1.я ведь не хотел, чтобы тебе было больно. ты сам пожелал, чтобы я тебя приручил.
2.хотел бы я знать, зачем звезды светятся. наверно, затем, чтобы рано или поздно каждый мог вновь отыскать свою.
3.никогда не надо слушать, что говорят цветы. надо просто смотреть на них и дышать их ароматом. мой цветок напоил благоуханием всю мою планету, а я не умел ему радоваться.
4.таким был прежде мой лис. он ничем не отличался от ста тысяч других лисиц. но я с ним подружился, и теперь он — единственный в целом свете.
5.у людей уже не хватает времени что-либо узнавать. они покупают вещи готовыми в магазинах. но ведь нет таких магазинов, где торговали бы друзьями, и потому люди больше не имеют друзей.
6.ведь тщеславные люди воображают, что все ими восхищаются.
7.он не ответил ни на один мой вопрос, но ведь когда краснеешь, это значит "да", не так ли?
що таке справжні негаразди лерой кліві зрозумів, коли спрямував свій поштоліт-243 крізь неколонізоване зоряне скупчення сергон. раніше йому доводилося мати справу лише зі звичайними проблемами міжзоряного поштового перевізника: старий корабель, поїдені іржею труби, невивірені астронавігаційні прилади. але цього разу, знімаючи параметри курсу, він зауважив, що в кораблі стає надто спекотно.
кліві приречено зітхнув, увімкнув систему охолодження і зв’язався з поштмейстером бази. розмова відбувалася на межі досяжності радіозв’язку, і голос поштмейстера ледь пробивався крізь океан статичних розрядів.
— знову проблеми, кліві? — запитав він лиховісним тоном людини, яка сама складає графіки й свято в них вірить.
— як вам сказати, — іронічно відповів кліві. — якщо не рахувати труби, прилади та комунікації, то можна вважати, що все гаразд, за винятком ізоляції та охолодження.
кліві перемкнув на максимум регулятор охолодження, витер піт, який заливав очі, й подумав: поштмейстерові лише здається, що він уявляє, як почуваються його підлеглі.
— хіба ж я раз у раз не клопочуся в уряді про нові кораблі? — поштмейстер невесело розсміявся. — схоже, вони вважають, що доставляти пошту можна на будь-якому кориті.
на даний момент кліві мало цікавили проблеми поштмейстера. попри те, що система охолодження працювала на повну потужність, корабель і надалі нагрівався.
— зачекайте хвилину, — сказав кліві і попрямував у хвостову частину корабля, звідки пашіло жаром.
там він виявив, що три його цистерни заповнені не пальним, а пухирчастим розпеченим до білого шлаком. з четвертим баком та сама метаморфоза відбувалася прямо на очах.
якусь мить кліві ошелешено дивився на цистерни, тоді обернувся й кинувся до радіо.
— пального не залишилося, — повідомив він. — схоже, відбулася каталітична реакція. казав я вам, що нам потрібні нові цистерни. я сі на першу ж кисневу планету, яка трапиться.
він дістав аварійний довідник і переглянув матеріали про скупчення сергон. у цій зоряній групі не було колоній, а решту подробиць пропонувалося шукати на карті кисневих світів. що там було, окрім кисню, ніхто не знав. кліві сподівався це з’ясувати, якщо тільки його корабель до того часу не розсиплеться.
— сі на з-м-22, — прокричав він через тріск розрядів.
— подбай, як слід, про пошту, — прокричав у відповідь поштмейстер. — я негайно надсилаю корабель.
кліві відповів, що він зробить з поштою — із усіма двадцятьма фунтами пошти. однак поштмейстер до того часу вже вимкнув прийом.
кліві вдало приземлився на з-м-22: винятково вдало, беручи до уваги той факт, що до його розпечених приладів неможливо було доторкнутися. розм’яклі від перегріву труби скрутило вузлом, а поштова сумка на спині обмежувала рухи. поштоліт-243 вплив у атмосферу, немов лебідь, але за п’ять метрів від поверхні двигуни відмовили, і він каменем упав на землю.
кліві з останніх сил намагався не втратити свідомість, хоча йому здавалося, що всі кістки його тіла поламані. борти корабля набули темно-червоного відтінку, коли він вивалився з аварійного люка, але поштова сумка, як і раніше, була міцно пристебнута до його спини.
хитаючись, із заплющеними очима він встиг пробігти сотню метрів. потім корабель вибухнув, і вибухова хвиля кинула кліві обличчям донизу. він підвівся, ступив ще два кроки й остаточно втратив свідомість.
коли кліві прийшов до тями, з’ясувалося, що він лежить на схилі невеликого пагорба, обличчям у високій траві. він перебував у безтурботному стані шоку. йому здавалося, що розум відокремився від тіла й вільно плаває в повітрі. усі турботи, почуття, страхи залишилися в тілі: розум був вільний.
він озирнувся й побачив біля себе тварину розміром з білку, але з темно-зеленим хутром.
коли вона наблизилась, кліві помітив, що в неї немає ані очей, ані вух.
це його не здивувало — навпаки, видалося цілком доречним. чому, власне, білка повинна мати очі та вуха? для білок було б краще не бачити болю і мук цього світу, не чути розпачливих крикі
з’явився інший звір, що розмірами й формою тіла нагадував великого вовка, але також зеленого кольору. паралельна еволюція? вона не змінює загального стану речей, вирішив кліві. у цього звіра теж не було ані очей, ані вух. натомість були могутні ікла.
кліві спостерігав за тваринами із млявим інтересом. навіщо чистому розуму турбуватися про вовків та білок, нехай навіть сліпих? він помітив, що білка завмерла не далі як за півтора метра від вовка. вовк повільно наближався. за метр від білки він, очевидно, утратив слід. похитавши головою, повільно обійшов білку по колу, а згодом знову рушив прямо, але на білку не натрапив.
"сліпий полює на сліпого", — подумав кліві, і це видалося йому глибокою вічною істиною. потім він побачив, як білка дрібно затремтіла: вовк крутнувся на місці, стрибнув і за три ковтки її проковтнув.
1.я ведь не хотел, чтобы тебе было больно. ты сам пожелал, чтобы я тебя приручил.
2.хотел бы я знать, зачем звезды светятся. наверно, затем, чтобы рано или поздно каждый мог вновь отыскать свою.
3.никогда не надо слушать, что говорят цветы. надо просто смотреть на них и дышать их ароматом. мой цветок напоил благоуханием всю мою планету, а я не умел ему радоваться.
4.таким был прежде мой лис. он ничем не отличался от ста тысяч других лисиц. но я с ним подружился, и теперь он — единственный в целом свете.
5.у людей уже не хватает времени что-либо узнавать. они покупают вещи готовыми в магазинах. но ведь нет таких магазинов, где торговали бы друзьями, и потому люди больше не имеют друзей.
6.ведь тщеславные люди воображают, что все ими восхищаются.
7.он не ответил ни на один мой вопрос, но ведь когда краснеешь, это значит "да", не так ли?
ответ: запах думки
що таке справжні негаразди лерой кліві зрозумів, коли спрямував свій поштоліт-243 крізь неколонізоване зоряне скупчення сергон. раніше йому доводилося мати справу лише зі звичайними проблемами міжзоряного поштового перевізника: старий корабель, поїдені іржею труби, невивірені астронавігаційні прилади. але цього разу, знімаючи параметри курсу, він зауважив, що в кораблі стає надто спекотно.
кліві приречено зітхнув, увімкнув систему охолодження і зв’язався з поштмейстером бази. розмова відбувалася на межі досяжності радіозв’язку, і голос поштмейстера ледь пробивався крізь океан статичних розрядів.
— знову проблеми, кліві? — запитав він лиховісним тоном людини, яка сама складає графіки й свято в них вірить.
— як вам сказати, — іронічно відповів кліві. — якщо не рахувати труби, прилади та комунікації, то можна вважати, що все гаразд, за винятком ізоляції та охолодження.
— справді, ганьба, — сказав поштмейстер, раптом сповнений співчуттям. — уявляю, як тобі там.
кліві перемкнув на максимум регулятор охолодження, витер піт, який заливав очі, й подумав: поштмейстерові лише здається, що він уявляє, як почуваються його підлеглі.
— хіба ж я раз у раз не клопочуся в уряді про нові кораблі? — поштмейстер невесело розсміявся. — схоже, вони вважають, що доставляти пошту можна на будь-якому кориті.
на даний момент кліві мало цікавили проблеми поштмейстера. попри те, що система охолодження працювала на повну потужність, корабель і надалі нагрівався.
— зачекайте хвилину, — сказав кліві і попрямував у хвостову частину корабля, звідки пашіло жаром.
там він виявив, що три його цистерни заповнені не пальним, а пухирчастим розпеченим до білого шлаком. з четвертим баком та сама метаморфоза відбувалася прямо на очах.
якусь мить кліві ошелешено дивився на цистерни, тоді обернувся й кинувся до радіо.
— пального не залишилося, — повідомив він. — схоже, відбулася каталітична реакція. казав я вам, що нам потрібні нові цистерни. я сі на першу ж кисневу планету, яка трапиться.
він дістав аварійний довідник і переглянув матеріали про скупчення сергон. у цій зоряній групі не було колоній, а решту подробиць пропонувалося шукати на карті кисневих світів. що там було, окрім кисню, ніхто не знав. кліві сподівався це з’ясувати, якщо тільки його корабель до того часу не розсиплеться.
— сі на з-м-22, — прокричав він через тріск розрядів.
— подбай, як слід, про пошту, — прокричав у відповідь поштмейстер. — я негайно надсилаю корабель.
кліві відповів, що він зробить з поштою — із усіма двадцятьма фунтами пошти. однак поштмейстер до того часу вже вимкнув прийом.
кліві вдало приземлився на з-м-22: винятково вдало, беручи до уваги той факт, що до його розпечених приладів неможливо було доторкнутися. розм’яклі від перегріву труби скрутило вузлом, а поштова сумка на спині обмежувала рухи. поштоліт-243 вплив у атмосферу, немов лебідь, але за п’ять метрів від поверхні двигуни відмовили, і він каменем упав на землю.
кліві з останніх сил намагався не втратити свідомість, хоча йому здавалося, що всі кістки його тіла поламані. борти корабля набули темно-червоного відтінку, коли він вивалився з аварійного люка, але поштова сумка, як і раніше, була міцно пристебнута до його спини.
хитаючись, із заплющеними очима він встиг пробігти сотню метрів. потім корабель вибухнув, і вибухова хвиля кинула кліві обличчям донизу. він підвівся, ступив ще два кроки й остаточно втратив свідомість.
коли кліві прийшов до тями, з’ясувалося, що він лежить на схилі невеликого пагорба, обличчям у високій траві. він перебував у безтурботному стані шоку. йому здавалося, що розум відокремився від тіла й вільно плаває в повітрі. усі турботи, почуття, страхи залишилися в тілі: розум був вільний.
він озирнувся й побачив біля себе тварину розміром з білку, але з темно-зеленим хутром.
коли вона наблизилась, кліві помітив, що в неї немає ані очей, ані вух.
це його не здивувало — навпаки, видалося цілком доречним. чому, власне, білка повинна мати очі та вуха? для білок було б краще не бачити болю і мук цього світу, не чути розпачливих крикі
з’явився інший звір, що розмірами й формою тіла нагадував великого вовка, але також зеленого кольору. паралельна еволюція? вона не змінює загального стану речей, вирішив кліві. у цього звіра теж не було ані очей, ані вух. натомість були могутні ікла.
кліві спостерігав за тваринами із млявим інтересом. навіщо чистому розуму турбуватися про вовків та білок, нехай навіть сліпих? він помітив, що білка завмерла не далі як за півтора метра від вовка. вовк повільно наближався. за метр від білки він, очевидно, утратив слід. похитавши головою, повільно обійшов білку по колу, а згодом знову рушив прямо, але на білку не натрапив.
"сліпий полює на сліпого", — подумав кліві, і це видалося йому глибокою вічною істиною. потім він побачив, як білка дрібно затремтіла: вовк крутнувся на місці, стрибнув і за три ковтки її проковтнув.
в.