« Илиада» и «Одиссея», наиболее важные эпопеи древности, приписываемые поэту Гомеру, были предметом многочисленных дискуссий на протяжении веков, давая жизнь тому, что мы называем гомеровским вопросом . Вопрос о Гомере восходит к александрийскому периоду и продолжается до наших дней: дискуссия в основном касается реального существования Гомера и сомнений в том, что эти два стихотворения были написаны одним и тем же автором.
Почему эти сомнения? Прежде всего потому, что между Илиадой и Одиссеей есть некоторые очевидные различия, а затем потому, что новости о Гомере часто противоречат друг другу: тогда было почти наверняка, что Гомера никогда не существовало и что два эпических стихотворения являются результатом давней устной традиции, переработанной разными авторами на протяжении веков. Итак, давайте попытаемся понять, каковы аналогии и каковы различия между Илиадой и Одиссеей.
Наконец, последнее существенное различие касается proemio. В обоих случаях есть призыв к Muse, но расстояние между двумя рассматриваемыми темами очевидно из первых строк. В «Илиаде» ключевое слово - гнев Ахиллеса, придающий истории драматический оттенок и подчеркивающий воинственный характер героя. Узнайте больше: Proemio Iliade: перефразирование и резюме
Вместо этого, проэмий «Одиссеи» представляет собой новинку: главная тема - не война, которую желают боги, или гнев героя, но в центре герой, видимый с человеческой стороны, умный, но в то же время страдающий за долго бродить
ответ:Навесні 1663 року двоє вершників наближалися до Києва. Один був молодий озброєний козак (Петро Шраменко), другий «по одежі й бороді — як піп, по шаблі та шрамах на обличчі — як старий козарлюга» (старий Шрам). Видно, що їхали вони здалека. Не доїжджаючи до Києва, завернули до Хмарища, Череваневого хутора. Черевань був багатим паном і веселим, з тих козаків, що збагатилися за десятилітню війну з ляхами.
Було тихо й гарно, а вершники якісь невеселі. Приїхали до хутора й загрюкали в дубові ворота. Відчинив старий ключник Василь Невільник і дуже зрадів, пізнавши паволоцького полковника Шрама. Про його сина Петра сказав: “Орел, а не козак!” Провів на пасіку, де найбільше часу проводив Черевань і де любив приймати гостей.
Старий Шрам був сином паволоцького попа Чепурного, вчився в Київській братській школі й сам вийшов на попа. Але коли піднялися козаки з гетьманом Остряницею проти уніатів, не всидів у парафії й пішов до козацького війська. Поляки швидко гасили полум’я всіх повстань, і в Україні продовжували творитися безчинства та неподобства.
Шрам зупинився в зимівнику серед дикого степу на Низу, взяв за жінку полонену туркеню, проповідував Слово Боже рибалкам і чабанам. Побував скрізь, так загартувався, що велика користь і підмога з нього була під час Хмельниччини. Пошрамовано його вздовж і впоперек, тому отримав прізвисько — Шрам. Сини підросли, стали козаками; двоє полягли в бою, залишився тільки Петро. Відчувши, що занепадає його сила, Шрам зложив із себе полковництво і почав служити Богові.
Але знову почалися на Україні негаразди, сварки й кровопролиття за гетьманську булаву. Шрама мучила думка, що загине від цього Україна. Тому правив мирянам: “Блюдітеся, да не порабощенні будете; стережіться, щоб не дано вас ізнов ляхам на поталу!” Коли помер паволоцький полковник, Шрам сам зголосився послужити громаді, і його обрали знову. Задумався полковник, як Україну «на добру дорогу вивести". Пустив поголоску, що нездужає, а сам виїхав на хутір для поради.
ІІ
На пасіці у Череваня Шрам зустрів Божого Чоловіка. Це був сліпий старець — кобзар. Ходив без поводиря, у латаній свитині й без чобіт, а грошей носив повні кишені: він викупляв невільників із полону. До того ж умів лікувати, замовляти рани. Козаки дуже поважали його ще й за пісні. Черевань зрадів зустрічі, став розпитувати Шрама. Той сказав, що їде на прощу до Києва. У Божого ж Чоловіка одна дорога — викупляти невільників. Служник Василь Невільник і собі докинув слово, що саме завдяки Божому Чоловікові він бачить світ хрещений, а служить тепер вірою та правдою Череваневі, за чиї гроші його звільнено з полону. Шрам розпитував старця, чи знає той, що діється за Дніпром.
Божий Чоловік сумно сказав, що немає ладу між козаками, старшину не слухають. Сомко міг би гетьманувати, так йому не дають, бо він не хоче кланятися московським боярам. Запорожці ж своїм гетьманом звуть Брюховецького. Шрам здивований цим. Якось Сомко, що доводився Юрасеві Хмельницькому дядьком, образив Іванця Брюховецького, а вночі піймав його біля свого ліжка з ножем. Військова рада присудила відрубати йому голову, а Сомко звелів посадити Іванця на свиню й провезти по місту.
Після цього сорому «Іванець» став збирати гроші, годити кожному. Коли Юрась пішов у ченці, Брюховецький обікрав гетьманську скарбницю й подався на Запорожжя. Там сипнув грошима — і запорожці обрали його кошовим.
Полковник Шрам признався, що їде не на прощу, а в Переяслав, до Сомка-гетьмана, сподіваючись, що саме він зможе об’єднати розділену Україну.
« Илиада» и «Одиссея», наиболее важные эпопеи древности, приписываемые поэту Гомеру, были предметом многочисленных дискуссий на протяжении веков, давая жизнь тому, что мы называем гомеровским вопросом . Вопрос о Гомере восходит к александрийскому периоду и продолжается до наших дней: дискуссия в основном касается реального существования Гомера и сомнений в том, что эти два стихотворения были написаны одним и тем же автором.
Почему эти сомнения? Прежде всего потому, что между Илиадой и Одиссеей есть некоторые очевидные различия, а затем потому, что новости о Гомере часто противоречат друг другу: тогда было почти наверняка, что Гомера никогда не существовало и что два эпических стихотворения являются результатом давней устной традиции, переработанной разными авторами на протяжении веков. Итак, давайте попытаемся понять, каковы аналогии и каковы различия между Илиадой и Одиссеей.
Наконец, последнее существенное различие касается proemio. В обоих случаях есть призыв к Muse, но расстояние между двумя рассматриваемыми темами очевидно из первых строк. В «Илиаде» ключевое слово - гнев Ахиллеса, придающий истории драматический оттенок и подчеркивающий воинственный характер героя. Узнайте больше: Proemio Iliade: перефразирование и резюме
Вместо этого, проэмий «Одиссеи» представляет собой новинку: главная тема - не война, которую желают боги, или гнев героя, но в центре герой, видимый с человеческой стороны, умный, но в то же время страдающий за долго бродить
Объяснение:
ответ:Навесні 1663 року двоє вершників наближалися до Києва. Один був молодий озброєний козак (Петро Шраменко), другий «по одежі й бороді — як піп, по шаблі та шрамах на обличчі — як старий козарлюга» (старий Шрам). Видно, що їхали вони здалека. Не доїжджаючи до Києва, завернули до Хмарища, Череваневого хутора. Черевань був багатим паном і веселим, з тих козаків, що збагатилися за десятилітню війну з ляхами.
Було тихо й гарно, а вершники якісь невеселі. Приїхали до хутора й загрюкали в дубові ворота. Відчинив старий ключник Василь Невільник і дуже зрадів, пізнавши паволоцького полковника Шрама. Про його сина Петра сказав: “Орел, а не козак!” Провів на пасіку, де найбільше часу проводив Черевань і де любив приймати гостей.
Старий Шрам був сином паволоцького попа Чепурного, вчився в Київській братській школі й сам вийшов на попа. Але коли піднялися козаки з гетьманом Остряницею проти уніатів, не всидів у парафії й пішов до козацького війська. Поляки швидко гасили полум’я всіх повстань, і в Україні продовжували творитися безчинства та неподобства.
Шрам зупинився в зимівнику серед дикого степу на Низу, взяв за жінку полонену туркеню, проповідував Слово Боже рибалкам і чабанам. Побував скрізь, так загартувався, що велика користь і підмога з нього була під час Хмельниччини. Пошрамовано його вздовж і впоперек, тому отримав прізвисько — Шрам. Сини підросли, стали козаками; двоє полягли в бою, залишився тільки Петро. Відчувши, що занепадає його сила, Шрам зложив із себе полковництво і почав служити Богові.
Але знову почалися на Україні негаразди, сварки й кровопролиття за гетьманську булаву. Шрама мучила думка, що загине від цього Україна. Тому правив мирянам: “Блюдітеся, да не порабощенні будете; стережіться, щоб не дано вас ізнов ляхам на поталу!” Коли помер паволоцький полковник, Шрам сам зголосився послужити громаді, і його обрали знову. Задумався полковник, як Україну «на добру дорогу вивести". Пустив поголоску, що нездужає, а сам виїхав на хутір для поради.
ІІ
На пасіці у Череваня Шрам зустрів Божого Чоловіка. Це був сліпий старець — кобзар. Ходив без поводиря, у латаній свитині й без чобіт, а грошей носив повні кишені: він викупляв невільників із полону. До того ж умів лікувати, замовляти рани. Козаки дуже поважали його ще й за пісні. Черевань зрадів зустрічі, став розпитувати Шрама. Той сказав, що їде на прощу до Києва. У Божого ж Чоловіка одна дорога — викупляти невільників. Служник Василь Невільник і собі докинув слово, що саме завдяки Божому Чоловікові він бачить світ хрещений, а служить тепер вірою та правдою Череваневі, за чиї гроші його звільнено з полону. Шрам розпитував старця, чи знає той, що діється за Дніпром.
Божий Чоловік сумно сказав, що немає ладу між козаками, старшину не слухають. Сомко міг би гетьманувати, так йому не дають, бо він не хоче кланятися московським боярам. Запорожці ж своїм гетьманом звуть Брюховецького. Шрам здивований цим. Якось Сомко, що доводився Юрасеві Хмельницькому дядьком, образив Іванця Брюховецького, а вночі піймав його біля свого ліжка з ножем. Військова рада присудила відрубати йому голову, а Сомко звелів посадити Іванця на свиню й провезти по місту.
Після цього сорому «Іванець» став збирати гроші, годити кожному. Коли Юрась пішов у ченці, Брюховецький обікрав гетьманську скарбницю й подався на Запорожжя. Там сипнув грошима — і запорожці обрали його кошовим.
Полковник Шрам признався, що їде не на прощу, а в Переяслав, до Сомка-гетьмана, сподіваючись, що саме він зможе об’єднати розділену Україну.
Объяснение: Петро Шраменко