Вірш «Ангел» написано Лермонтовим у віці 16 років. Воно ставиться до ранньої творчості, а мотивом для написання цього добутку стала колискова пісня матері Михайла Юрійовича, що та співала йому вдетстве.
Вірш вийшов дуже мелодійним і романтичным, вона написане таким чином, що дійсно нагадує пісню. У вірші розповідається про народження нової людини
Прекрасний ангел несе по небу душу дитини, щоб возз’єднати її із власним тілом і співає дивно гарну пісню. У цій пісні служитель бога вихваляє праведне життя, розповідає про те, що ті люди, які все життя жили за божественними законами, дотримуючи всієї його заповіді, повернутися врай.
Однак життя на землі далека від небесної, практично відразу після народження ще безгрішній дитині доводиться зштовхнутися з болем, слізьми, сумом. І відзвук пісні ангела, як нагадування про існування чогось піднесена й прекрасного, людина повинен пронести в душі все життя
Вірш звучить ніжно й легко, автор домігся цього за до використання шиплячих і свистячих звуків, які створюють неповторне тло добутку, немов шелест від руху крил ангела
Вірш «Ангел» можна назвати своєрідним гімном небесам. Потрапити в рай можна тільки лише праведної життя, і душу «нудиться» на землі чекаючи чуда. Уже в настільки ранньому віці Лермонтов міркує про життя філософськи. Він розглядає земне буття, як б одержати право потрапити в рай. І життєві труднощі, страждання повинні очистити людську душу, підготувати її кнебесам.
Автор протиставляє небесне життя й земну, які так різні між собою, лише в момент народження й смерті, перетинаючи границі цих мирів, людська душа змушує їх стикатися
Символічно також, що вірш починається зі слова «небо» і закінчується словом «земля». Це підкреслює, що життя коротке й тлінна, а людська душа живе вічно. У зв’язку із цим до смерті потрібно ставитися легко й без страху, тому що це лише шлях, що переборює наша душа. Такі думки для молодого юнака досить незвичайні
Варто сказати, що таке своєрідне відношення до смерті характерно для всього творчості Лермонтова. Розглядаючи смерть як неминучий кінець життєвого шляху, поет начебто заздалегідь готувався й чекав її.
Вірш «Ангел» написано Лермонтовим у віці 16 років. Воно ставиться до ранньої творчості, а мотивом для написання цього добутку стала колискова пісня матері Михайла Юрійовича, що та співала йому вдетстве.
Вірш вийшов дуже мелодійним і романтичным, вона написане таким чином, що дійсно нагадує пісню. У вірші розповідається про народження нової людини
Прекрасний ангел несе по небу душу дитини, щоб возз’єднати її із власним тілом і співає дивно гарну пісню. У цій пісні служитель бога вихваляє праведне життя, розповідає про те, що ті люди, які все життя жили за божественними законами, дотримуючи всієї його заповіді, повернутися врай.
Однак життя на землі далека від небесної, практично відразу після народження ще безгрішній дитині доводиться зштовхнутися з болем, слізьми, сумом. І відзвук пісні ангела, як нагадування про існування чогось піднесена й прекрасного, людина повинен пронести в душі все життя
Вірш звучить ніжно й легко, автор домігся цього за до використання шиплячих і свистячих звуків, які створюють неповторне тло добутку, немов шелест від руху крил ангела
Вірш «Ангел» можна назвати своєрідним гімном небесам. Потрапити в рай можна тільки лише праведної життя, і душу «нудиться» на землі чекаючи чуда. Уже в настільки ранньому віці Лермонтов міркує про життя філософськи. Він розглядає земне буття, як б одержати право потрапити в рай. І життєві труднощі, страждання повинні очистити людську душу, підготувати її кнебесам.
Автор протиставляє небесне життя й земну, які так різні між собою, лише в момент народження й смерті, перетинаючи границі цих мирів, людська душа змушує їх стикатися
Символічно також, що вірш починається зі слова «небо» і закінчується словом «земля». Це підкреслює, що життя коротке й тлінна, а людська душа живе вічно. У зв’язку із цим до смерті потрібно ставитися легко й без страху, тому що це лише шлях, що переборює наша душа. Такі думки для молодого юнака досить незвичайні
Варто сказати, що таке своєрідне відношення до смерті характерно для всього творчості Лермонтова. Розглядаючи смерть як неминучий кінець життєвого шляху, поет начебто заздалегідь готувався й чекав її.