Антон пафнутьич спицын в своем рассказе говорит о дубровском: «он малый не промах, никому не спустит, а с меня, , и две шкуры сдерет» . анна савишна глобова не дает прямой характеристики дубровскому, но пересказывает слова приезжего генерала: « нападает не на всякого, а на известных богачей, но и тут делится с ними, а не грабит дочиста, а в убийствах никто его не » глобова говорит: «я догадывалась, кто был его превосходительство, нечего мне было с ним толковать» . но в словах помещицы чувствуется некоторая симпатия и уважение к человеку, который разоблачил плутни приказчика и таким образом вернул ей деньги. автор вводит в повествование рассказы спицына и глобовой, чтобы показать представление, которое сложилось у окрестных помещиков о дубровском, выразить противоречивые чувства людей в адрес разбойника поневоле, более полно представить читателям облик главного героя. автор использует антитезу, чтобы показать трусость антона пафнутьича и достойное поведение анны савишны.
Незвичайне викрадення (за оповіданням О'Генрі "Вождь червоношкірих")
Викрадення людини, тим більше неповнолітньої, з метою одержання викупу є тяжким злочином, за законами деяких штатів США воно карається на смерть.
Проте навіть електричний стілець був би принадніший для "двох злодіїв" від тої страшної кари, якій піддав їх маленький хлопчик із найзаможнішої родини міста.
Уявіть собі хлопця — стовідсоткового американця, який не знає, куди подіти ті самі якості, що вели його предків преріями та горами Дикого Заходу та змушували битися з індіанцями. А навкруги — спокійне життя людей, які забули героїчне минуле й потихесеньку складають долар до долара.
Так молодший Дорсет став "хворобою" Вершини (так звалося місто). Тож коли він зник, містечко відчуло полегшення, і ніхто не забив на сполох. І тато Ебенезер Дорсет також не дуже сумував, бо вже отримав листа, з якого зрозумів, що дитина жива, а в іншому поклався на Бога та характер синочка.
Переказувати ті халепи, у які ускочили Білл і Сем у гонитві за грошима, мені не слід. Бо тоді і ви почнете співчувати людям, що скоїли найтяжчий злочин за законами Сполучених Штатів.
Тим більше, що замість того, щоб отримати гроші, вони були змушені їх сплатити. Що ж до хлопця, то це були найкращі дні його життя: він жив у наметі, вогнище давало йому світло й тепло, він грав, як й годиться хлопцеві десяти років, який ще не знає, що долар — найвища цінність у світі.
«он малый не промах, никому не спустит, а с меня, , и две шкуры сдерет» .
анна савишна глобова не дает прямой характеристики дубровскому,
но пересказывает слова приезжего генерала: « нападает не на всякого,
а на известных богачей, но и тут делится с ними, а не грабит дочиста, а в убийствах
никто его не »
глобова говорит: «я догадывалась, кто был его превосходительство, нечего мне
было с ним толковать» . но в словах помещицы чувствуется некоторая симпатия и уважение к человеку, который разоблачил плутни приказчика и таким образом
вернул ей деньги.
автор вводит в повествование рассказы спицына и глобовой, чтобы показать представление, которое сложилось у окрестных помещиков о дубровском,
выразить противоречивые чувства людей в адрес разбойника поневоле, более
полно представить читателям облик главного героя. автор использует антитезу,
чтобы показать трусость антона пафнутьича и достойное поведение анны савишны.
Незвичайне викрадення (за оповіданням О'Генрі "Вождь червоношкірих")
Викрадення людини, тим більше неповнолітньої, з метою одержання викупу є тяжким злочином, за законами деяких штатів США воно карається на смерть.
Проте навіть електричний стілець був би принадніший для "двох злодіїв" від тої страшної кари, якій піддав їх маленький хлопчик із найзаможнішої родини міста.
Уявіть собі хлопця — стовідсоткового американця, який не знає, куди подіти ті самі якості, що вели його предків преріями та горами Дикого Заходу та змушували битися з індіанцями. А навкруги — спокійне життя людей, які забули героїчне минуле й потихесеньку складають долар до долара.
Так молодший Дорсет став "хворобою" Вершини (так звалося місто). Тож коли він зник, містечко відчуло полегшення, і ніхто не забив на сполох. І тато Ебенезер Дорсет також не дуже сумував, бо вже отримав листа, з якого зрозумів, що дитина жива, а в іншому поклався на Бога та характер синочка.
Переказувати ті халепи, у які ускочили Білл і Сем у гонитві за грошима, мені не слід. Бо тоді і ви почнете співчувати людям, що скоїли найтяжчий злочин за законами Сполучених Штатів.
Тим більше, що замість того, щоб отримати гроші, вони були змушені їх сплатити. Що ж до хлопця, то це були найкращі дні його життя: він жив у наметі, вогнище давало йому світло й тепло, він грав, як й годиться хлопцеві десяти років, який ще не знає, що долар — найвища цінність у світі.