эта книга стала для него бесконечным трудом на многие годы. кстати, он даже следил за последними словами умирающих и сделал вывод, что чаще всего эти фразы не имели никакого сверхфилософского значения. александр считает, что даже обстоятельства и характер смерти зависят от среды, в которой вырос человек. «например, раньше белогвардейский офицер мог пойти и застрелиться, если его застали за шулерством во время карточной игры. представьте в такой ситуации современных чиновников, которые воруют миллионы. и никто из них не собирается умирать. конечно, нынешнее отношение к смерти изменилось. в средневековые времена люди презирали смерть. боялись, но из боязни показать страх готовы были умереть. сегодня общество прощает страх»
величезне значення в цьому плані мають листа ге-роїв друг до друга. лист, що особливо таїть у собі любовне визнання,- це перекинута чаша думок і почуттів. справжня щирість і откровен-ность такого послання є запорукою того, що душу автора листа буде дійсно оголена.
крім того, теперішня сутність людини проявляє себе саме в критичні моменти життя, а любов-ное визнання – одне з тяжких випробувань.
отже, тетяна вирішується писати онєгіну. її пись-мо, як відзначав в. г. бєлінський, “найвищий обра-зец одкровення жіночого серця”. і з ним не можна не погодитися. критик думав, що “сполучення просто^-ти з истиною становить вищу красу й почуття, і справи, і вираження….”, тому що в посланні татья-ны, дійсно, поруч із граничної відверто-стью сусідить простота.
я к вам пишу – чого ж боле? що я можу ще сказати? уже на самому початку листа звучить глибока віра тетяни в порядність її обранця й довіра до нього. боячись бути покараної презирством, тетяна все-таки виливає одкровення “душі недосвідченої”. вона впевнена, що пише саме тій людині, що послана їй богом, а тому вона буде вірна йому до кон-ца. скільки страсті в її словах, скільки справжнього вміння любити! не зізнатися онєгіну тетяна не може: її душу палає почуттям, що вона давно чекала й про яке мріяла. кокетувати й намагатися заслужити увагу іншим способом не в її характе-рі. таке поводження
– доказ исключитель-ности героїні.
онєгін відповідає на одкровення тетяни холодною й протверезною розмовою, але наступає момент, коли й цей знавець “науки страсті ніжної” береться за перо. що ж штовхає його на це? нове побачення з колись відкинутої їм жінкою. найперша ре-акція онєгіна на появу тетяни – сум’яття, сумнів, шок:
ужели,- думає євгеній,-
ужель вона? але точно… немає…
як! із глухомані степових селищ…
він очікує того ж і від тетяни. боязка, мовчачи-ливая, ніколи уражена стрілою амуру, вона не-пременно повинна була випробувати замішання, ра-дость, сором…. що завгодно! онєгін сподівався вразити її своєю появою. і героїня, звичайно, “здивована, уражена”, але зовні… абсолютно спокійна. але ж скількох щиросердечних сил коштувало їй, жагучий і як і раніше любляче, це самовладання. вона ” дру-гому віддана” і буде “століття йому вірна”. ні тіні посто-роннего почуття не може з’явитися на її особі.
незалежність тетяни, її неприступність, сдер-жанность, положення у світлі зачепили онєгіна, взвол-новали його. вона вже не сільська дівчинка, а ” дорівнює-задушлива княгиня”, “неприступна богиня роскош-ний, царственої неви”. убитий, євгеній сідає за лист.
“лист онєгіна до тетяни горить пристрастю; у ньому вже немає іронії, немає світської помірності, світської маски”, – відзначав бєлінський. але вже перші рядки цього листа відрізняють його від послання тетяни:
яке гірке презренье
ваш гордий погляд зобразить!
яким злісним веселощам
бути може, привід !
онєгін, на відміну від тетяни, не довіряє адреси-ту листа, вона уявляє собі її зловтіху, щастя від усвідомлення отомщения, зарозумілість. але адже цих якостей у тетяні ніколи не було й з’явитися вже не могло.
любові тетяни євгеній так і не зрозумів, та і її саму теж навряд чи “розкусив”. а той вогонь справді-го почуття, що терзає її серце й змусив недо-гда зробити перший крок, євгеній називає всього лише “іскрою ніжності”.
тепер у нього змінилося відношення до розуміння щастя, тепер він усвідомлює, що “вільність і спокій” не можуть замінити любов і щасливе сімейне життя. але це не утішає героїню, тому що онєгін і не замислюється про те, що тетяна залишилася преж-нею: положення у світлі анітрошки не перемінило її. чудово сказав про це ф. м. достоєвський: “…це та ж таня, та ж колишня сільська таня! ” але саме колишню-те онєгін і не зрозумів, він не зміг її полюбити, не оцінив, зневажив нею. і, з’явися вона йому в колишньому образі, він зневажив би ларіній і сей-година.
“а щастя було так можливо, так близько! ” – зі смутком зауважує тетяна. онєгін так і не зрозумів, що такі натури, як вона, люблять один раз у житті. по-следние слова героїні, адресовані євгенію, явля-ются свідченням високого щиросердечного благородст-ва, моральної чистоти, вірності боргу, целомуд-рия.
два листи… обоє про любов, і обоє зовсім раз-ные. вони ясне подання читачеві про героя й героїн, побачити, зрозуміти, відчути їхні характери, прожити разом з ними маленьку година-тичку їх духовної біографії
эта книга стала для него бесконечным трудом на многие годы. кстати, он даже следил за последними словами умирающих и сделал вывод, что чаще всего эти фразы не имели никакого сверхфилософского значения. александр считает, что даже обстоятельства и характер смерти зависят от среды, в которой вырос человек. «например, раньше белогвардейский офицер мог пойти и застрелиться, если его застали за шулерством во время карточной игры. представьте в такой ситуации современных чиновников, которые воруют миллионы. и никто из них не собирается умирать. конечно, нынешнее отношение к смерти изменилось. в средневековые времена люди презирали смерть. боялись, но из боязни показать страх готовы были умереть. сегодня общество прощает страх»
величезне значення в цьому плані мають листа ге-роїв друг до друга. лист, що особливо таїть у собі любовне визнання,- це перекинута чаша думок і почуттів. справжня щирість і откровен-ность такого послання є запорукою того, що душу автора листа буде дійсно оголена.
крім того, теперішня сутність людини проявляє себе саме в критичні моменти життя, а любов-ное визнання – одне з тяжких випробувань.
отже, тетяна вирішується писати онєгіну. її пись-мо, як відзначав в. г. бєлінський, “найвищий обра-зец одкровення жіночого серця”. і з ним не можна не погодитися. критик думав, що “сполучення просто^-ти з истиною становить вищу красу й почуття, і справи, і вираження….”, тому що в посланні татья-ны, дійсно, поруч із граничної відверто-стью сусідить простота.
я к вам пишу – чого ж боле? що я можу ще сказати? уже на самому початку листа звучить глибока віра тетяни в порядність її обранця й довіра до нього. боячись бути покараної презирством, тетяна все-таки виливає одкровення “душі недосвідченої”. вона впевнена, що пише саме тій людині, що послана їй богом, а тому вона буде вірна йому до кон-ца. скільки страсті в її словах, скільки справжнього вміння любити! не зізнатися онєгіну тетяна не може: її душу палає почуттям, що вона давно чекала й про яке мріяла. кокетувати й намагатися заслужити увагу іншим способом не в її характе-рі. таке поводження
– доказ исключитель-ности героїні.
онєгін відповідає на одкровення тетяни холодною й протверезною розмовою, але наступає момент, коли й цей знавець “науки страсті ніжної” береться за перо. що ж штовхає його на це? нове побачення з колись відкинутої їм жінкою. найперша ре-акція онєгіна на появу тетяни – сум’яття, сумнів, шок:
ужели,- думає євгеній,-
ужель вона? але точно… немає…
як! із глухомані степових селищ…
він очікує того ж і від тетяни. боязка, мовчачи-ливая, ніколи уражена стрілою амуру, вона не-пременно повинна була випробувати замішання, ра-дость, сором…. що завгодно! онєгін сподівався вразити її своєю появою. і героїня, звичайно, “здивована, уражена”, але зовні… абсолютно спокійна. але ж скількох щиросердечних сил коштувало їй, жагучий і як і раніше любляче, це самовладання. вона ” дру-гому віддана” і буде “століття йому вірна”. ні тіні посто-роннего почуття не може з’явитися на її особі.
незалежність тетяни, її неприступність, сдер-жанность, положення у світлі зачепили онєгіна, взвол-новали його. вона вже не сільська дівчинка, а ” дорівнює-задушлива княгиня”, “неприступна богиня роскош-ний, царственої неви”. убитий, євгеній сідає за лист.
“лист онєгіна до тетяни горить пристрастю; у ньому вже немає іронії, немає світської помірності, світської маски”, – відзначав бєлінський. але вже перші рядки цього листа відрізняють його від послання тетяни:
яке гірке презренье
ваш гордий погляд зобразить!
яким злісним веселощам
бути може, привід !
онєгін, на відміну від тетяни, не довіряє адреси-ту листа, вона уявляє собі її зловтіху, щастя від усвідомлення отомщения, зарозумілість. але адже цих якостей у тетяні ніколи не було й з’явитися вже не могло.
любові тетяни євгеній так і не зрозумів, та і її саму теж навряд чи “розкусив”. а той вогонь справді-го почуття, що терзає її серце й змусив недо-гда зробити перший крок, євгеній називає всього лише “іскрою ніжності”.
тепер у нього змінилося відношення до розуміння щастя, тепер він усвідомлює, що “вільність і спокій” не можуть замінити любов і щасливе сімейне життя. але це не утішає героїню, тому що онєгін і не замислюється про те, що тетяна залишилася преж-нею: положення у світлі анітрошки не перемінило її. чудово сказав про це ф. м. достоєвський: “…це та ж таня, та ж колишня сільська таня! ” але саме колишню-те онєгін і не зрозумів, він не зміг її полюбити, не оцінив, зневажив нею. і, з’явися вона йому в колишньому образі, він зневажив би ларіній і сей-година.
“а щастя було так можливо, так близько! ” – зі смутком зауважує тетяна. онєгін так і не зрозумів, що такі натури, як вона, люблять один раз у житті. по-следние слова героїні, адресовані євгенію, явля-ются свідченням високого щиросердечного благородст-ва, моральної чистоти, вірності боргу, целомуд-рия.
два листи… обоє про любов, і обоє зовсім раз-ные. вони ясне подання читачеві про героя й героїн, побачити, зрозуміти, відчути їхні характери, прожити разом з ними маленьку година-тичку їх духовної біографії