ответ:У кожної людини є найпам'ятніші, найдорожчі місця в житті. Для мене — це моя рідна домівка, мій дім, моя вулиця. Коли я була зовсім маленькою, мої батьки одержали квартиру в новому районі на вулиці Дружби Народів. Я вважаю, що ця назва символічна, адже саме дружба між людьми є запорукою найкращих почуттів: дружба перетікає в любов, без дружби немає вірності, з дружби починається людяність.
Дванадцять років тому на місці кукурудзяного поля і колгоспних ферм «виріс» молодий житловий масив. Білі багатоповерхівки височіли над землею, ніби торкаючись хмар рогачами телеантен, і самі нагадували хмари. Я і мої ровесники зростали разом із цим районом, тут нам усе близьке і знайоме.
Наша вулиця пряма і широка. Улітку тут багато зелені, адже на один бік припала лісосмуга, перетворена на затишну алею. З іншого, сонячного боку,— завжди багато квітів, проте і дерева за дванадцять років вже встигли підрости. Край вулиці виходить у поле. Із вікон верхніх поверхів відкривається чудовий краєвид — неосяжні зелені поля, які на початку літа золотяться соняшниковим сяйвом. Інший край вулиці впирається у широку автомобільну магістраль, за якою починаються приватні забудови. Хоча одноповерхові будиночки і претендують на оригінальність архітектури, я люблю багатоповерхівки. Особливо приємно дивитися на дев'ятиповєрхівки з візерунками біля дахів — це будинки поліпшеного планування. Вони виділяються своєю оригінальністю. Вулиця дуже донга, а з обох її країв розташувалися «Універсами». їх спроектовано майже однаково, тому вулиця набуває своєрідного обрамлення.
Для обслуговування жителів на території нашого мікрорайону заплановано необхідні громадські та державні заклади. Більшою мірою вони розташовуються на перших поверхах багатоповерхових будинків, за винятком хіба що магазинів і кафе. Кафе «Лотта» стало улюбленим місцем відпочинку молоді. А між будинками у затишних дворах розташувалися дитячі садочки та школи. В оточенні житлових будинків — моя школа.
Ця триповерхова споруда побудована так, що багато її вікон виходять у внутрішній дворик із клумбою посередині, на якій росте велика ялина. Перед центральним входом полум'яніють на клумбах квіти, а березова алея, яка веде до школи, створює затишок, підносить настрій.
Я люблю свою вулицю будь-якої пори, але особливо восени. Це час, коли все залите золотом, яке перемежовується з багрянцем.
Із вікна мого будинку добре простежується увесь мікрорайон, а легкий вітерець ранньої осені сповнює кімнату пахощами зів'ялого листя.
Объяснение:якщо потрібно можеш дещо змінити в цьому творі на своє
ответ:У кожної людини є найпам'ятніші, найдорожчі місця в житті. Для мене — це моя рідна домівка, мій дім, моя вулиця. Коли я була зовсім маленькою, мої батьки одержали квартиру в новому районі на вулиці Дружби Народів. Я вважаю, що ця назва символічна, адже саме дружба між людьми є запорукою найкращих почуттів: дружба перетікає в любов, без дружби немає вірності, з дружби починається людяність.
Дванадцять років тому на місці кукурудзяного поля і колгоспних ферм «виріс» молодий житловий масив. Білі багатоповерхівки височіли над землею, ніби торкаючись хмар рогачами телеантен, і самі нагадували хмари. Я і мої ровесники зростали разом із цим районом, тут нам усе близьке і знайоме.
Наша вулиця пряма і широка. Улітку тут багато зелені, адже на один бік припала лісосмуга, перетворена на затишну алею. З іншого, сонячного боку,— завжди багато квітів, проте і дерева за дванадцять років вже встигли підрости. Край вулиці виходить у поле. Із вікон верхніх поверхів відкривається чудовий краєвид — неосяжні зелені поля, які на початку літа золотяться соняшниковим сяйвом. Інший край вулиці впирається у широку автомобільну магістраль, за якою починаються приватні забудови. Хоча одноповерхові будиночки і претендують на оригінальність архітектури, я люблю багатоповерхівки. Особливо приємно дивитися на дев'ятиповєрхівки з візерунками біля дахів — це будинки поліпшеного планування. Вони виділяються своєю оригінальністю. Вулиця дуже донга, а з обох її країв розташувалися «Універсами». їх спроектовано майже однаково, тому вулиця набуває своєрідного обрамлення.
Для обслуговування жителів на території нашого мікрорайону заплановано необхідні громадські та державні заклади. Більшою мірою вони розташовуються на перших поверхах багатоповерхових будинків, за винятком хіба що магазинів і кафе. Кафе «Лотта» стало улюбленим місцем відпочинку молоді. А між будинками у затишних дворах розташувалися дитячі садочки та школи. В оточенні житлових будинків — моя школа.
Ця триповерхова споруда побудована так, що багато її вікон виходять у внутрішній дворик із клумбою посередині, на якій росте велика ялина. Перед центральним входом полум'яніють на клумбах квіти, а березова алея, яка веде до школи, створює затишок, підносить настрій.
Я люблю свою вулицю будь-якої пори, але особливо восени. Це час, коли все залите золотом, яке перемежовується з багрянцем.
Із вікна мого будинку добре простежується увесь мікрорайон, а легкий вітерець ранньої осені сповнює кімнату пахощами зів'ялого листя.
Объяснение:якщо потрібно можеш дещо змінити в цьому творі на своє
Петя Ростов - младший ребенок в семье Ростовых,
дворянин, граф.
Возраст Пети Ростова в начале романа - 9 лет (в 1805 году).
В 1812 году Петя Ростов должен поступать в университет.
Но вместо этого он собирается служить в армии:
"...Он готовился в университет, но в последнее время,
с товарищем своим Оболенским, тайно решил,
что пойдет в гусары..."
"...Он просил его узнать, примут ли его в гусары..."
Юный Петя Ростов идет на войну, потому что его волнует
судьба России.
Он мечтает совершить геройский поступок на войне.
Родители, граф и графиня Ростовы, запрещают
Пете служить в армии, потому что он еще ребенок
Петя ставит ультиматум родителям и говорит,
что сбежит из дома, если его не пустят в армию.
Наконец родители разрешают Пете служить в армии.
Но при этом они подыскивают юному Пете
безопасное место для службы.
В 1812 году Петя Ростов поступает на службу в
полк казаков, но затем попадает в действующую
армию, чтобы участвовать в сражения.
Вскоре, Ростов участвует в сражении под Вязьмой
осенью 1812 года.
В сражении под Вязьмой Петя нарушает приказ
и бросается прямо под огонь противника
( Петя, вместо того чтобы ехать дорогой туда, куда он
был послан, поскакал в цепь под огонь французов
и выстрелил там два раза из своего пистолета...)
После этого случая генерал запрещает Пете делать
что-либо без его согласия.
Но он снова нарушает приказ генерала.
Вместо того, чтобы возвратиться к генералу,
Петя участвует в атаке на французов - вместе с
Денисовым и Долоховым:
"...Петя в пороховом дыму увидал Долохова с бледным,
зеленоватым лицом, кричавшего что‑то людям.
"В объезд! Пехоту подождать!" - кричал он, в то
время как Петя подъехал к нему.
– Подождать?..
Ур!.. – закричал Петя и, не медля ни одной минуты,
поскакал к тому месту, откуда слышались выстрелы
и где гуще был пороховой дым..."
В атаке Петя Ростов получает ранение в голову и
погибает на месте (том 4 часть 3 глава XI):
"...Послышался залп, провизжали пустые и во что‑то
шлепнувшие пули...
Петя скакал на своей лошади вдоль по барскому двору
и, вместо того чтобы держать поводья, странно и
быстро махал обеими руками и все дальше и
дальше сбивался с седла на одну сторону.
Лошадь, набежав на тлевший в утреннем свете
костер, уперлась, и Петя тяжело упал на мокрую землю.
Казаки видели, как быстро задергались его руки и ноги,
несмотря на то, что голова его не шевелилась.
Пуля пробила ему голову..."
Петя Ростов умирает в юном возрасте - около 16 лет.
Объяснение:
В сражении под Вязьмой Петя нарушает приказ
и бросается прямо под огонь противника
Петя Ростов умирает в юном возрасте - около 16 лет.