Він писав вірші й подорожні нотатки, художньо обробляв фольклорний матеріал. Чимало письменник зробив для популяризації літературних і культурних надбань інших країн. Він перекладав європейську поезію з вісімнадцяти мов, випускав збірки зарубіжних авторів. Завдяки його зусиллям американські читачі долучилися до найзначніших досягнень світового письменства.
У своїх поетичних творах Лонгфелло часто звертався до теми минулого Америки, змальовуючи картини життя перших поселенців і принижене становище корінних народів. Головною пам’яткою самобутній індіанській культурі стала його поема «Пісня про Гайавату», написана на основі давніх легенд і переказів.
Літературознавча довідка
Поема — великий за обсягом віршований твір з ліричним або оповідним сюжетом.
Консультація професора філологова
З історичних джерел відомо, що вождь ірокезів1 Гайавата існував насправді. Він жив у XVI ст. й уславився, зокрема, тим, що об’єднав у міцний союз декілька ворогуючих племен. Однак у своїй поемі Лонгфелло змальовує не історичного Гайавату, а образ, створений народною фантазією. Подібно до багатьох міфічних персонажів, цей герой не є смертною людиною: його бабуся — донька нічних світил, а батько — Володар вітрів. Колись Володар вітрів покинув матір Гайавати, і вона померла від горя, тож хлопчика виростила бабуся. Змужнівши, Гайавата вирішив помститися батькові й вступив з ним у нерівний бій. Перемоги він не здобув, але Володар вітрів, високо оцінивши хоробрість сина, провістив йому життя, сповнене великих звершень.
У поемі Лонгфелло йдеться про численні подвиги Гайавати, який уособлює силу духу, непідкупність, мудрість та інші чесноти.
На початку твору Владика Життя, Гітчі-Маніто, збирає вождів різних племен на раду, під час якої закликає їх до миру та єднання. Цей заклик набуває в поемі значення узагальненої думки про те, що братерська любов, злагода і єдність є запорукою могутності й благополуччя нації.
1Ірокези — група корінних американських народів, що складалася з п’яти споріднених племен.
12 (24) июня 1812 г. 600-тысячная армия императора Франции Наполеона I, в которой насчитывалось 120 тыс. поляков, перешла р. Неман и вторглась на территорию Беларуси. Чтобы добиться поддержки у польских и местных белорусских землевладельцев, Наполеон накануне войны пообещал возродить Речь Посполитую в границах 1772 г. Поэтому значительная часть местной шляхты не поддерживала оборонительных мероприятий царской администрации и, в частности, сохранила продовольственные склады до прихода наполеоновских войск.Отступление 1-й и 2-й российских армий под началом генералов М. Барклая де Толли и П. Багратиона по белорусским землям сопровождалось боями с наполеоновскими войсками. Они произошли под Вишнево, Ивенцом, Борисовом, Свислочью, Игуменом, Старым Быховом. Наиболее значительные сражения состоялись в районе м. Мир и под Кобрином. В боях под Могилевом у деревень Салтановка, Дашковка и Новоселки российские воины проявили образцы мужества и героизма. В составе российских войск сражалось значительное число белорусов. В июле 1812 г. большая часть Беларуси (кроме южных уездов) была занята войсками Наполеона.Население Беларуси разделилось в своих симпатиях: имелись как сторонники России, так и приверженцы Наполеона. Большинство шляхты симпатизировало Наполеону и видело в нем воскресителя Речи Посполитой. Весьма негативно отнеслась к Наполеону православная церковь.Масса белорусского крестьянства оставалась индифферентной и была озабочена лишь тем, как избежать ужасов войны, сохранить свое имущество. В начале часть крестьянства ждало от Наполеона упразднения крепостного права (как произошло в Польше, где крестьяне в 1807 г. получили личную свободу) и стали нападать на панские усадьбы. Но Наполеон не оправдал их надежд. Он приказал высылать воинские команды для усмирения мятежников. Многие крестьяне, забрав скот и имущество, уходили в леса, начинали партизанскую войну. Наполеон вынужден был оставить в Беларуси 100-тысячный отряд для борьбы с партизанами, охраны коммуникаций, сбора провианта и фуража.На территории Беларуси создавались вооруженные формирования, которые воевали на противоположных сторонах. Например, для армии Наполеона были созданы четыре полка кавалерии, пять полков пехоты, гвардейский уланский полк и др. С другой стороны - в рядах русских войск под Бородино, показывая образцы мужества и отваги, сражалось не менее 10 тыс. белорусов, которые были рекрутированы в русскую армию. Сотни юнкеров, унтерофицеров и рядовых Литовского уланского полка за участие в битве под Бородино получили военные награды.1 июля 1812 г. в Вильно была создана Комиссия временного управления Великого княжества Литовского (правительство) из представителей местной шляхты. Возглавил комиссию бывший председатель первого департамента Минского главного суда Каминский. Минским губернатором стал польский аристократ Брониковский. В Витебской и Могилевской губерниях были учреждены комиссии «польского правления», аппарат которых комплектовался польской шляхтой и подчинялся французскому командованию. В скором времени губернии были переименованы в департаменты, которыми управляли французские губернаторы.Основные тяготы войны легли на плечи крестьянства, которое стало объектом систематических реквизиций и обычного грабежа воюющих сторон. Новая власть увеличивала поборы с населения, не забывая даже взыскать недоимки, образовавшиеся при русской власти. Это вызывало все нарастающее недовольство населения. В немалой степени этому мародерство наполеоновских солдат. Многие крестьяне становились партизанами, которые при удобном случае нападали на французских солдат. Это партизанское движение доставило множество неприятностей оккупантам, чем объективно русским войскам.Отступление французской армии проходило через территорию Беларуси. В середине ноября армия Наполеона подошла к Борисову и начала переправляться через Березину в районе д. Студенки. Здесь французы потеряли более 20 тыс. солдат и офицеров. 22 ноября возле Молодечно был разбит последний отряд французской армии. Из Сморгони Наполеон, покинув остатки своих войск, в одежде польского офицера бежал в Париж.Война принесла белорусскому народу огромные бедствия. Беларусь потеряла миллион жителей, то есть каждого четвертого. Витебск, Полоцк, Гродно и другие населенные пункты были разграблены и сожжены. В Минске в 1811 г. насчитывалось 11200 жителей, а в конце 1812 г. - только 3480.12 декабря 1812 г. Александр I подписал манифест, провозглашавший «Забвение всеобщее прощение». Власти не стали преследовать ни участников войны против России, ни тех, кто работал при Наполеоне в органах управления. Это от разорения многие имения, предотвратило эмиграцию. Дворянство Вильно устроило бал в честь императора России в том же зале, где несколько месяцев назад был такой же бал в честь Наполеона.
Він писав вірші й подорожні нотатки, художньо обробляв фольклорний матеріал. Чимало письменник зробив для популяризації літературних і культурних надбань інших країн. Він перекладав європейську поезію з вісімнадцяти мов, випускав збірки зарубіжних авторів. Завдяки його зусиллям американські читачі долучилися до найзначніших досягнень світового письменства.
У своїх поетичних творах Лонгфелло часто звертався до теми минулого Америки, змальовуючи картини життя перших поселенців і принижене становище корінних народів. Головною пам’яткою самобутній індіанській культурі стала його поема «Пісня про Гайавату», написана на основі давніх легенд і переказів.
Літературознавча довідка
Поема — великий за обсягом віршований твір з ліричним або оповідним сюжетом.
Консультація професора філологова
З історичних джерел відомо, що вождь ірокезів1 Гайавата існував насправді. Він жив у XVI ст. й уславився, зокрема, тим, що об’єднав у міцний союз декілька ворогуючих племен. Однак у своїй поемі Лонгфелло змальовує не історичного Гайавату, а образ, створений народною фантазією. Подібно до багатьох міфічних персонажів, цей герой не є смертною людиною: його бабуся — донька нічних світил, а батько — Володар вітрів. Колись Володар вітрів покинув матір Гайавати, і вона померла від горя, тож хлопчика виростила бабуся. Змужнівши, Гайавата вирішив помститися батькові й вступив з ним у нерівний бій. Перемоги він не здобув, але Володар вітрів, високо оцінивши хоробрість сина, провістив йому життя, сповнене великих звершень.
У поемі Лонгфелло йдеться про численні подвиги Гайавати, який уособлює силу духу, непідкупність, мудрість та інші чесноти.
На початку твору Владика Життя, Гітчі-Маніто, збирає вождів різних племен на раду, під час якої закликає їх до миру та єднання. Цей заклик набуває в поемі значення узагальненої думки про те, що братерська любов, злагода і єдність є запорукою могутності й благополуччя нації.
1Ірокези — група корінних американських народів, що складалася з п’яти споріднених племен.
Объяснение: