Про життя Абу Абдаллаха Джафара Рудакі — засновника поезії східного гуманізму — відомо дуже мало. Він народився в маленькому гірському селищі Панджрудак, розташованому у північній частині сучасного Таджикистану поблизу скелястого підніжжя Зеравшанського хребта. Тут й минуло дитинство майбутнього поета. Назва селища — Панджруд — у перекладі означає «п'ять річок» («рудак» —річка, струмочок). Рідне селище поета — високогірна оаза, що потопає в розкішних садах, разюче контрастує з обпаленою сонцем мертвою напівпустелею. Через усє життя співає проніс у своєму серці любов до рідного краю та односельців й своєрідно виявив її, взявши за псевдонім назву свого маленького селища, а чи не пишномовний епітет чи ім'я свого могутнього заступника, як це робили тогочасні поети.
Стародавня легенда про Рудакі утверждает, що хлопчик народився сліпим. Ще змалку він виявив великі здібності до поезії та музики, мав чудову пам'ять. Його прекрасним голосом й музикальністю пишалося все селище. У вісім років він знавши напам'ять усі сури Корану, що викликало у правовірних мусульман захоплення й трепетну повагу до хлопчика. Один з мандрівних музикантів узяв Рудакі до собі у науку, навчив його грати на чанзі (різновид лютні), складати й співати под власний акомпанемент вірші. У тих далекі часи поезію не
Пару тижнів тому я прочитав оповідання Джеймса Олдріджа «Останній дюйм». Воно мені дуже сподобалося. Дійсно, ті події, які випали на долю 43-річного льотчика Бена та його 10-річного сина Деві, є ні чим іншим, як духовним випробуванням.
Разом з тим, фінал цього твору досить передбачуваний. При цьому я не читав в Інтернеті спойлери та не дивився однойменний фільм.
На початку оповідання Бен вчить Деві правильній посадці літака. Вже тоді я здогадався, що за сюжетом хлопчикові доведеться виконувати функції пілота. І потім моя впевненість тільки зміцнювалася. Наприклад, коли син спитав батька, чи хтось заходить коли-небудь до Акулячої бухти, куди вони прилетіли, а той заперечливо похитав головою. Або коли Бен, нехтуючи всіма правилами безпеки, заманював акул для фотографування. Як він міг так ризикувати своїм життям?! Адже вже не молода, а навчена досвідом людина, на яку покладено відповідальність за сина…
Мене не дивує той факт, що Бен з Деві змогли подолати важке випробування долі та досягти аеродрому Каїра. Правильно сказав лікар-єгиптянин, що вся справа в адреналіні, «у великому нервовому шоці». В екстремальних ситуаціях діями людини керує потужний інстинкт самозбереження. Тому людина здатна проявляти надможливості, щоб використати свій шанс на порятунок.
На мою думку, не можна вважати, що Бен з Деві здійснили героїчний вчинок. Вони врятували не чужі, а власні життя. І зробили це тому, що не мали іншого вибору. Але варто зазначити, що кожен з них — сильна особистість з внутрішнім стрижнем. Звичайно, більшого захоплення заслуговує 10-річний Деві — ще дитина, але вже з твердим чоловічим характером. Саме завдяки цьому характеру недитяче духовне випробування і було успішно пройдено.
Відповідь:
Пояснення:
Про життя Абу Абдаллаха Джафара Рудакі — засновника поезії східного гуманізму — відомо дуже мало. Він народився в маленькому гірському селищі Панджрудак, розташованому у північній частині сучасного Таджикистану поблизу скелястого підніжжя Зеравшанського хребта. Тут й минуло дитинство майбутнього поета. Назва селища — Панджруд — у перекладі означає «п'ять річок» («рудак» —річка, струмочок). Рідне селище поета — високогірна оаза, що потопає в розкішних садах, разюче контрастує з обпаленою сонцем мертвою напівпустелею. Через усє життя співає проніс у своєму серці любов до рідного краю та односельців й своєрідно виявив її, взявши за псевдонім назву свого маленького селища, а чи не пишномовний епітет чи ім'я свого могутнього заступника, як це робили тогочасні поети.
Стародавня легенда про Рудакі утверждает, що хлопчик народився сліпим. Ще змалку він виявив великі здібності до поезії та музики, мав чудову пам'ять. Його прекрасним голосом й музикальністю пишалося все селище. У вісім років він знавши напам'ять усі сури Корану, що викликало у правовірних мусульман захоплення й трепетну повагу до хлопчика. Один з мандрівних музикантів узяв Рудакі до собі у науку, навчив його грати на чанзі (різновид лютні), складати й співати под власний акомпанемент вірші. У тих далекі часи поезію не
декламували, а співали.
Пару тижнів тому я прочитав оповідання Джеймса Олдріджа «Останній дюйм». Воно мені дуже сподобалося. Дійсно, ті події, які випали на долю 43-річного льотчика Бена та його 10-річного сина Деві, є ні чим іншим, як духовним випробуванням.
Разом з тим, фінал цього твору досить передбачуваний. При цьому я не читав в Інтернеті спойлери та не дивився однойменний фільм.
На початку оповідання Бен вчить Деві правильній посадці літака. Вже тоді я здогадався, що за сюжетом хлопчикові доведеться виконувати функції пілота. І потім моя впевненість тільки зміцнювалася. Наприклад, коли син спитав батька, чи хтось заходить коли-небудь до Акулячої бухти, куди вони прилетіли, а той заперечливо похитав головою. Або коли Бен, нехтуючи всіма правилами безпеки, заманював акул для фотографування. Як він міг так ризикувати своїм життям?! Адже вже не молода, а навчена досвідом людина, на яку покладено відповідальність за сина…
Мене не дивує той факт, що Бен з Деві змогли подолати важке випробування долі та досягти аеродрому Каїра. Правильно сказав лікар-єгиптянин, що вся справа в адреналіні, «у великому нервовому шоці». В екстремальних ситуаціях діями людини керує потужний інстинкт самозбереження. Тому людина здатна проявляти надможливості, щоб використати свій шанс на порятунок.
На мою думку, не можна вважати, що Бен з Деві здійснили героїчний вчинок. Вони врятували не чужі, а власні життя. І зробили це тому, що не мали іншого вибору. Але варто зазначити, що кожен з них — сильна особистість з внутрішнім стрижнем. Звичайно, більшого захоплення заслуговує 10-річний Деві — ще дитина, але вже з твердим чоловічим характером. Саме завдяки цьому характеру недитяче духовне випробування і було успішно пройдено.