Кожен з нас в тому чи іншому віці замислюється над питанням: що ж таке справжня дружба? Більшість людей, яких ми вважаємо своїми друзями, насправді всього лише наші знайомі, тобто ті, кого ми виділяємо з оточуючого нас суспільства. Нам відомі їх турботи, їх проблеми, ми вважаємо їх близькими нам людьми, звертаємося до них за до і самі охоче допомагаємо їм у важкі часи. Здавалося б, прекрасні відносини – але таки немає повного одкровення. Ми не довіряємо їм свої найпотаємніші думки. Якщо до них приходить успіх, ми не радіємо за них так, як за самих себе. Це не сторонні нам люди, між ними існує певна близькість. Але чи можна назвати це дружбою?
Статус дружби можна привласнити тільки чесним, щирим стосункам, коли в них є взаємне почуття добра один до одного і готовність безкорисливо до в будь-яку хвилину плюс душевна близькість.
Про дружбу можна міркувати вічно, як, наприклад, про сенс життя або про любов … Можна ігати її, але мало кому дано її щиро відчути. Скажу просто: “Дружба потрібна!” Дружба дає щасливу можливість прийняти іншу людину такою, якою вона є, не намагаючись переробити її під себе, пристосувати до власних потреб. Дружба – це радість спілкування, заснована на довірі та впевненості в надійності друга.
А ще хочеться сказати, що помиляються ті, хто стверджують, що дружба, яка існувала в далекому минулому, зникла в сучасному світі. Світ завжди буде наповнюватися друзями, які будуть постійно дарувати нам радість. Цінуйте друзів, адже це найпрекрасніші люди! Вони будуть з вами протягом усього життя!
Основа всякої дружби – це, звичайно ж, довіра. Я вважаю, що основний принцип дружби – не зраджувати один одного. Дружити – це вільно і добровільно ділитися тим, що важливо для мене: будь то моє майно, думки, почуття.
Але ділитися – не означає давати, ті, хто в «дружбі» дають або отримують, не мають ні найменшого задоволення від цього. Мені навіть шкода таких людей. Ділитися – це твоє бажання, щоб інша людина брала участь в тому, що тобі дороге. Довіра зміцнює дружбу. По суті, перевірка довіри і є перевірка дружби. Справжньому другу я довіряю безмежно. Я знаю, що друг не кине мене в біді і завжди до , навіть якщо він зі мною не згоден. Дружня любов – найдорожче почуття. Дороге воно своєю незвичністю.
Звичайно, ніхто не ідеальний, навіть у друзів є недоліки, які можуть мені не подобатися. Але тим не менш, це друг. Більш того, навіть брехун не стане брехати другу, а ледар для друга зробить неможливе. Вибираючи друга, ми не шукаємо ідеалу, «богиню» або «принца на білому коні», нам просто потрібен той, на кого можна покластися, з яким нас пов’яжуть тісні стосунки і спільні цілі.
Звичайно, дружба менш емоційна, ніж любов, але найчастіше вона більш уразлива: зганьблену дружбу важче відновити, ніж любов, адже в любові присутнє бажання, а дружба заснована на довірі. Якщо людина не може більше довіряти другу, то все – дружба розбита. Звичайно, колишні друзі можуть і спілкуватися, і захоплюватися один одним, але раз немає довіри, немає і дружби. Втрачену довіру важко завоювати знову.
Як і все дороге, дружбу непросто придбати – за неї можна заплатити лише взаємної дружбою. Буває так, що ти хочеш з кимось подружитися, але процес розташування до себе цієї людини займає багато часу, перш ніж вона стане твоїм другом. Адже завоювати дружбу складно: про неї треба дбати як про троянду, бо вона крихка, і від одного випадкового дотику може звернутися в ніщо.
В українській літературі можна знайти багато прекрасних творів, в яких оспівується справжня дружба. Це і твори письменників минулих років, і твори сучасних авторів. Деякі з них ми вивчаємо за шкільною програмою. Серед сучасних творів, які висвітлюють дружні відношення, мені найбільш усього подобаються оповідання «Тореадори з Васюківки», головні герої якого Ява та Павлуша – наші ровесники, які були кращими друзями, і завжди були разом у своїх витівках. Це і оповідання «Звук павутинки», в якому зображена незвичайна дружба хлопчика Льоньки і старого вченого Адама, і оповідання «Митькозавр із Юрківки або Химера лісового озера», в якому ведеться оповідь про цікаві канікули двох шкільних друзів – Митька і Сергія, які влітку пережили низку надзвичайних пригод. Усі ці герої дуже різні між собою, але всіх їх об’єднує те, що своїми вчинками та відношеннями до своїх друзів вони можуть стати для нас прикладом справжньої дружби. Крім того, головні герої цих творів, окрім Адама, наші ровесники і дуже схожі на нас.
Метерлінк (1862-1949) видатний бельгійський драматург і поет, один з найвідоміших представників символізму - літературної течії, що склалася наприкінці 19 – на початку 20 століття. Він був послідовником Артюра Рембо, Шарля Бодлера, Поля Верлена. Отже, якщо говорити про творчість Метерлінка, то темою такої розмови мають стати ті символи, до яких вдається драматург у своїй творчості.
П`єса «Синій птах» написана у 1908 році. Це твір досить великого об`єму, де близько 70 дійових осіб. Вважається, що п`єси пишуться для того, щоб їх грали у театрі, але, читаючи її, я отримав можливість безпосередньо зануритися у творчу лабораторію драматурга. Намагаючись зрозуміти символи, приховані у його образах, читач вдається до копіткої розумової, філософської праці. «Синій птах» - п`єса про дітей, для дітей, це дитяча казка. Вона наївна, як кожна казка, але ж і така ж глибока, як кожна казка. Її складна і розгалужена, і водночас проста і доступна для розуміння система символічних образів має повчальний зміст, і не лише для дитини, а й для цілком дорослої людини.
Звернуся лише до деяких з цих образів.
Діти – Мітіль і Тільтіль. Ці діти з бідної родини лісоруба символізують чистоту, невинність, милосердя. Але крім цього діти є символом прийдешнього, майбутнього життя, надій та потенційних можливостей. Діти – місток між минулим і майбутнім. Шукаючи Блакитного птаха для феї Берилюни, вони навчаються розуміти різницю між щастям примарним і справжнім.
Чорна кішка на ім`я Тілета. Це містичний символ, неоднозначний, суперечливий. У Метерлінка кішка символізує облудність, фальш та зрадливість. Тілета заздалегідь домовляється з деревами, щоб вони занапастили дітей, а трохи згодом улесливо та підступно каже Тілю: «Не переймайтесь!... Покладися на мене, я все владнаю».
У пошуках щастя дітей супроводжує пес Тіло. Собака – це символ вірності, відданості, служіння, непідкупності. Пес захищає того, до кого він прихильний, до останнього подиху. Він завжди готовий прийти на до . Тіло непримиренно ставиться до кішки, зневажає її, навіть може добряче потріпати, застерігає дітей проти неї, але його не слухають, не розуміють, проганяють. Натомість кішці дістається від них довіра та ласка. У собаки і кішки протилежні погляди на життя, на стосунки, на моральні цінності. Тіло (його образ мені найбільш близький) має те, чого не дано людям, - інстинкт, який підказує йому навіть більше, ніж людині – розум.
Образи Киці та Собаки слугують розкриттю протилежних, опозиційних характерів та понять. Натомість, образи Вогню та Води, двох протилежностей, є символами тих сил, які завжди допомагають людині. Вогонь – символ перемоги світла над темрявою, очищення та нового життя. Він діє у парі з водою – життєдайним символом, першоосновою усього живого. У п`єсі вони увесь час змагаються за першість, за прихильність дітей:
«Вода (підпливає до дітей). Дітки, поцілую вас якнайніжніше, зовсім не боляче...
Вогонь. Стережіться, бо змокнете!..
Вода: Я приязна й лагідна, добра до людей...
В о г о н ь. А до потопельників?..
Вода. Любіть водограї, дослухайтеся до струмків... Я завжди буду поруч...
Вогонь. Усе затопила!..
Вода. Як сядете ввечері біля джерельця в лісі (а їх тут чимало), спробуйте збагнути, що воно силкується сказати... Ні, вже не можу... Мене так душать сльози, що більше й слова не промовлю...
Вогонь. Щось непомітно!..»
На жаль, формат шкільного твору не дозволяє розкрити всього багатства символів у цій дивовижній різдвяній казці. Цій темі можна було б присвятити велику наукову роботу. Але головне, на чому слід зосередитися, це ідея про те, що Синій Птах – символ щастя, яке лише видається недосяжним, а насправді – завжди поруч з людиною, треба лише вміти його побачити. Побачити і жити у ньому вічно. Бо, як сказав М.Метерлінк: «Звичайно нам не вистачає не самого щастя, а уміння бути щасливим».
Кожен з нас в тому чи іншому віці замислюється над питанням: що ж таке справжня дружба? Більшість людей, яких ми вважаємо своїми друзями, насправді всього лише наші знайомі, тобто ті, кого ми виділяємо з оточуючого нас суспільства. Нам відомі їх турботи, їх проблеми, ми вважаємо їх близькими нам людьми, звертаємося до них за до і самі охоче допомагаємо їм у важкі часи. Здавалося б, прекрасні відносини – але таки немає повного одкровення. Ми не довіряємо їм свої найпотаємніші думки. Якщо до них приходить успіх, ми не радіємо за них так, як за самих себе. Це не сторонні нам люди, між ними існує певна близькість. Але чи можна назвати це дружбою?
Статус дружби можна привласнити тільки чесним, щирим стосункам, коли в них є взаємне почуття добра один до одного і готовність безкорисливо до в будь-яку хвилину плюс душевна близькість.
Про дружбу можна міркувати вічно, як, наприклад, про сенс життя або про любов … Можна ігати її, але мало кому дано її щиро відчути. Скажу просто: “Дружба потрібна!” Дружба дає щасливу можливість прийняти іншу людину такою, якою вона є, не намагаючись переробити її під себе, пристосувати до власних потреб. Дружба – це радість спілкування, заснована на довірі та впевненості в надійності друга.
А ще хочеться сказати, що помиляються ті, хто стверджують, що дружба, яка існувала в далекому минулому, зникла в сучасному світі. Світ завжди буде наповнюватися друзями, які будуть постійно дарувати нам радість. Цінуйте друзів, адже це найпрекрасніші люди! Вони будуть з вами протягом усього життя!
Основа всякої дружби – це, звичайно ж, довіра. Я вважаю, що основний принцип дружби – не зраджувати один одного. Дружити – це вільно і добровільно ділитися тим, що важливо для мене: будь то моє майно, думки, почуття.
Але ділитися – не означає давати, ті, хто в «дружбі» дають або отримують, не мають ні найменшого задоволення від цього. Мені навіть шкода таких людей. Ділитися – це твоє бажання, щоб інша людина брала участь в тому, що тобі дороге. Довіра зміцнює дружбу. По суті, перевірка довіри і є перевірка дружби. Справжньому другу я довіряю безмежно. Я знаю, що друг не кине мене в біді і завжди до , навіть якщо він зі мною не згоден. Дружня любов – найдорожче почуття. Дороге воно своєю незвичністю.
Звичайно, ніхто не ідеальний, навіть у друзів є недоліки, які можуть мені не подобатися. Але тим не менш, це друг. Більш того, навіть брехун не стане брехати другу, а ледар для друга зробить неможливе. Вибираючи друга, ми не шукаємо ідеалу, «богиню» або «принца на білому коні», нам просто потрібен той, на кого можна покластися, з яким нас пов’яжуть тісні стосунки і спільні цілі.
Звичайно, дружба менш емоційна, ніж любов, але найчастіше вона більш уразлива: зганьблену дружбу важче відновити, ніж любов, адже в любові присутнє бажання, а дружба заснована на довірі. Якщо людина не може більше довіряти другу, то все – дружба розбита. Звичайно, колишні друзі можуть і спілкуватися, і захоплюватися один одним, але раз немає довіри, немає і дружби. Втрачену довіру важко завоювати знову.
Як і все дороге, дружбу непросто придбати – за неї можна заплатити лише взаємної дружбою. Буває так, що ти хочеш з кимось подружитися, але процес розташування до себе цієї людини займає багато часу, перш ніж вона стане твоїм другом. Адже завоювати дружбу складно: про неї треба дбати як про троянду, бо вона крихка, і від одного випадкового дотику може звернутися в ніщо.
В українській літературі можна знайти багато прекрасних творів, в яких оспівується справжня дружба. Це і твори письменників минулих років, і твори сучасних авторів. Деякі з них ми вивчаємо за шкільною програмою. Серед сучасних творів, які висвітлюють дружні відношення, мені найбільш усього подобаються оповідання «Тореадори з Васюківки», головні герої якого Ява та Павлуша – наші ровесники, які були кращими друзями, і завжди були разом у своїх витівках. Це і оповідання «Звук павутинки», в якому зображена незвичайна дружба хлопчика Льоньки і старого вченого Адама, і оповідання «Митькозавр із Юрківки або Химера лісового озера», в якому ведеться оповідь про цікаві канікули двох шкільних друзів – Митька і Сергія, які влітку пережили низку надзвичайних пригод. Усі ці герої дуже різні між собою, але всіх їх об’єднує те, що своїми вчинками та відношеннями до своїх друзів вони можуть стати для нас прикладом справжньої дружби. Крім того, головні герої цих творів, окрім Адама, наші ровесники і дуже схожі на нас.
Метерлінк (1862-1949) видатний бельгійський драматург і поет, один з найвідоміших представників символізму - літературної течії, що склалася наприкінці 19 – на початку 20 століття. Він був послідовником Артюра Рембо, Шарля Бодлера, Поля Верлена. Отже, якщо говорити про творчість Метерлінка, то темою такої розмови мають стати ті символи, до яких вдається драматург у своїй творчості.
П`єса «Синій птах» написана у 1908 році. Це твір досить великого об`єму, де близько 70 дійових осіб. Вважається, що п`єси пишуться для того, щоб їх грали у театрі, але, читаючи її, я отримав можливість безпосередньо зануритися у творчу лабораторію драматурга. Намагаючись зрозуміти символи, приховані у його образах, читач вдається до копіткої розумової, філософської праці. «Синій птах» - п`єса про дітей, для дітей, це дитяча казка. Вона наївна, як кожна казка, але ж і така ж глибока, як кожна казка. Її складна і розгалужена, і водночас проста і доступна для розуміння система символічних образів має повчальний зміст, і не лише для дитини, а й для цілком дорослої людини.
Звернуся лише до деяких з цих образів.
Діти – Мітіль і Тільтіль. Ці діти з бідної родини лісоруба символізують чистоту, невинність, милосердя. Але крім цього діти є символом прийдешнього, майбутнього життя, надій та потенційних можливостей. Діти – місток між минулим і майбутнім. Шукаючи Блакитного птаха для феї Берилюни, вони навчаються розуміти різницю між щастям примарним і справжнім.
Чорна кішка на ім`я Тілета. Це містичний символ, неоднозначний, суперечливий. У Метерлінка кішка символізує облудність, фальш та зрадливість. Тілета заздалегідь домовляється з деревами, щоб вони занапастили дітей, а трохи згодом улесливо та підступно каже Тілю: «Не переймайтесь!... Покладися на мене, я все владнаю».
У пошуках щастя дітей супроводжує пес Тіло. Собака – це символ вірності, відданості, служіння, непідкупності. Пес захищає того, до кого він прихильний, до останнього подиху. Він завжди готовий прийти на до . Тіло непримиренно ставиться до кішки, зневажає її, навіть може добряче потріпати, застерігає дітей проти неї, але його не слухають, не розуміють, проганяють. Натомість кішці дістається від них довіра та ласка. У собаки і кішки протилежні погляди на життя, на стосунки, на моральні цінності. Тіло (його образ мені найбільш близький) має те, чого не дано людям, - інстинкт, який підказує йому навіть більше, ніж людині – розум.
Образи Киці та Собаки слугують розкриттю протилежних, опозиційних характерів та понять. Натомість, образи Вогню та Води, двох протилежностей, є символами тих сил, які завжди допомагають людині. Вогонь – символ перемоги світла над темрявою, очищення та нового життя. Він діє у парі з водою – життєдайним символом, першоосновою усього живого. У п`єсі вони увесь час змагаються за першість, за прихильність дітей:
«Вода (підпливає до дітей). Дітки, поцілую вас якнайніжніше, зовсім не боляче...
Вогонь. Стережіться, бо змокнете!..
Вода: Я приязна й лагідна, добра до людей...
В о г о н ь. А до потопельників?..
Вода. Любіть водограї, дослухайтеся до струмків... Я завжди буду поруч...
Вогонь. Усе затопила!..
Вода. Як сядете ввечері біля джерельця в лісі (а їх тут чимало), спробуйте збагнути, що воно силкується сказати... Ні, вже не можу... Мене так душать сльози, що більше й слова не промовлю...
Вогонь. Щось непомітно!..»
На жаль, формат шкільного твору не дозволяє розкрити всього багатства символів у цій дивовижній різдвяній казці. Цій темі можна було б присвятити велику наукову роботу. Але головне, на чому слід зосередитися, це ідея про те, що Синій Птах – символ щастя, яке лише видається недосяжним, а насправді – завжди поруч з людиною, треба лише вміти його побачити. Побачити і жити у ньому вічно. Бо, як сказав М.Метерлінк: «Звичайно нам не вистачає не самого щастя, а уміння бути щасливим».