Надо убрать все лишнее из этого текста, так чтоб не потерять мысль. «Слово есть человеческая деятельность, передающая мысли и опыты одного человека другому», — писал великий Л.Н. Толстой. В этой фразе хорошо выражена мысль о специфике языка: с слова, т. е. с языка, люди имеют возможность общаться, передавать из поколения в поколение знания, опыт, всё то, чего добилось человечество за всю историю своего развития. Язык непосредственно связан с мышлением, он является орудием мышления. Следовательно, язык — необходимое условие существования и развития общества, это элемент его духовной культуры. Русский язык — язык великого русского народа, имеющего героическую историю, выдающиеся достижения в области науки, культуры, литературы, общественной мысли и т. д. Русский язык считают одним из наиболее богатых и развитых языков мира. О гибкости, красоте, многогранности русского языка говорили многие учёные, поэты, писатели. Н.В. Гоголь назвал русский язык «живым как жизнь», подчёркивая его постоянно обогащаться и совершенствоваться. Он говорил и о меткости русского слова: «Нет слова, которое было бы так замашисто, бойко, так вырывалось бы из-под самого сердца, так бы кипело и животрепетало, как метко сказанное русское слово». И. С. Тургенев неоднократно призывал: «Берегите наш язык, наш прекрасный русский язык, этот клад, это достояние, переданное нам нашими предшественниками». Он также советовал: «Берегите чистоту языка, как святыню!» Русский язык относится к славянской группе языков, восточно- славянской подгруппе. Ближайшими его родственниками являются языки украинский и белорусский. Более дальними — славянские языки других групп: польский, чешский, болгарский, сербохорватский и некоторые другие. Русский язык принадлежит к индоевропейской семье языков, т. е. восходит к одному языку-основе с такими неславянскими языками, как английский, немецкий (германская группа), французский, итальянский, испанский (романская группа), хинди (индийская группа), персидский, таджикский (иранская группа), литовский, латышский (балтийская группа). Русский язык является государственным языком Российской Федерации и языком межнационального общения народов России. Русский язык — один из мировых языков. Он активно функционирует в современном мире, является одним из официальных, рабочих языков ООН и некоторых других международных организаций. Высшей формой национального языка является литературный язык.
Реферат на тему:
Олександр Пушкін, життя і творчий шлях
(1799-1837)
Олександр Сергійович Пушкін — великий російський національний поет, прозаїк, драматург. Його творчість стала втіленням волелюбства, патріотизму і могутніх творчих сил російського народу.
Геній Пушкіна стоїть біля джерел російської літератури XIX століття. Його творче життя починається у роки національно-патріотичного піднесення, викликаного війною 1812 року. Уже в ліцеї, у якому поет навчався з 1811 по 1817 р., він веде активне літературне життя. Ліцейська поезія Пушкіна вражає перш за все своєю життєрадісністю, прославленням радощів життя. Широке відображення знаходять у ній анакреонтичні мотиви. Веселощі, любов, дружба — найчастіші мотиви його поезії цього періоду. Серед своїх учителів поет сам називає Гомера, Вергілія, Горація. Надзвичайно високо він оцінює Вольтера і Мольєра.
Після закінчення Царськосельського ліцею поет проживає у Петербурзі. У цей період його лірика особливо характерна своїми волелюбними ідеями та настроями. Першим найвідомішим твором поета стала написана у 1818 році ода "Вольність", де поєдналися традиції класицизму і новий, романтичний пафос. Ідеєю патріотизму, любові до вітчизни проникнуті поезії "До Чаадаєва", "Село". Водночас вони сповнені і виразною критикою тогочасної дійсності. Саме в ці роки за Пушкіним утверджується слава першого поета вольності.
Популярність поета, підсилена його прямими випадами проти самодержавства, призводить до того, що поет був засланий царем Олександром II на південь, в Катеринослав. До 1824 р. він жив у Кишиневі і Одесі, а згодом був переведений у псковський маєток своїх батьків — село Михайлівське. В цей період своєї творчості, який можна назвати романтичним, Пушкін створив цикл поем ("Кавказький бранець", "Брати-розбійники", "Бахчисарайський фонтан"), почав писати роман у віршах "Євгеній Онєгін". Мовби підсумковим твором життя на півдні стала поезія "До моря", у якій поет прощається з морською стихією, яка стала для нього символом свободи.
У Михайлівському геній Пушкіна досяг зрілості, в його творчості вже домінує реалістичний струмінь. Саме тоді були написані народна драма "Борис Годунов", багато шедеврів пушкінської лірики.
У 1826 р., після придушення повстання декабристів, новий цар Микола І викликав Пушкіна у Москву і, бажаючи підкупити поета і одночасно привернути на свій бік суспільну думку, "вибачив" Пушкіна і нав'язав йому свою цензуру. Все подальше життя поета проходило під наглядом жандармів та царського двору. Проте О.Пушкін не відмовився від своїх переконань і до кінця днів був противником самодержавства. "Полтава", "Домик в Коломні", "Маленькі трагедії", "Повісті Бєлкіна", надзвичайно багата лірика — основні підсумки пушкінської роботи 1826 — 1830 рр. Окрім того, восени 1830 р. був закінчений "Євгеній Онєгін" — вершинний твір поета, що писався більше семи років. Уперше в російській літературі настільки широко й реалістично була відтворена ціла історична епоха, показана сучасна дійсність, усі зрізи тодішнього суспільства Росії знайшли своє художнє втілення у романі.
В 30-х роках у творчості Пушкіна переважає проза ("Дубровський", "Пікова дама", "Капітанська дочка", "Історія Пугачова"). Але в цей же час ним створена поема "Мідний вершник", казки у віршах, "Пісні західних слов'ян" і прекрасна за філософською глибиною лірика.
Трагічна смерть Пушкіна сколихнула всю Росію. Від дня повстання декабристів на вулицях Петербурга не було стільки народу. Горе і обурення Росії висловив своїм віршем "Смерть поета" Лєрмонтов. Дуель і смерть Пушкіна була трагічним завершенням тієї боротьби, яку вів геніальний поет за долю російської літератури.
Пушкіну були добре знайомі українська народна поезія і українська історія. Ще в ліцейські роки він пише вірш "Козак", що є наслідуванням української народної пісні У період свого південного заслання він певний час жив у Катеринославі, Одесі, бував у Києві, милувався красою української природи, заслухувався піснями українських кобзарів і лірників. В своїх замітках з російської історії XVIII ст. він ставив у вину Катерині II те, що вона "закріпачила вільну Малоросію".
Творчість О.С.Пушкіна знав і любив Т.Шевченко, вірші його він цитував напам'ять, про що згадує у своєму щоденнику.
Ще за життя Пушкіна твори його перекладали на українську мову Л.Боровиковський і Є.Гребінка, а згодом — С.Руданський, П.Грабовський та М.Старицький. І.Франко переклав усі драматичні твори поета. XX століття до сузір'я перекладачів поета вписало імена М.Рильського, П.Тичини, М.Бажана та ін.
Объяснение:
Калашников Кирибеевич
Положение в поэме Степан Парамонович Калашников — исключительно положительный, хотя и трагичный герой. Кирибеевич — искобчительно отрицательный персонаж. Чтобы показать это, М.Ю. Лермонтов не называет его по имени, а лишь дает ему кличку «басурманский сын»
Положение в социуме Калашников занимался купечеством, то есть — торговлей. Имел собственную лавку. Кирибеевич служил Ивану Грозному, был воином и защитником.
Семейный быт Степан Парамонович был женат на Анне Дмитриевне. Очень любил свою жену, своих детей, родителей и братьев. Кирибеевич не имел семьи, на протяжении всего произведения не было указано ни на родственников, ни на друзей.
Отношение к вольности действий Купец Степан Калашников был волен в своих чувствах и действиях, подчинялся только канонам религии и наставлениям царя. Кирибеевич не знал, что такое воля. Всю свою жизнь он служит рабом-военным у царя Ивана Грозного.
Физические характеристики героев Исходя из произведения, Калашников был мужчиной статным, высоким, сильным, широкоплечим. Кирибеевич, как и купец, был очень сильным, имел богатырское телосложение.
Честь и достоинство Честь и достоинства для Калашникова были святыми вещами.. Хотя поэт не рассказывает об этом в поэме, по тексту видно, что честь и достоинства были все же знакомы Кирибеевичу, ведь он вышел на бой с купцом.
Как герои относятся к Ивану Грозному Купец, как и большинство высших сословий того времени, уважал царя. Кирибеевич любил и уважал царя, однако не погнушался и обманул его для достижения своей цели.
Как Иван Грозный оценивал героев Иван IV уважал купца за его речь после боя, пообещал позаботиться о его семье и позволил попрощаться с родными перед смертью. Иван Грозный искренне любил Кирибеевича. В тексте указывается, что царь называл дружинника «лучшим своим воином».
Человеческие чувства Для купца Степана Парамоновича вся жизнь была понятна и ясна. Он вел себя спокойно, уравновешенно, храбро вышел на поле боя, защищая честь любимой семьи. Кирибеевич был очень одинок в своей безвольной трагичной жизни. Ему хотелось свободы, а единственное светлое чувство он испытал порочно, к замужней даме.
Желание похвастаться Хвастовство для Калашникова — неприемлемо. Он молча делал свою работу, и так же безмолвно шел на бой. Дружинник Кирибеевич не гнушался хвастовством: он хвастался Анне Дмитриевне, что может сделать для нее все, что угодно, и хвастался перед боем, что может убить любого на своем пути.
Вера в судьбу Купец Калашников искренне верил, что судьба заранее предрешена, а потому спокойно относился ко всему происходящему, принимая это за должное. Кирибеевич был уверен, что сам является творцом своей судьбы, хотя на деле — не смог избежать даже собственной кончины.
Окончание жизни героев Калашников погиб на плахе при царском дворе. Был похоронен с почестями, по христианским обычаям. Кирибеевич был убит в бою с купцом. О его погребении М. Ю. Лермонтов не говорит ни слова.
Объяснение:думаю что тебе нужно!