Судьба аси ( ее детства) напоминает судьбу дочери самого тургенева, полины, которая воспитывалась в доме его матери. в этом образе воскресли и черты заинтересовавшей когда-то молодого тургенева маленькой девочки, незаконнорожденной дочери дяди писателя и крепостной крестьянки. в пору создания повести цепкая память художника воскресила черты этого светлого и красивого маленького существа, в котором уже тогда угадывалась яркий, самобытный характер. ася — героиня, наделенная «благородной душой и удивительной силой характера». господин н. н. встречает ее тогда, когда она томится от избытка жизненных и духовных сил, ее тяготит праздность, она вся во власти высоких человеческих порывов, мечтает «пойти куда-нибудь далеко, на молитву, на трудный подвиг». ее терзают мысли, еще неведомые герою повести: «дни уходят, жизнь уйдет, а что мы сделали? » тоска по деятельной, полной пользы и смысла жизни уже знакома асе. углубляется и обостряется конфликт тургеневской героини с ее окружением, семьей, обществом. ася откровенно говорит: «лучше умереть, чем жить так». она мечтает о подвиге. нравственное, духовное изменение героини противопоставлено оскудению образа главного героя повести — и этим обостряется драматический конфликт повести, из нравственно-этического он постепенно перерастает в социальный. неровность и противоречивость характера аси во многом объясняется ее происхождением и двусмысленным положением в обществе. дочь крепостной женщины и барина, она рано начала задумываться над несправедливостью жизни. прямая и открытая, она стремилась к правде и не могла понять, «отчего никогда нельзя сказать всей правды». в сердце тургеневской девушки бьются гордость, отвага, стремление к независимости, она считает, что «лесть и трусость — самые дурные пороки». ася — национальный, типично характер, ей близок духовный мир любимой пушкинской героини: «а я хотела бы быть татьяной». сначала кажется, что господин н. окажется достойным аси. в нем девушка увидела воплощение своих мечтаний, от него ждала ответа на вопрос: «как жить? » вместе с чувством любви крепнут и духовные силы героини, у нее «крылья выросли», она не знает колебаний. господин н. н. мог совершенно беспрепятственно жениться на ней, но «сама ася, с ее огненной головой, с ее прошедшим, с ее воспитанием» его пугала. господин н. н. обманул самые святые надежды героини. тургеневская «ася» окончательно уничтожила веру в то, что люди, подобные господину н. н., способны «изменить своим благородством характер нашей жизни». образ тургеневской девушки не был неподвижным. от повести к повести типическое обобщение, которое нес в себе этот образ, становилось все более глубоким и современным, вбирая черты, каждый раз освещающие новую сторону действительности. тургеневские девушки похожи в главном — в отношении к идеалу жизни. это девушки, исполненные радужных, «крылатых надежд», впервые открывающие для себя новый мир ярких чувств и мыслей. в «асе» (и других повестях, например в «первой любви») тургенев психологически точно описал, как в юном сердце, впервые полюбившем, обостряются все чувства, и герой видит, ощущает поток жизни, его незаметное течение.
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво в Щуроград”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!”.
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво в Щуроград”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!”.
Подробнее - на -
Объяснение: