит, або кара. Тут більше схоже на кару для Онєгіна (за легковажне убивство друга, за самовпевненість і гру з почуттями, з життям) і іспит для Тетяни. Після розлуки — нова зустріч і нове освідчення. Тепер почуття переповнюють Онєгіна. Він сам не може впоратися з ними. Розум і досвід програли двобій із справжнім почуттям, що до Онєгіна прийшло вперше. І Євгеній радий цьому. Він живе чеканням щастя. Сама можливість кохати — незбагненне блаженство.
Нет, поминутно видеть вас,
Повсюду следовать за вами,
Улыбку уст, движенье глаз
Ловить влюбленными глазами...
Але Тетяна одружується з іншим, хоч Онєгіна вона, як і раніше, кохає. Вона не лукавить ні перед собою, ні перед Онєгіним. Але, як справжня російська героїня, вона не знає іншого шляху, крім вірності обов'язку і покірності долі.
Но я другому отдана;
Я буду век ему верна.
І знов обоє праві. І шкода обох. І, як і раніше, незрозуміло, чому так буває? Хоча Пушкін усе пояснив, усіх захистив, допоміг усіх зрозуміти, але щасливими зробити своїх героїв не зміг. Хоча, знову ж, що таке щастя? Можливо, два люблячі серця наприкінці роману — це не так уже й погано?
Моє ставлення до історії Тетяни Ларіної і Євгенія Онєгіна
Історія Онєгіна і Тетяни не казка з щасливим кінцем. Несхожа вона й на шекспірівську трагедію, де герої стають жертвами обставин і гинуть у боротьбі з ними. Зате доля цих героїв дуже схожа на правду, на саме життя, де все і просто і складно одночасно. Історія взаємин Тетяни і Євгенія дуже проста. Спочатку вона любить його, потім він її. Врешті обидва кохають, і обидва нещасливі. Протягом роману герої зустрічаються лише п'ять разів. Але кожна зустріч — подія, поворот у долі. Зустрівшись уперше, і Тетяна, і Онєгін "впізнали" одне одного. Про своє відчуття після першої зустрічі Тетяна пише в листі до Онєгіна. Онєгін теж помітив Тетяну. У його діалозі з Ленським під час повернення від Ларіних є кілька деталей, що говорять про це. "Скажи: яка із них Тетяна? — чогось запитує Онєгін і дивується з вибору свого друга. — Невже ти закоханий у меншу?" Тетяна першою освідчується Онєгіну й у відповідь одержує повчальну бесіду і мудру раду: "Учитесь панувать собою". Ніхто не може дорікнути Онєгіну в нешляхетності помислів і нерозумності його доводів. І кожний готовий "кинути камінь" у Тетяну. Не даремно Пушкін так захищає її від нападок читача. Але при цьому Тетяна гранично щира. її лист — прямий і сміливий учинок. А Онєгін лукавить перед собою: "Я вас люблю любов'ю брата і, може бути, ще ніжніш". Він зрозумів і оцінив і простоту Тетяни, і її розум, і чисту, полум'яну душу. Він усе помітив і все зрозумів у Тетяні. Але не все зрозумів у собі. Його логічні доводи переконливі та бездоганні. Але це і є початок життєвої драми героїв.
Дивіться також
"Євгеній Онєгін" (повний текст)
"Євгеній Онєгін" (скорочено)
Що дало підставу В. Г. Бєлінському назвати роман "Євгеній Онєгін" "енциклопедією російського життя"? (та інші запитання)
Біографія Олександра Пушкіна
Комплекти чоловічих трусів. Хіт продажу!
За акційною ціною залишилося 26 шт. Замов сьогодні зі знижкою -53%
Портативный увлажнитель воздуха..
Красивый мини-дизайн Увлажнитель воздуха со встроенным ночником SOTHING ..
Між першим і другим освідченням, де герої поміняються місцями, — ніби прикордонний стовп, — розлука після третьої зустрічі. ("Нещасною жертвою Ленський став"). Приводом для розлуки героїв могло стати що завгодно. Але розлука для закоханих — це завжди або іспит, або кара. Тут більше схоже на кару для Онєгіна (за легковажне убивство друга, за самовпевненість і гру з почуттями, з життям) і іспит для Тетяни. Після розлуки — нова зустріч і нове освідчення. Тепер почуття переповнюють Онєгіна. Він сам не може впоратися з ними. Розум і досвід програли двобій із справжнім почуттям, що до Онєгіна прийшло вперше. І Євгеній радий цьому. Він живе чеканням щастя. Сама можливість кохати — незбагненне блаженство.
Нет, поминутно видеть вас,
Повсюду следовать за вами,
Улыбку уст, движенье глаз
Ловить влюбленными глазами...
Але Тетяна одружується з іншим, хоч Онєгіна вона, як і раніше, кохає. Вона не лукавить ні перед собою, ні перед Онєгіним. Але, як справжня російська героїня, вона не знає іншого шляху, крім вірності обов'язку і покірності долі.
Но я другому отдана;
Я буду век ему верна.
І знов обоє праві. І шкода обох. І, як і раніше, незрозуміло, чому так буває? Хоча Пушкін усе пояснив, усіх захистив, допоміг усіх зрозуміти, але щасливими зробити своїх героїв не зміг. Хоча, знову ж, що таке щастя? Можливо, два люблячі серця наприкінці роману — це не так уже й погано?