Ну я жду треба стислий переказ зі складним планом. На пасіці
На старості літ Джеря любив довгими зимніми вечорами розказувати дочці й онукам, де він бував, що він бачив, у яких краях ходив, з якими людьми зустрічався. Діти слухали його й засинали коло його і на його руках.
На все літо Джеря перебирався в свій хуторець. Він був за пасічника й допомагав і в інших пасіках, котрі стояли поблизу.
Невеличка пасіка стояла в балці, на косогорі, у садочку, а проти неї стояла крута гора, як стіна, вся зверху покрита густим лісом, а внизу густою ліщиною.
Коло пасіки росли старі сади. Між ними подекуди стояли здорові старі дуби, ніби скелі. Балка, вкрита садками, вилась попід горою і ховалась далеко в старому липовому лісі.
Невеличка Джерина пасіка була обгороджена низьким тином. Коло тину притулився курінь. Попід вуликами вилися прочищені стежки, а серед пасіки стояв важкий низенький хрест. Під хрестом стояло корито з водою для бджіл, потрушеною стеблами соломи.
Коло пасіки росли яблуні й груші, посхилявши густе гілля в пасіку над вуликами. За пасікою зеленів маленький баштан. Довге гарбузиння вилізло на курінь і почіплялось до тину. На самому курені вгніздився здоровецький гарбуз, неначе виліз, щоб погріти своє біле черево на сонці.
Джеря сидів на пеньку коло вогню і держав на руках маленького замурзаного онучка. Коло нього сиділи дві дівчинки-внучки, а старший хлопець стояв проти діда і не зводив з нього очей. Дочка Любка принесла дідові харч у клунку і стояла під гіллям груші, схиливши голову і підперши щоку долонею. Дід розказував онукам про далекий край, про Чорне море, про лиман. Діти слухали, неначе якусь дивну казку.А в пасіці гули у вуликах бджоли своїм глухим гуком, неначе вони були закопані десь під землею. У вічках подекуди ліниво лазило кілька бджіл. Дві-три бджоли сновигали ліниво понад хрестом, та й ті незабаром ніби падали у вічка. У пасіці пахло медом, пахло молодою травою та польовими квітами. Серед пасіки десь взялася кавуняча огудина, сплелась із бадилиною, березкою та широким листком огірків і побігла до одного вулика довгою зеленою стежкою. Між вуликами зеленіла трава, синіли сині дзвоники, показуючи свої ясні осередочки; під тином червоніла, ніби кров’яні краплі, червона смілка, ріс жовтий кущик дроку. Косе проміння промкнулось під яблунями та важкими дубами й ніби запалило зелену траву, вулики, зелене листя на грушах, ще й облило сивого діда червонястим світом.
Уже сонце зайшло, уже ніби дрімота розлилась над густими садками, над густим лісом, а дід усе розказував, а діти все слухали, а бджоли гули, неначе гула звучними струнами кобза.
(400 сл.) (За І. Нечуєм-Левицьким)
Пришвин — большой знаток и любитель природы. Он поэтически описывает пробуждение весенней природы, голоса птиц и зверей, сливающиеся в единый волшебный хор.
Природа — тоже действующее лицо в сказке-были.
Пришвин очень внимателен к детям. Он с мягким юмором и большой любовью описывает двух самостоятельных крестьянских детей, умеющих справляться с большим хозяйством. Пришвин в образах брата и сестры утверждает крестьянскую основательность, любовь к труду, практическую сметку и умение бороться с трудностями.
Брат и сестра — вовсе не идеальные, правильные и послушные детки. Они спорят из-за того, кто из них главнее. Митраша, чтобы доказать свою правоту, идет узкой тропкой — и чуть не погибает в болоте.
Настя девочка жадноватая: увлекшись сбором невиданного урожая клюквы, чуть не позабыла о брате. Но пережитые испытания делают детей умнее и добрее. Настя отдает всю собранную ягоду детям, эвакуированным из блокадного Ленинграда.
Название «Кладовая солнца» — это многозначный образ. «Кладовая солнца» — это не только торф, который можно использовать как источник энергии. Это и вся заповедная северная природа, это и доброе сердце народа.