Mої pоздуми над твором В. Дрозда «Білий кінь Шептало». «Супроти вітру довго не пробіжиш і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись в душi вільнім, аніж бути скореним насправжки». 3 точки зору композиції, логічніше було почати твір якимось вступом, можливо, розповіддю про біографію письменника чи про літературний процес того часу. Але я відразу виніс на початок свого твору тезу, яка не дає мені спокою. Перш ніж ми почали обговорювати цей твір у класі, ми встигли обмінятися враженнями зіншими учнями. Я зі здивуванням дізнався, що більшість з них сприймає новелу про коня Шептала як новелу про життя тварини, тобто буквально, прямолінійно, якщо не сказати — надто буквально. Але мені здалося, що цей твіp символічний і зовсім не про тварину в ньому йдеться. Я вважаю, що за образом Шептала стоїть глибока алегорія. Шептало — уoсоблення людської душі, ї вагань та поневірянь: прагнення волі чи підкорення силі обставин? Протест чи конформізм? Цитата, винесена мною на початок твору, спричинила глибокі й серйозні роздуми. Але, чи не вперше, я не маю категоричного судження, впевненої власної позиції. Тож я нічого не стверджуватиму, але спробую подумати просто в цьому творі. Є проблеми, про які ти б ніколи й не замислився: якісь конкретні реальні речі до часу видаються важливішими. Але отак, майже випадково, зіткнувшись із цим, я не можу лишитись осторонь...
Этот рассказ Зощенко о невежестве, отсутствии культуры и воспитания. Аристократка, это по временам НЭПа –
Увы, но об умственном развитии, таких псевдоаристократок, ни слова…
Смысл этого рассказа в том, что аристократ в первую очередь, это воспитание и культура, т.е. то, что находится внутри человека, все что в те годы называлось аристократией, это как сейчас бы сказали – одни «понты». Бескультурье и безвкусица и аристократ – понятия несовместимые.
Чтобы пусть даже не стать аристократом, а просто быть культурным человеком, никакие зубы золотые или фильдекосовые чулки не нужны. Культура человека, не выставляется на показ.
Этот рассказ учит тому, что нужно само развиваться, учиться культуре и просто уметь разбираться в людях, не доверяя одному лишь внешнему виду .
Mої pоздуми над твором В. Дрозда «Білий кінь Шептало». «Супроти вітру довго не пробіжиш і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись в душi вільнім, аніж бути скореним насправжки». 3 точки зору композиції, логічніше було почати твір якимось вступом, можливо, розповіддю про біографію письменника чи про літературний процес того часу. Але я відразу виніс на початок свого твору тезу, яка не дає мені спокою. Перш ніж ми почали обговорювати цей твір у класі, ми встигли обмінятися враженнями зіншими учнями. Я зі здивуванням дізнався, що більшість з них сприймає новелу про коня Шептала як новелу про життя тварини, тобто буквально, прямолінійно, якщо не сказати — надто буквально. Але мені здалося, що цей твіp символічний і зовсім не про тварину в ньому йдеться. Я вважаю, що за образом Шептала стоїть глибока алегорія. Шептало — уoсоблення людської душі, ї вагань та поневірянь: прагнення волі чи підкорення силі обставин? Протест чи конформізм? Цитата, винесена мною на початок твору, спричинила глибокі й серйозні роздуми. Але, чи не вперше, я не маю категоричного судження, впевненої власної позиції. Тож я нічого не стверджуватиму, але спробую подумати просто в цьому творі. Є проблеми, про які ти б ніколи й не замислився: якісь конкретні реальні речі до часу видаються важливішими. Але отак, майже випадково, зіткнувшись із цим, я не можу лишитись осторонь...
Этот рассказ Зощенко о невежестве, отсутствии культуры и воспитания. Аристократка, это по временам НЭПа –
Увы, но об умственном развитии, таких псевдоаристократок, ни слова…
Смысл этого рассказа в том, что аристократ в первую очередь, это воспитание и культура, т.е. то, что находится внутри человека, все что в те годы называлось аристократией, это как сейчас бы сказали – одни «понты». Бескультурье и безвкусица и аристократ – понятия несовместимые.
Чтобы пусть даже не стать аристократом, а просто быть культурным человеком, никакие зубы золотые или фильдекосовые чулки не нужны. Культура человека, не выставляется на показ.
Этот рассказ учит тому, что нужно само развиваться, учиться культуре и просто уметь разбираться в людях, не доверяя одному лишь внешнему виду .
Объяснение: