найти ТРОПЫ(метафоры,эпитеты,олицетворения,гиперболы,аллегории) в стихотворении Бальмонту
ТЕКСТ:
Дарю тебе железное кольцо:
Бессонницу - восторг - и безнадежность.
Чтоб не глядел ты девушкам в лицо,
Чтоб позабыл ты даже слово - нежность.
Чтоб голову свою в шальных кудрях
Как пенный кубок возносил в Чтоб обратило в угль - и в пепл - и в прах
Тебя - сие железное убранство.
Когда ж к твоим пророческим кудрям
Сама Любовь приникнет красным углем,
Тогда молчи и прижимай к губам
Железное кольцо на пальце смуглом.
Вот талисман тебе от красных губ,
Вот первое звено в твоей кольчуге, -
Чтоб в буре дней стоял один - как дуб,
Один - как Бог в своем железном круге!
Парамонович Калашников – главный герой «Песни про купца Калашникова». С первых строк произведения подчеркивается, что это сильный и смелый человек, «удалой». Калашников - положительный герой «Песни». Проникнуться симпатией к нему даже описание внешности купца – он молод, красив, статен.
Степан Парамонович, как мне кажется, хороший купец – он умеет продавать товар: «Речью ласковой гостей он заманивает…». И дела у героя идут совсем неплохо: «Злато, серебро пересчитывает». Есть у Калашникова и семья – красавица-жена и дети.
Я думаю, герой очень любит Алену Дмитриевну. Он грозится, в случае измены жены, запереть ее на замок, чтоб она «свету божьего не видела». Но это лишь оттого, что для Калашникова очень важна его собственная честь и доброе имя его семьи: «Мое имя честное не порочила…»
Именно поэтому, когда Алена Дмитриевна рассказала мужу о бесчестном поступке Киребеевича, купец не раздумывал ни минуты. Он не мог допустить, чтобы оскорбляли его родную жену, а значит, его самого и всю его семью.
Калашников вызывает любимого опричника царя на смертный бой на глазах «всего честного народа». Это своеобразная дуэль должна, в любом случае, защитить его семью, независимо от того, останется купец жив или погибнет.
Герой знает о том, что Киребеевич – любимец Ивана Грозного. И что, убив обидчика жены, Калашников вызовет гнев царя. Но это герою неважно. Весь смысл его жизни теперь заключается в одном – отстоять честь и восстановить свое доброе имя. Решаясь на поединок, купец, как мне кажется, думает не только о себе, но в большей степени о своих предках и детях, которым предстоит жить или в позоре, или в чести.
В битве Калашников ведет себя очень достойно. Выказав свое уважение царю, Руси и всему русскому народу, он бросает открытый вызов Киребеевичу:
К тебе вышел я, басурманский сын, -
Вышел я на страшный бой, на последний бой!
Калашников побеждает опричника – от удара купца тот падает замертво. Но Степану Парамоновичу предстояло еще одно испытание - держать ответ перед разгневанным царем. И это герой проходит с честью – он смело и прямо, глядя в глаза Грозному, рассказывает, почему убил Киребеевича.
Калашников понимает, что царь казнит его. И он с достоинством принимает и это, лишь Ивана Грозного позаботиться о его семье:
Не оставь молодую вдову
Да двух братьев моих своей милостью...
Перед казнью герой прощается со своими братьями и наказывает им попрощаться со всем, что было ему дорого – с женой, детьми, родительским домом, друзьями. Также он за его грешную душу в церкви.
Калашников погибает, но память о нем остается не только в сердцах его родных, но и среди всего русского народа. Я думаю, это происходит потому, что купец Калашников – это воплощение лучших черт русского народа. Недаром он бьется с «бусурманином», защищая не только свою семью, но и свою страну, свой народ. За это его любят соотечественники, именно этим он запоминается и нам, читателям.
Объяснение:
Футуризм, що зародився на початку XX століття в Італії, знайшов своїх послідовників і в українській літературі (Михайль Семенко, Гео Шкурупій, Микола Бажан). Лідером футуристів можна вважати Михайля Семенка, який теоретично обґрунтував ідейно-естетичні основи новонародженого українського футуризму. Заявивши про спалення свого "Кобзаря", Семенко ніби кинув виклик суспільству, проте не тим, що він не шанує Шевченка, а тим, що він протестує проти створення кумирів. Становлення нового напрямку було досить складним із декількох причин. По-перше, футуризм намагався освоїти насамперед міський урбанізований світ, тому у поезіях футуристів помітне було майже обожнювання техніки, захоплення величчю індустріального виробництва, особливо процесом роботи в цехах. Відповідно з'являються у творах незвично побудовані слова, щоб передати звуки й запахи міста, наприклад: життєдать, життєбензин, життєрух. По-друге, у футуристів ідеологія панувала над естетикою, саме ідеологія вносила деструкцію, оскільки був негативізм до досягнень цивілізації та культури.
Експерименти в поезії 20-х років спонукають Михайля Семенка до переосмислення суспільних процесів, і він пише вірш "За ". Твір написано білим віршем, у ньому звучить заклик полишити буденні справи й вирушити на Батиєву гору, погуляти по "сніго-білому полю" (незвичайне поєднання слів). Автор намагається примирити людей у їхньому протистоянні, позбавити їх почуття відрази й ненависті: "Будьте ж такі добрі, не дивіться, як на звірів, на нас..." Поет сподівається, що чудовий краєвид Батиєвої гори сприятиме цьому.
Ліричний герой поезії "Бажання" сповнений прагнення "перевернути світ" і "поставити все догори ногами": стягнути з небозводу місяця, подарувати зорі дітям, а барви весни — служниці Маші. Проте ці бажання нездійсненні, бо складно боротися з природою, що диктує свої правила і має свої закони розвитку.
Твір "Місто", що складається з одного речення, позбавленого будь-яких внутрішніх розділових знаків, є взірцем урбаністичної поезії Михайля Семенка. Місто для нього — центр поезії. Автор зачаровано фіксує різноманітні образи — звукові ("блимно і крапно"), зорові ("блиск лініями", "міняться силуетами"), абстрактні ("диференційована геометрія химерних кутів і будов"). Водночас поет ніби "нанизує" ряд дієслівних форм: "сунуть лізуть повзуть пересовуються", "міняться", "вирізують", "закріплюються". Через просторову асоціацію виникає образ багатоголосого, неспокійного міста, що живе, розвивається, змінюється у своїй архітектурі.
Будучи футуристом, Семенко пережив складні етапи розвитку цього літературного процесу в Україні: кверофутуризм, панфутуризм з різними його модифікаціями на кшталт "Аспанфуту" (Асоціація панфутуристів), "Комун культу" (Комуністична культура) тощо. На жаль, творчість Михайля Семенка, що яскраво засяяла в українській літературі, несподівано згасла. Футуризм, як і інші літературні напрямки, діюча влада вважала шкідливим і антирадянським, усі митці мусили творити в одному напрямку, що називався "соціалістичний реалізм". Спроби писати за вимогами цього стилю не надихнули поета, він повертається до своїх ідеалів, чого комуністичні ідеологи йому не подарували, як і багатьом представникам українського авангардизму, у 1937 році Михайль Семенко був звинувачений у контрреволюційній і терористичній діяльності, і після тортур засуджений до розстрілу.