Леге́нда (лат. legenda — те, що слід прочитати) — жанр фольклору і літератури, прозова малосюжетна оповідь міфологічного, апокрифічного чи історико-героїчного змісту з обов'язковою спрямованістю на вірогідність зображуваних подій та специфікою побудови сюжету на основі своєрідних композиційних прийомів (метаморфози, антро зації предметів, явищ природи тощо). В переносному значенні легенда — вигадана чи прикрашена розповідь.
В легенді реальні події змішані з вигаданими та релігійними[2]. На відміну від казок, легенди не мають традиційних початкових і прикінцевих формул, усталеного чергування подій. Лише подеколи у них є спільне з казками: початкові формули — «було це давно», «колись давно-давно»[3]. Легенда часто має етичну, моралізуючу або релігійно-філософську цінність[2].
Легенда може містити елементи міфу, описувати надприродних чи вигаданих істот, події, персонажів. Також, як і міф, здатна пояснювати походження певних речей і явищ. Однак, на відміну від нього, в легенді не стверджується істинність описуваних подій, а підкреслюється їх вірогідність, недостовірність оповіді. Події легенди мають порівняно невеликий, локальний масштаб на кшталт заснування міста, появи елементів ландшафту, подорожі тощо. Тоді як міф зазвичай пояснює появу дечого всесвітнього чи загальновідомого з точки зору оповідача. На відміну від фольклорної казки, в легенді фігурують конкретні місця й персонажі замість умовних. Події легенди розгортаються в історичному часі, часто повідомляються епоха або й рік, чого не буває в міфі та казці. Деякі легенди адаптуються до нових умов, їхній сюжет зберігається, але персонажам і місцям даються нові імена й деталі
Олицетворение ильи: илья муромец – главный герой киевского цикла былин. важнейшие из них: "исцеление ильи муромца", "илья и соловей-разбойник", "илья и сокольник", "илья в ссоре с князем владимиром", "илья и калин-царь", "илья и идолище поганое". наиболее древними считаются былины о бое ильи муромца с соловьем-разбойником и о бое с сокольником (его сыном) . еще в xix веке ученые задумывались над тем, кто стоит за былинным образом противника богатыря – соловья-разбойника. одни в нем видели мифическое существо – олицетворение сил природы, бортника-древолаза, другие высказывали мнение о заимствовании этого образа из фольклора других народов. третьи придерживались взгляда, согласно которому соловей – обычный человек, занимающийся разбоем. за свое умение громко свистеть он был прозван соловьем. в былинном повествовании соловей-разбойник изображен как существо, живущее в лесах со всем своим выводком. в былине рассказывается о воинских подвигах ильи. он отправляется из дома, из села карачарово, что под муромом, в стольный град киев на службу к князю владимиру. по пути илья совершает свой первый подвиг. у чернигова он разбивает вражеское войско, осадившее город. у того ли города чернигова нагнано-то силушки черным-черно, а ий черным-черно, как черно ворона. а илья, "дородный добрый молодец", стал эту силу великую конем топтать и копьем колоть. и побил он эту силу великую. за это черниговские мужики приглашали его в чернигов воеводою, но богатырь не согласился, поскольку ехал он служить всей земле. его , что дорога в киев неспокойна и опасна: заколодила дорожка, замуравела, как у той ли-то у грязи-то у черноей, да у той ли у березы у покляпыя… сидит соловей-разбойник со сыром дубу, сидит соловей-разбойник одихмантьев сын. противник ильи изображен в былине гиперболизированно, его грозная сила преувеличена. это злодей-разбойник. он "свищет по-соловьему", "кричит позвериному". от этого "травушки-муравы уплетаются, все лазоревы цветочки осыпаются, темны лесушки к земле все приклоняются, а что есть людей – то все мертвы лежат". однако илью не испугало мужиков черниговских. он выбирает "дорогу прямоезжую". добрый богатырский конь ильи, услышав посвист соловья, "упирается, на корзни спотыкается". но богатырь бесстрашен. он готов совершить свой второй подвиг. поединок описан лаконично, в былинной традиции. илья берет тугой лук "разрывчатый", натягивает "тетивочку шелковую", накладывает "стрелочку каленую" и стреляет. поверженного соловья он пристегивает к "стремечку булатному" и везет в киев. это первый приезд богатыря в киев, его никто здесь еще не знает. князь не верит рассказу ильи, сомневается, что можно проехать по той дороге, где нагнано силы множество и владычествует соловей-разбойник. тогда илья ведет князя к соловью. но разбойник признает над собой только власть ильи, видя в нем достойного противника и победителя, почитает его выше князя. на приказ владимира продемонстрировать свое искусство, соловей отвечает: "не у вас-то я сегодня, князь, , а не вас-то я хочу да и послушати. я обедал-то у старого казака ильи муромца, да его хочу-то я послушати". тогда илья муромец приказывает ему засвистеть "в полсвиста соловьиного" и "в полкрика звериного". но соловей ослушался и засвистел во всю силу. "маковки на теремах покривились, а околенки во теремах рассыпались от него, посвиста соловьиного, что есть людишек, то все мертвы лежат". а владимир-князь "куньей шубонькой укрывается". только илья устоял на ногах. со словами: "тебе полно-тко свистать да по-соловьему, тебе полно-тко слезить да отцов-матерей, тебе полно-тко вдовить да жен молодых, тебе полно-тко спущать сиротать малых детушек! " он рубит соловью голову. подвиг ильи был наполнен особым смыслом для современников, выступавших за объединение.
Объяснение:
Леге́нда (лат. legenda — те, що слід прочитати) — жанр фольклору і літератури, прозова малосюжетна оповідь міфологічного, апокрифічного чи історико-героїчного змісту з обов'язковою спрямованістю на вірогідність зображуваних подій та специфікою побудови сюжету на основі своєрідних композиційних прийомів (метаморфози, антро зації предметів, явищ природи тощо). В переносному значенні легенда — вигадана чи прикрашена розповідь.
В легенді реальні події змішані з вигаданими та релігійними[2]. На відміну від казок, легенди не мають традиційних початкових і прикінцевих формул, усталеного чергування подій. Лише подеколи у них є спільне з казками: початкові формули — «було це давно», «колись давно-давно»[3]. Легенда часто має етичну, моралізуючу або релігійно-філософську цінність[2].
Легенда може містити елементи міфу, описувати надприродних чи вигаданих істот, події, персонажів. Також, як і міф, здатна пояснювати походження певних речей і явищ. Однак, на відміну від нього, в легенді не стверджується істинність описуваних подій, а підкреслюється їх вірогідність, недостовірність оповіді. Події легенди мають порівняно невеликий, локальний масштаб на кшталт заснування міста, появи елементів ландшафту, подорожі тощо. Тоді як міф зазвичай пояснює появу дечого всесвітнього чи загальновідомого з точки зору оповідача. На відміну від фольклорної казки, в легенді фігурують конкретні місця й персонажі замість умовних. Події легенди розгортаються в історичному часі, часто повідомляються епоха або й рік, чого не буває в міфі та казці. Деякі легенди адаптуються до нових умов, їхній сюжет зберігається, але персонажам і місцям даються нові імена й деталі