Читаючи твори А. де Сент-Екзюпері, гостріше відчуваєш красу світу й силу людського потягу до братерства. Письменник і пілот загинув за три тижні до визволення рідної Франції (1944) — він не повернувся на базу з бойового завдання, але його книги продовжують допомагати нам краще розуміти себе й навколишній світ.
Філософська казка «Маленький принц» була написана Екзюпері незадовго до загибелі. Мудрість її натяків не завжди можна передати формулами й словами. Півтони і відтінки алегоричних образів такі ж ніжні, як і витончені малюнки, якими автор ілюстрував свій твір.
Маленький принц — головний персонаж казки — показаний нам у подорожі, у русі, у пошуку, хоч він і розуміє, що час від часу треба зупинятися й оглядатися назад і навкруги: якщо йти прямо перед собою, куди очі дивляться, то далеко не зайдеш. На різних планетах він зустрічається з їх дорослими мешканцями, які за цифрами доходів, честолюбством, жадібністю забули про своє людське покликання.
На Землі Маленький принц потрапляє в сад із безліччю троянд. У цю важку для малюка хвилину, коли він відчуває зворушення від думки, що троянда обманювала його, кажучи про свою неповторність, з’являється Лис. Він говорить про бездонність людського серця, вчить істинному розумінню любові, яка гине у метушні життя. Ніколи поговорити щиро, зазирнути усередину самого себе, замислитися про сенс життя. Щоб мати друзів, треба дарувати їм усю душу, віддавати найдорожче — свій час: «Твоя Троянда така дорога тобі через те, що ти віддавав їй стільки часу». І Принц розуміє: його Троянда — єдина у світі, тому що він її «приручив». Кожне почуття, у тому числі й кохання, треба заслужити невпинною душевною працею. «Добре бачить тільки серце. Найголовнішого очам не видно». Треба вміти бути відданим у дружбі і коханні, не можна пасивно ставитися до зла, бо кожен відповідає не тільки за власну долю.
Вбираючи моральні уроки невеличкого, але такого ємного за своїм змістом твору, можна погодитися з думкою О. Прасолова, російського поета: «Сент-Екзюпері написав про Маленького принца незадовго до свого кінця… мабуть, людські душі (окремі, деякі) завжди видають свій останній лебедино-чистий, прощальний крик…». Ця казка — своєрідний заповіт мудрої людини нам, що залишилися на цій неідеальній планеті. Та і чи казка це? Пригадаємо пустелю, в якій льотчик, що зазнав аварії, зустрічає Маленького принца. У будь-якій екстремальній ситуації перед людиною, буває, проходить усе її життя. Пригадується хороше, але частіше — те, де і коли ти виявив боягузтво, нечестність, непорядність. Людина «раптом» прозріває й усвідомлює щось таке, що недооцінювала або на що не звертала уваги протягом усього життя, і тому з його вуст у ці моменти істини й прозріння виривається мольба: «Господи! Відведи лихо, і я стану краще, більш благородним і великодушним!»
Мабуть, в образі Маленького принца до оповідача прийшло його безгрішне дитинство («Але ти невинний і прибув із зірки»,— говорить автор, звертаючись до Маленького принца), його чиста, незаплямована совість. Так маленький герой допоміг льотчику гостріше й уважніше подивитися на життя, на своє місце в ньому і по-новому все це оцінити. Оповідач повертається до товаришів зовсім іншою людиною: він зрозумів, як треба дружити, що треба цінувати й чого побоюватися, тобто він став мудрішим і менш легковажним. Маленький принц навчив його ЖИТИ. Саме в пустелі, удалині від суєти, яка цілком поглинає нас і наші душі, там, де на самоті пророки і пустельники спізнавали великі істини, льотчик, теж на самоті наблизився до розуміння сенсу життя. Але пустеля — це ще й символ самотності людини: «З людьми теж одиноко…».
Чарівна, сумна притча, «загримована під казку» (О. Панфілов)! Моральні й філософські проблеми розкриваються в ній за до витончених афоризмів, які потім супроводжують нас у нашому житті, правлячи за моральні орієнтири: «себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити себе, ти насправді мудрий», «Пихаті люди є глухими до всього, крім похвали», «Але очі не бачать. Треба шукати серцем».
Цей твір примушує й нас по-іншому подивитися на навколишній світ і людей. Кожен із новонароджених уявляється таким же загадковим і таємничим малюком, як той, що явився на планету Земля з власної крихітної планети. Ці Маленькі принци явилися, щоб пізнати наш світ, стати більш розумними, досвідченими, навчитися шукати й бачити серцем. У кожного з них будуть свої турботи, кожен буде відповідати за когось, за щось і усвідомить свій обов’язок глибоко — так, як відчув Маленький принц Антуана де Сент-Екзюпері свій обов’язок перед єдиною й неповторною трояндою. І нехай їх завжди супроводжує перемога над страшними баобабами!
Відповідь:
Читаючи твори А. де Сент-Екзюпері, гостріше відчуваєш красу світу й силу людського потягу до братерства. Письменник і пілот загинув за три тижні до визволення рідної Франції (1944) — він не повернувся на базу з бойового завдання, але його книги продовжують допомагати нам краще розуміти себе й навколишній світ.
Філософська казка «Маленький принц» була написана Екзюпері незадовго до загибелі. Мудрість її натяків не завжди можна передати формулами й словами. Півтони і відтінки алегоричних образів такі ж ніжні, як і витончені малюнки, якими автор ілюстрував свій твір.
Маленький принц — головний персонаж казки — показаний нам у подорожі, у русі, у пошуку, хоч він і розуміє, що час від часу треба зупинятися й оглядатися назад і навкруги: якщо йти прямо перед собою, куди очі дивляться, то далеко не зайдеш. На різних планетах він зустрічається з їх дорослими мешканцями, які за цифрами доходів, честолюбством, жадібністю забули про своє людське покликання.
На Землі Маленький принц потрапляє в сад із безліччю троянд. У цю важку для малюка хвилину, коли він відчуває зворушення від думки, що троянда обманювала його, кажучи про свою неповторність, з’являється Лис. Він говорить про бездонність людського серця, вчить істинному розумінню любові, яка гине у метушні життя. Ніколи поговорити щиро, зазирнути усередину самого себе, замислитися про сенс життя. Щоб мати друзів, треба дарувати їм усю душу, віддавати найдорожче — свій час: «Твоя Троянда така дорога тобі через те, що ти віддавав їй стільки часу». І Принц розуміє: його Троянда — єдина у світі, тому що він її «приручив». Кожне почуття, у тому числі й кохання, треба заслужити невпинною душевною працею. «Добре бачить тільки серце. Найголовнішого очам не видно». Треба вміти бути відданим у дружбі і коханні, не можна пасивно ставитися до зла, бо кожен відповідає не тільки за власну долю.
Вбираючи моральні уроки невеличкого, але такого ємного за своїм змістом твору, можна погодитися з думкою О. Прасолова, російського поета: «Сент-Екзюпері написав про Маленького принца незадовго до свого кінця… мабуть, людські душі (окремі, деякі) завжди видають свій останній лебедино-чистий, прощальний крик…». Ця казка — своєрідний заповіт мудрої людини нам, що залишилися на цій неідеальній планеті. Та і чи казка це? Пригадаємо пустелю, в якій льотчик, що зазнав аварії, зустрічає Маленького принца. У будь-якій екстремальній ситуації перед людиною, буває, проходить усе її життя. Пригадується хороше, але частіше — те, де і коли ти виявив боягузтво, нечестність, непорядність. Людина «раптом» прозріває й усвідомлює щось таке, що недооцінювала або на що не звертала уваги протягом усього життя, і тому з його вуст у ці моменти істини й прозріння виривається мольба: «Господи! Відведи лихо, і я стану краще, більш благородним і великодушним!»
Мабуть, в образі Маленького принца до оповідача прийшло його безгрішне дитинство («Але ти невинний і прибув із зірки»,— говорить автор, звертаючись до Маленького принца), його чиста, незаплямована совість. Так маленький герой допоміг льотчику гостріше й уважніше подивитися на життя, на своє місце в ньому і по-новому все це оцінити. Оповідач повертається до товаришів зовсім іншою людиною: він зрозумів, як треба дружити, що треба цінувати й чого побоюватися, тобто він став мудрішим і менш легковажним. Маленький принц навчив його ЖИТИ. Саме в пустелі, удалині від суєти, яка цілком поглинає нас і наші душі, там, де на самоті пророки і пустельники спізнавали великі істини, льотчик, теж на самоті наблизився до розуміння сенсу життя. Але пустеля — це ще й символ самотності людини: «З людьми теж одиноко…».
Чарівна, сумна притча, «загримована під казку» (О. Панфілов)! Моральні й філософські проблеми розкриваються в ній за до витончених афоризмів, які потім супроводжують нас у нашому житті, правлячи за моральні орієнтири: «себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити себе, ти насправді мудрий», «Пихаті люди є глухими до всього, крім похвали», «Але очі не бачать. Треба шукати серцем».
Цей твір примушує й нас по-іншому подивитися на навколишній світ і людей. Кожен із новонароджених уявляється таким же загадковим і таємничим малюком, як той, що явився на планету Земля з власної крихітної планети. Ці Маленькі принци явилися, щоб пізнати наш світ, стати більш розумними, досвідченими, навчитися шукати й бачити серцем. У кожного з них будуть свої турботи, кожен буде відповідати за когось, за щось і усвідомить свій обов’язок глибоко — так, як відчув Маленький принц Антуана де Сент-Екзюпері свій обов’язок перед єдиною й неповторною трояндою. І нехай їх завжди супроводжує перемога над страшними баобабами!
Пояснення: