Не секрет, что детство является самым светлым и радостным временем в жизни любого человека. Во всяком случае, это должно быть так, ведь именно в детстве формируются характер и личность человека, его отношение к себе и к окружающим.
Поэтому многие русские писатели выбирали в качестве главных героев своих произведений детей, их психологию и поведение. К примеру, Бунин изображает в своем рассказе «Цифры» детство самой невинной и чистой поры в жизни. Его герой - маленький Женечка, являясь воплощением наивности и непосредственности, с детской доверчивостью и любопытством тянется ко всем проявлениям жизни. Он любит свою семью и питает большое уважение к приехавшему из Москвы дяде.
Писатель заостряет внимание на том, что ребенок зависим от взрослых, любой может обидеть его или унизить. Однако хуже этого ничего нет, ведь у маленького человека доброе сердце, и причиненная боль может остаться с ним на всю жизнь.
Автобиографическая повесть Л.Н. Толстого «Детство» повествует о жизни Николеньки Иртеньева. Он растет, получает ценные уроки жизни, ненавидит и любит. Героя окружает любовь и забота близких (маменьки, няни и гувернера). Они растят мальчика добрым и неравнодушным к чужим невзгодам. Жизнь Николеньки состоит из уроков, игр с друзьями и общения с любимой маменькой. Но по мере его взросления происходят перемены в жизни. Мальчик отправляется в Москву, где у него появляются новые друзья. Он разлучается и теряет маменьку.
Николенька, как любой человек, совершает ошибки, но он старается исправить их и делает выводы. К примеру, герой напрасно обижен на няню Наталью Савишну, несправедлив к доброму гувернеру Карлу Ивановичу, придумывает сон о смерти маменьки. Заодно с приятелями он насмехается над слабым мальчиком, хотя и не получает от этого удовольствия. Главное - что каждый постыдный эпизод становится для Николеньки уроком, он понимает, в чем был неправ.
Свои детские обиды и тяжелое детство помнит и Алеша Пешков из «Детства» Горького. Смерть отца принесла мальчику много невзгод, которые ему пришлось испытать в доме деда. Он терпел несправедливость и побои, наблюдал вражду дядьев, побирался и голодал. Любовь Алеша получал только от бабушки.
Она научила мальчика быть справедливым, добрым и любить людей. Именно благодаря бабушке мальчик узнал Бога – не такого, как у Кашириных, злобного и сурового, а любящего и доброго. Старушка объясняла Алеше жизнь, она рассказывала ему обо всем, что происходит вокруг. Детство героя закончилось со смертью бабушки.
Толстой, Бунин и Горький описывают детство в своих произведениях как важнейшую пору жизни. Именно в это время закладывается и формируется мировоззрение личности. Как бы там ни было, детство с уверенность можно назвать золотой порой жизни, ведь она наполнена светом, ежедневными открытиями и непорочностью души.
Я ніколи не замислювалася про сенс життя. Щоб знайти відповідь на це питання, я звернулася до добутку В. Г.Короленко ";Сліпий музикант";. Для кожної людини в певний час встає питання про його подальшу долю, про відношення до людей і до миру. Мир навколо величезний, у ньому безліч різних доріг, і майбутнє людини, його щастя залежить від правильного вибору свого життєвого шляху
Але як бути тому, кому невідомий це величезний мир, сліпому? Героєві Короленко сліпонародженому Петру доводиться пройти чимало перешкод на шляху на щастя. З дитинства він знав один тільки мир, спокійний і надійний. Він знав тепло сім'ї й добра дружня участь Евеліни
Неможливість побачити світло, красу навколишньої природи засмучувала його, але він уявляв собі цей мир завдяки чуйному сприйняттю його звуків. Однак першою зустріччю з реальним миром, першим потрясінням Петруси стає зустріч із сім'єю Ставрученков. Він довідається про існування інший світу, миру поза садибою. Спочатку до цих бесід, спорам сліпої прислухався ";з вираженням захопленого здивування, але незабаром він не міг не помітити, що ця живаючи хвиля котиться повз нього, що їй до нього немає справи";.
Він почуває себе чужим. Ця зустріч різко загострила його страждання, оселила в душі сумніву. Дуже сильно міняється відношення Петруси до життя після зустрічі зі сліпими дзвонарями під час відвідування монастиря. Один з них Роман був добрим, але він осліп, коли йому було сім років отроду, інший же Егорий був злим, ненавидів дітей, він ненавидів цей мир, цю долю, що так жорстока його обділила
Петро почував свою схожість із Егорием, тепер він уважав, що всі сліпонароджені злі, він заздрив сліпим жебрачкам, які в турботі про їжу й тепло забувають про своє горе. Але зустріч із теперішнім сліпим жебраком потрясає його. І твердий, як сталь, дядько Максим пропонує Петру кинути всі переваги багатого життя й посправжньому випробувати всі тяготи, долю нещасних. ";Ти вмієш тільки блюзнити зі своею ситою заздрістю до чужого голоду! "; кидає Максим своєму племінникові
И Петро зрештою приєднується до бродячих сліпих музикантів. Після бродяжництва зі сліпими й паломництва до чудотворної ікони озлоблення проходить: Петро дійсно вилікувався, але не від фізичної недуги, а від недуги щиросердечного. на зміну злості приходить почуття жалю до людей, бажання їм до Сліпий знаходить сили вмузике.
Поэтому многие русские писатели выбирали в качестве главных героев своих произведений детей, их психологию и поведение. К примеру, Бунин изображает в своем рассказе «Цифры» детство самой невинной и чистой поры в жизни. Его герой - маленький Женечка, являясь воплощением наивности и непосредственности, с детской доверчивостью и любопытством тянется ко всем проявлениям жизни. Он любит свою семью и питает большое уважение к приехавшему из Москвы дяде.
Писатель заостряет внимание на том, что ребенок зависим от взрослых, любой может обидеть его или унизить. Однако хуже этого ничего нет, ведь у маленького человека доброе сердце, и причиненная боль может остаться с ним на всю жизнь.
Автобиографическая повесть Л.Н. Толстого «Детство» повествует о жизни Николеньки Иртеньева. Он растет, получает ценные уроки жизни, ненавидит и любит. Героя окружает любовь и забота близких (маменьки, няни и гувернера). Они растят мальчика добрым и неравнодушным к чужим невзгодам. Жизнь Николеньки состоит из уроков, игр с друзьями и общения с любимой маменькой. Но по мере его взросления происходят перемены в жизни. Мальчик отправляется в Москву, где у него появляются новые друзья. Он разлучается и теряет маменьку.
Николенька, как любой человек, совершает ошибки, но он старается исправить их и делает выводы. К примеру, герой напрасно обижен на няню Наталью Савишну, несправедлив к доброму гувернеру Карлу Ивановичу, придумывает сон о смерти маменьки. Заодно с приятелями он насмехается над слабым мальчиком, хотя и не получает от этого удовольствия. Главное - что каждый постыдный эпизод становится для Николеньки уроком, он понимает, в чем был неправ.
Свои детские обиды и тяжелое детство помнит и Алеша Пешков из «Детства» Горького. Смерть отца принесла мальчику много невзгод, которые ему пришлось испытать в доме деда. Он терпел несправедливость и побои, наблюдал вражду дядьев, побирался и голодал. Любовь Алеша получал только от бабушки.
Она научила мальчика быть справедливым, добрым и любить людей. Именно благодаря бабушке мальчик узнал Бога – не такого, как у Кашириных, злобного и сурового, а любящего и доброго. Старушка объясняла Алеше жизнь, она рассказывала ему обо всем, что происходит вокруг. Детство героя закончилось со смертью бабушки.
Толстой, Бунин и Горький описывают детство в своих произведениях как важнейшую пору жизни. Именно в это время закладывается и формируется мировоззрение личности. Как бы там ни было, детство с уверенность можно назвать золотой порой жизни, ведь она наполнена светом, ежедневными открытиями и непорочностью души.
Але як бути тому, кому невідомий це величезний мир, сліпому? Героєві Короленко сліпонародженому Петру доводиться пройти чимало перешкод на шляху на щастя. З дитинства він знав один тільки мир, спокійний і надійний. Він знав тепло сім'ї й добра дружня участь Евеліни
Неможливість побачити світло, красу навколишньої природи засмучувала його, але він уявляв собі цей мир завдяки чуйному сприйняттю його звуків. Однак першою зустріччю з реальним миром, першим потрясінням Петруси стає зустріч із сім'єю Ставрученков. Він довідається про існування інший світу, миру поза садибою. Спочатку до цих бесід, спорам сліпої прислухався ";з вираженням захопленого здивування, але незабаром він не міг не помітити, що ця живаючи хвиля котиться повз нього, що їй до нього немає справи";.
Він почуває себе чужим. Ця зустріч різко загострила його страждання, оселила в душі сумніву. Дуже сильно міняється відношення Петруси до життя після зустрічі зі сліпими дзвонарями під час відвідування монастиря. Один з них Роман був добрим, але він осліп, коли йому було сім років отроду, інший же Егорий був злим, ненавидів дітей, він ненавидів цей мир, цю долю, що так жорстока його обділила
Петро почував свою схожість із Егорием, тепер він уважав, що всі сліпонароджені злі, він заздрив сліпим жебрачкам, які в турботі про їжу й тепло забувають про своє горе. Але зустріч із теперішнім сліпим жебраком потрясає його. І твердий, як сталь, дядько Максим пропонує Петру кинути всі переваги багатого життя й посправжньому випробувати всі тяготи, долю нещасних. ";Ти вмієш тільки блюзнити зі своею ситою заздрістю до чужого голоду! "; кидає Максим своєму племінникові
И Петро зрештою приєднується до бродячих сліпих музикантів. Після бродяжництва зі сліпими й паломництва до чудотворної ікони озлоблення проходить: Петро дійсно вилікувався, але не від фізичної недуги, а від недуги щиросердечного. на зміну злості приходить почуття жалю до людей, бажання їм до Сліпий знаходить сили вмузике.