Образ середньовіччя часто асоціюється з колоритною фігурою озброєного рицаря в обладунках. лицарі - професійні воїни - являли собою корпорацію, членів якої об'єднували спосіб життя, морально-етичні цінності, особові ідеали. рицарська культура складається у феодальній середовищі.лицарі нижчі за рангом служили в цих дружинах зі своїми загонами, з'являючись на перший поклик господаря. на нижніх рівнях лицарської ієрархії стояли безземельні лицарі, все майно яких містилось у військовій виучці і зброї. багато хто з них мандрував, примикаючи до загонів тих або інших ватажків, стаючи найманцем, а нерідко і просто промишляв розбоєм.згідно з розповсюдженням у лицарській середовищі уявлень, справжній лицар повинен був походити із знатного роду. поважаючий себе лицар посилався для підтвердження свого благородного походження на гіллясте генеалогічне дерево, мав фамільний герб і родовий девіз. приналежність до стану передавалася спадково, в рідких випадках в лицарі присвячували за виняткові військові подвиги. суворість правил стала порушуватися з розвитком міст - ці привілеї стали все частіше купуватися.у лицарів вироблявся особливий тип психології. ідеальний лицар зобов'язувався мати безліч достоїнств. він мав бути зовні красивим і привабливим. тому спеціальна увага приділялася одяг, прикраси, статурі. обладунок і кінська збруя, особливо парадні, були справжніми витворами мистецтва. від рицаря вимагалася фізична сила, інакше він просто не зміг би носити обладунок, який важив до 60-80 кг обладунки починають втрачати свою роль тільки з винаходом вогнепальної зброї.від лицаря очікувалося, що він буде постійно піклуватися про свою славу. свою доблесть треба було весь час підтверджувати, і багато рицарів були в постійному пошуку нових можливостей для цього. «якщо тут війна, я тут залишуся», - говорить лицар в одній з поетеси марії французької. нічого незвичайного не було в тому, щоб помірятися силою з незнайомим суперником, якщо той хоч чим-небудь викликав незадоволення. організовувалися спеціальні лицарські турніри. у 11-13 ст. виробилися правила рицарських двобоїв. так, їх учасники повинні були користуватися однаковою зброєю. частіше за все спочатку суперники мчали один на одного зі списом наперевіс. якщо списи ламалися, бралися за меч, потім за булаву. турнірне зброя була тупою, і лицарі старалися лише вибити суперника з сідла. при проведенні турніру після численних індивідуальних поєдинків, які могли продовжуватися декілька днів, влаштовували головне змагання - імітацію битви двох загонів. лицарські поєдинки стали складовою частиною битв в нескінченних феодальних війнах. такий поєдинок відбувався перед боєм, єдиноборство завершувалося смертю одного з лицарів. якщо поєдинок не проводився, то вважалося, що бій початий «не за правилами».вищим виявом лицарської любові до війни, агресивного бажання феодалів до захоплення нових земель, підтриманим католицькою церквою, стали хрестові походи на схід під прапором захисту християн і християнських святинь від мусульман. у 1096 році відбувся перший з них, а в 1270 - останній. під час їх проведення виникають особливі військово-релігійні організації - лицарські ордени. у 1113 році був заснований орден іоаннітів, або госпітальєрів. в єрусалимі, поблизу храму знаходився центр ордену тамплієрів, або храмовників. орденом великий магістр, покорявшийся особисто папі римському. вступаючи в орден, лицарі давали обітниці послуху і смирення. вони носили чернечі плащі поверх лицарських лат. в агресії проти слов'янських народів головну роль зіграв тевтонський орден.лицарський кодекс знайшов відображення в лицарській літературі. її вершиною вважається світська лірична поезія трубадурів на народній мові, що виникла на півдні франції. вони створюють культ прекрасної , служачи якій, рицар повинен дотримуватися правил «куртуазія». «куртуазия», крім військової доблесті, вимагала уміння поводитися у світському товаристві, підтримувати розмову, співати. був розроблений особливий ритуал женихания до дівчат. навіть в любовній ліриці, в описі почуттів лицаря до пані частіше за все використовується характерна станова термінологія: присяга, служіння, дарування, сеньйор, васал.по всій європі розвивається і жанр рицарського роману. для його сюжету були обов'язкові ідеальна «лицарська» любов, військові подвиги в ім'я особистої слави, небезпечні пригоди. романи широко відображали побут і риси свого часу. у той же час в них вже помітний інтерес до окремої людської особистості. найбільш популярні сюжети - про лицарів «круглого стола», про легендарного короля бриттів артура, лицаря ланселота, трістані та ізольді. багато в чому завдяки літературі в нашій свідомості досі живе романтичний образ благородного середньовічного лицаря
Сказка-быль «кладовая солнца» м. м. пришвина посвящена реальным событиям. в ней описывается жизнь деревни в послевоенные годы. мы видим и трудности деревенских жителей, и их необыкновенную . главные герои сказки-были - настя и митраша - удивительно чистые, добрые и трудолюбивые дети. им рано пришлось ощутить на себе все тяготы одинокой сиротской жизни. мама у насти и митраши умерла, а отец погиб на войне. односельчане всячески старались детям, но брат и сестра быстро научились справляться со всей работой самостоятельно. автор пишет о детях: «они были милые. настя была как золотая курочка на высоких ножках. волосы у отливали золотом, веснушки по всему лицу были крупные, как золотые митраша был моложе сестры на два года. ему было всего только десять лет с хвостиком… это был мальчик и сильный. «мужичок в мешочке», улыбаясь, называли его между собой учителя в школе». после смерти родителей девочке и ее брату пришлось вести все хозяйство. дети никому не жаловались и ни у кого не просили . настя и митраша с малых лет научились преодолевать большие трудности, и при этом они совсем не считали свою жизнь чем-то из ряда вон выходящим. так сложились обстоятельства, что мальчику и девочке пришлось вдруг стать взрослыми. «…умненькие и дружные », - говорили о них односельчане. «не было ни одного дома, где жили и работали так дружно, как жили наши ». настя после смерти матери осталась в доме за хозяйку, так же как и она, вставала девочка еще до рассвета и выполняла всю тяжелую женскую работу по дому. «с хворостиной в руке выгоняла она свое любимое стадо… растопляла печь, чистила картошку, заправляла обед и так хлопотала по хозяйству до ночи». хоть митраша и младше сестры, а почитает себя главным в семье, кормильцем. так приучил его отец. соседи не бросили сирот на произвол судьбы, как могли, . но митраша, «мужичок в мешочке», и сам не сидел без дела. у отца он выучился изготавливать деревянную посуду и делал ее по просьбам односельчан. «но, кроме бондарства, на нем лежит и все мужское хозяйство», - рассказывает автор. с детства митраша научился от отца всяким премудростям, которые просто необходимы в лесу. мальчик умеет определять дорогу по компасу, прекрасно знает все особенности животных и растений. это умение теперь пригодилось детям сполна. ведь им приходится ходить на охоту, а также собирать клюкву - чудесное средство, больным и ослабленным людям. и хотя сами дети жили впроголодь, «но когда из детдома эвакуированных ленинградских детей обратились в село за посильной больным детям, настя отдала им всю свою целебную ягоду». однажды в лесу брат и сестра поссорились и отправились разными дорогами. именно из-за их ссоры чуть не произошла настоящая трагедия. митраша, несомненно, утонул бы в болоте, если бы не его находчивость. собака травка, которая после смерти своего хозяина антипыча, осталась одна, случайно оказалась рядом. но ведь собака - это не человек. и ей невозможно объяснить, как именно она может утопающему ребенку. а маленькому мальчику митраше это удалось. это говорит о том, что маленький митраша на самом деле обладал наблюдательностью и рассудительностью взрослого человека. а еще он помнил, что обязан оберегать сестру, как отец оберегал мать, что он охотник, что у него ружье и компас, без которых одна в лесу настя может погибнуть. он несет ответственность за жизнь сестры. потом мальчишке удалось убить огромного волка, долгое время наводившего страх на всю округу. и односельчане долго не верили, что ребенок сумел-таки сделать то, что не под силу даже иному взрослому. но это еще раз доказывает, что митраша - необычный ребенок. он - полностью сформировавшаяся личность, твердым характером, находчивостью и мужеством. « - был мужичок, …да сплыл, кто смел, тот два съел: не мужичок, а герой». он и его сестра заслуживают самого искреннего восхищения - как люди, которые могут смело смотреть в глаза любой опасности.
