В повести «Капитанская дочка», написанной А. Пушкиным, очень четко прослеживается тема чести и достоинства. Ее мы можем наблюдать на примере главного героя – Петра Гринева.
Этот молодой человек происходит из дворянской семьи. Ему повезло с родителями. И это проявляется не только в том, что они дали сыну хорошее образование и материальные блага, но и в том, что они искренне любили Петю и привили ему правильные ценности. Родители не избаловали сына, а сделали все, чтобы он вырос честным и порядочным человеком. Отец всегда говорил ему: «береги честь смолоду».
Также в повести есть персонаж, который своим поведением еще лучше подчеркивает положительные качества Гринева, - это Швабрин. Он тоже дворянин и офицер, как и Петр, однако понятия чести и совести ему не знакомы. Этот человек привык действовать только в собственных интересах и не останавливается ни перед чем для получения желаемого. Тем страннее выглядит дружба между двумя этими молодыми людьми. Но время расставляет все на свои места.
Гринев проявляет свою благородную и добрую натуру во всем: в любви к Маше, в отношении воинского долга. Влюбившись в одну и ту же девушку, они ведут себя по-разному. Петр любит нежно и преданно, а Швабрин, не добившись взаимности, пытается заполучить расположение Маши силой.
Особенно остро тема чести встает, когда крепость, где служили герои, захватывают повстанцы Пугачева. Швабрин, не раздумывая, переходит на сторону врага и получает хорошее место, а Гринев отказывается замарать свою честь предательством, даже понимая, что это грозит ему смертью. Только история с подаренным когда-то Пугачеву тулупом жизнь Петра, но это случайность.
Пушкин создал образ идеального героя в лице Петра Гринева. В него он вложил много положительных качеств и среди них установку «беречь честь смолоду». Этому отцовскому наставлению герой остался верным до конца жизни.
Державні символи є важливим атрибутом сучасної держави, складовою її конституційного ладу. Символи нації, створені нею в процесі власного державотворення, з часом, як правило, стають державними у результаті їх закріплення на законодавчо-правовому рівні. Історична традиція, унаочнена в символіці, перетворює населення на народ, формує націю. Державні символи України концентровано виражають провідну роль нації у становленні власної держави .
Державні символи - це визначені і закріплені на конституційно-правовому рівні офіційні знаки держави, які в лаконічній формі відображають її суверенітет та ідеологію і, як правило, мають етнічно-національне походження.
В юриспруденції поняття "державні символи" трактують по-різному: як вищі відзнаки держави, що закріплені в законодавстві країни, офіційні знаки чи звукові вираження, які в стислій формі передають одну або кілька ідей політичного чи історичного характеру та символізують суверенітет держави, як встановлені конституцією чи спеціальним законом зображення тощо, які зазвичай мають історичне походження, відображають особливість розвитку і сучасного стану соціуму, слугують різним цілям у діяльності державних органів і посадових осіб, в умовній формі посвідчують саму державу та її суверенітет, як закріплені в конституційному праві офіційні знаки чи звукові вираження, які в лаконічній формі виражають національно-державні та історико-культурні ідеї українського народу, символізують суверенітет його держави . Ознаки державних символів:
1) є офіційними знаками держави, які стають такими в результаті їх інституціоналізації, тобто нормативного закріплення державою. Цінність інституціоналізації символів держави полягає в такому:
* встановлюється перелік державних символів, які у знаковій та іншій формі ідентифікують конкретну державу;
* визначається зміст відповідного державного символу, його графічне зображення тощо;
* забезпечується і гарантується належна стабільність державних символів;
* виокремлюються нові суспільні відносини, які є політично важливими і соціально значимими в умовах державно-правової дійсності;
o збагачується система права, оскільки надається статус де-юре певним суспільним відносинам, у результаті чого виникає новий конституційно-правовий інститут - інститут державних символів.
Отже, об'єктивна необхідність інституціоналізації на національному ґрунті державних символів як офіційних знаків держави опосередкована принципом верховенства закону, який з огляду на положення статті 8 Конституції України є логічним продовженням принципу верховенства права.
2) являють собою лаконічне знакове відображення державного суверенітету та ідеології держави. Державний суверенітет України становить верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади держави в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Практика сучасного державотворення показує, що цілісну систему державних символів має кожна суверенна країна, незалежно від її розміру, сталості демократії, форм державного правління, устрою чи режиму, кількості населення, рівня її соціально-економічного розвитку, етнічної множинності її населення тощо.
Державні символи завжди відображають певну ідеологію, оскільки вона об'єктивована у знакових символах держави. Ідеологія - це система політичних, правових, філософських, релігійних та інших поглядів, ідей та цінностей, що виражають конкретні інтереси різних соціальних груп та організацій, в основі яких можуть бути програмні цілі соціальної діяльності, спрямовані на утвердження, розвиток чи зміну існуючих державно-суспільних відносин. Символ містить інформації більше, ніж еквівалентна за обсягом будь-яка інша інформаційна одиниця .
Отже, суспільно-комунікативна значимість державних символів вбачається в їх можливості в лаконічній формі передавати ту інформацію про державу, яка є зрозумілою для суспільства.
3) мають зазвичай етнічно-національні витоки. Практика державотворення, принаймні двох останніх століть, свідчить, що державні символи мають національно-етнічні витоки у більшості країн світу, проте не в усіх. Відтак, постає питання: чому в одних країнах державні символи мають внутрішній, тобто етнічно-національний характер, а в інших - жодних очевидних спільних рис з історією і традиціями певного народу?
В повести «Капитанская дочка», написанной А. Пушкиным, очень четко прослеживается тема чести и достоинства. Ее мы можем наблюдать на примере главного героя – Петра Гринева.
Этот молодой человек происходит из дворянской семьи. Ему повезло с родителями. И это проявляется не только в том, что они дали сыну хорошее образование и материальные блага, но и в том, что они искренне любили Петю и привили ему правильные ценности. Родители не избаловали сына, а сделали все, чтобы он вырос честным и порядочным человеком. Отец всегда говорил ему: «береги честь смолоду».
Также в повести есть персонаж, который своим поведением еще лучше подчеркивает положительные качества Гринева, - это Швабрин. Он тоже дворянин и офицер, как и Петр, однако понятия чести и совести ему не знакомы. Этот человек привык действовать только в собственных интересах и не останавливается ни перед чем для получения желаемого. Тем страннее выглядит дружба между двумя этими молодыми людьми. Но время расставляет все на свои места.
Гринев проявляет свою благородную и добрую натуру во всем: в любви к Маше, в отношении воинского долга. Влюбившись в одну и ту же девушку, они ведут себя по-разному. Петр любит нежно и преданно, а Швабрин, не добившись взаимности, пытается заполучить расположение Маши силой.
Особенно остро тема чести встает, когда крепость, где служили герои, захватывают повстанцы Пугачева. Швабрин, не раздумывая, переходит на сторону врага и получает хорошее место, а Гринев отказывается замарать свою честь предательством, даже понимая, что это грозит ему смертью. Только история с подаренным когда-то Пугачеву тулупом жизнь Петра, но это случайность.
Пушкин создал образ идеального героя в лице Петра Гринева. В него он вложил много положительных качеств и среди них установку «беречь честь смолоду». Этому отцовскому наставлению герой остался верным до конца жизни.
Державні символи є важливим атрибутом сучасної держави, складовою її конституційного ладу. Символи нації, створені нею в процесі власного державотворення, з часом, як правило, стають державними у результаті їх закріплення на законодавчо-правовому рівні. Історична традиція, унаочнена в символіці, перетворює населення на народ, формує націю. Державні символи України концентровано виражають провідну роль нації у становленні власної держави .
Державні символи - це визначені і закріплені на конституційно-правовому рівні офіційні знаки держави, які в лаконічній формі відображають її суверенітет та ідеологію і, як правило, мають етнічно-національне походження.
В юриспруденції поняття "державні символи" трактують по-різному: як вищі відзнаки держави, що закріплені в законодавстві країни, офіційні знаки чи звукові вираження, які в стислій формі передають одну або кілька ідей політичного чи історичного характеру та символізують суверенітет держави, як встановлені конституцією чи спеціальним законом зображення тощо, які зазвичай мають історичне походження, відображають особливість розвитку і сучасного стану соціуму, слугують різним цілям у діяльності державних органів і посадових осіб, в умовній формі посвідчують саму державу та її суверенітет, як закріплені в конституційному праві офіційні знаки чи звукові вираження, які в лаконічній формі виражають національно-державні та історико-культурні ідеї українського народу, символізують суверенітет його держави . Ознаки державних символів:
1) є офіційними знаками держави, які стають такими в результаті їх інституціоналізації, тобто нормативного закріплення державою. Цінність інституціоналізації символів держави полягає в такому:
* встановлюється перелік державних символів, які у знаковій та іншій формі ідентифікують конкретну державу;
* визначається зміст відповідного державного символу, його графічне зображення тощо;
* забезпечується і гарантується належна стабільність державних символів;
* виокремлюються нові суспільні відносини, які є політично важливими і соціально значимими в умовах державно-правової дійсності;
o збагачується система права, оскільки надається статус де-юре певним суспільним відносинам, у результаті чого виникає новий конституційно-правовий інститут - інститут державних символів.
Отже, об'єктивна необхідність інституціоналізації на національному ґрунті державних символів як офіційних знаків держави опосередкована принципом верховенства закону, який з огляду на положення статті 8 Конституції України є логічним продовженням принципу верховенства права.
2) являють собою лаконічне знакове відображення державного суверенітету та ідеології держави. Державний суверенітет України становить верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади держави в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Практика сучасного державотворення показує, що цілісну систему державних символів має кожна суверенна країна, незалежно від її розміру, сталості демократії, форм державного правління, устрою чи режиму, кількості населення, рівня її соціально-економічного розвитку, етнічної множинності її населення тощо.
Державні символи завжди відображають певну ідеологію, оскільки вона об'єктивована у знакових символах держави. Ідеологія - це система політичних, правових, філософських, релігійних та інших поглядів, ідей та цінностей, що виражають конкретні інтереси різних соціальних груп та організацій, в основі яких можуть бути програмні цілі соціальної діяльності, спрямовані на утвердження, розвиток чи зміну існуючих державно-суспільних відносин. Символ містить інформації більше, ніж еквівалентна за обсягом будь-яка інша інформаційна одиниця .
Отже, суспільно-комунікативна значимість державних символів вбачається в їх можливості в лаконічній формі передавати ту інформацію про державу, яка є зрозумілою для суспільства.
3) мають зазвичай етнічно-національні витоки. Практика державотворення, принаймні двох останніх століть, свідчить, що державні символи мають національно-етнічні витоки у більшості країн світу, проте не в усіх. Відтак, постає питання: чому в одних країнах державні символи мають внутрішній, тобто етнічно-національний характер, а в інших - жодних очевидних спільних рис з історією і традиціями певного народу?