Прометей був дуже милосердним та відстоював свою думку . А Зевс навпаки не був милосердним , а був рівнодушним , але також відстоював свою думку . І в них стався через це конфлікт . Прометей захищав людей від Зевса та не тільки . І коли люди повині були відносити Зевсу придання . Прометей вигадав жарт вони узяли курку і витягнули усе м'ясо і поклали кістки а поверх поклали підсмажену шкіру , а на ішу м'ясо , а поверх кістки пішли та сказали який обереш той і візьмешь . Зевс обрав гарний , але без м'яса . Зевс розізлився та сказав що вони більше ніколи не побачать вогонь , а Прометею забороним приближатися до Олімпу . Влітку вони якось стали виживати , але без м'яса та риби . Тому-що не було чим посмажити . Іїли вони тільки рослину їжу . А ось взимку їм доводилось ще гірше вони помирали від холоду та недостатку їжі . Прометею це набридло та він пішов на злочин пробрався у Олімп з помічу своеї сестри , яка там перебувала . І викрав священий вогонь . Коли Зевс це дізнався наказав повіссити Прометея на найвищій скелі . Та щоб він там висів віки за своє милосердя до людей . Та кожного дня до Прометея прилітав орел Зевса та своїм дзьобом розривав його , але на наступний день усе загоювалося та орел знову прилітав . І так було віки .
Одним из первых произведений великого поэта м. ю. лермонтова, с которым я познакомился еще в детстве, было стихотворение “парус”. еще в те годы оно произвело на меня большое впечатление своей образностью, поэтической красотой, глубокими переживаниями, чувствами и мыслями, отраженными в нем. шло время, я читал и читал лермонтова, но все-таки не встречал стихотворения, которое пришлось бы по душе больше, чем “парус”. (близки к нему “горные вершины”, но это перевод из гете.) продолжает оно восхищать меня и сейчас своей лаконичностью и точностью, правдивым и впечатляющим образом, мелодичностью и скрытым в нем раздумьем, тоской, грустью. в отличие от других стихов лермонтова (“бородино”, “смерть поэта”, “дума”) оно невелико — в нем всего три четверостишия. но от всех этих больших и слегка неуклюжих стихов веет духом публицистики, и хотя я не собираюсь оспаривать их поэтические достоинства (они бесспорны), меня они трогают меньше. может быть, потому, что мои стихи, которые я пишу сейчас, больше созвучны не зрелым стихотворным раздумьям лермонтова, а юношескому “парусу”. прежде всего — образ. в этом стихотворении он слит с описанием паруса и гармонией, спокойной и мечтательной гармонией стиха. мы как бы представляем себе картину, которую рисует поэт. но это не просто картина, это во многом автопортрет. мы видим в ней, как зеркале, душу поэта, и парус — это уже сам поэт, его душа, его ищущее сердце. и ближе становится смысл: в сущности, стихи не о парусе — стихи о самом себе. наиболее точные эпитеты — “одинокий” и “мятежный”. поэт всегда таков, таким он должен быть, для этого он и рожден. пусть у него есть все, что нужно, казалось бы, для благополучия, но он не успокаивается, “просит бури”, и никакие “золотые лучи солнца” и “лазурные струи” не удержат жаждущую свободной бури душу, не лишат ее своей стихии. и в этом стремлении лермонтов одинок, ибо мало охотников пойти с ним: ведь он “счастия не ищет”, ему не нужен покой. и все стихотворение подчинено этой мысли, переданной через образ паруса. вот она перед нами, душа великого поэта, в двенадцати строках юношеского стихотворения, и сколько в ней красоты, мудрости и грусти, грусти об этих глупых людях, не понимающих парус души и навсегда остающихся на берегу. именно этой идеей близко мне это произведение, за это я так его люблю и считаю одним из лучших творений лермонтова. только две его вещи так взволновали меня: “мцыри” и “парус”. вряд ли можно найти что-то более прекрасное в поэтическом наследии поэта.
Прометей був дуже милосердним та відстоював свою думку . А Зевс навпаки не був милосердним , а був рівнодушним , але також відстоював свою думку . І в них стався через це конфлікт . Прометей захищав людей від Зевса та не тільки . І коли люди повині були відносити Зевсу придання . Прометей вигадав жарт вони узяли курку і витягнули усе м'ясо і поклали кістки а поверх поклали підсмажену шкіру , а на ішу м'ясо , а поверх кістки пішли та сказали який обереш той і візьмешь . Зевс обрав гарний , але без м'яса . Зевс розізлився та сказав що вони більше ніколи не побачать вогонь , а Прометею забороним приближатися до Олімпу . Влітку вони якось стали виживати , але без м'яса та риби . Тому-що не було чим посмажити . Іїли вони тільки рослину їжу . А ось взимку їм доводилось ще гірше вони помирали від холоду та недостатку їжі . Прометею це набридло та він пішов на злочин пробрався у Олімп з помічу своеї сестри , яка там перебувала . І викрав священий вогонь . Коли Зевс це дізнався наказав повіссити Прометея на найвищій скелі . Та щоб він там висів віки за своє милосердя до людей . Та кожного дня до Прометея прилітав орел Зевса та своїм дзьобом розривав його , але на наступний день усе загоювалося та орел знову прилітав . І так було віки .