Лирическая миниатюра «Русский язык» – размышление писателя об особенностях русского языка и его связи с простым народом. В этом лирическом этюде И.С. Тургенев размышляет о сущности русского языка, о необходимостиродного языка особенно «во дни сомнений, во дни тягостных раздумий о судьбах… родины».Русское слово является поддержкой и опорой автору, находящемуся вдали от родины, ведь во время написания лирических миниатюр И.С. Тургенев жил за границей. Писатель характеризует русский язык с следующих эпитетов: «великий, могучий, правдивый и свободный».Размышляя о тяжелой судьбе своего народа, И.С. Тургенев пишет: «…как не впасть в отчаяние при виде всего, что совершается дома». Но финал стихотворения в прозе не трагичен, писатель верит в душевную силу, нравственную мощь, духовную стойкость своего народа: «Но нельзя верить, чтобы такой язык не был дан великому народу!» Судьба народа напрямую связана с развитием русского языка, который поражает своей глубиной и красотой. Таким образом, лирическая миниатюра Тургенева вмещает огромное содержание: размышления писателя об особенностях родного языка и его связи с простым народом.
Народився Степан Руданський 6 січня 1834 року на Вінниччині у селі Хомутинці в родині попа. Мав трьох братів – Григорія, Олександра та Юхима. Батько мріяв про те, що Степан став священиком і віддав його до духовної семінарії.
Але у юного семінариста Руданського було інше дуже цікаве захоплення – він любив бувати на ярмарках, на вулицях серед простих людей. Там він з захопленням слухав їхню мову, записував різноманітні історії, прислів’я, приказки, бувальщини, пісні. У хлопця не лежала душа до попівства, він мріяв стати видатним лікарем.
У 1852 році, перебуваючи в Кам’янці-Подільському 19-річний Руданський упорядковує два рукописні зшитки українських народних пісень, які він зібрав на Поділлі. Перший том містить пісні любовного характеру, а другий – це зібрання козацьких, весільних рекрутських пісень та щедрівок.
Не дивлячись на протест батька Степан вступив до Петербурзької медико-хірургічної академії. У Петербурзі Руданський зблизився з гуртком українських письменників, що готував журнал «Основа». Це склало на нього неабияке враження. Він починає розмовляти та писати йому українською. Батько відмовлявся говорить з ним на українській і навіть сказав, щоб Степан йому зовсім не писав листи, а якщо й писав – то тільки російською.
Закінчивши академію Руданський одержує звання повітового лікаря і дозвіл працювати у Криму. У 1861—1873 роках він працює міським лікарем у Ялті, а також лікарем у маєтках самого князя Воронцова.
У Кам’янці-Подільському відбулося становлення Степана як поета. Крім збору і літературної обробки народних пісень, він написав яким сам він дає оригінальну назву – «Байки хатні», «Небилиці: «Два трупи», «Вечорниці», «Упир», «Хрест на горі», «Розмай». dovidka.biz.ua Там він пише також ліричну поезію, пронизану прекрасним почуттям кохання.
Вперше почав друкуватись у петербурзьких журналах «Основа», «Русский мир», «Искра», та приготував до друку збірку поезій «Нива». Але друкуватися українською мовою у російських видання було дуже складно, а свої видавництва дуже прискіпливо ставилися до творів поета. Збірка «Нива» так і не була видана тоді в Україні. У 1861 році, врешті-решт петербурзький цензурний комітет дає дозвіл на її видання. Але за браком коштів вона не була видана і в Петербурзі.
Плідно працюючи лікарем у Ялті в нього майже не залишається часу на творчість. Переважно він займається перекладами на українську. Але зазнавши гоніння за свою любов до української мови, небажання місцевих видавництв друкувати його твори, Руданський поступово відходить від літературної справи. Останньою крапкою на шляху творчості стали доноси на службі, побоюючись звільнення він остаточно полишає писати.
В этом лирическом этюде И.С. Тургенев размышляет о сущности русского языка, о необходимостиродного языка особенно «во дни сомнений, во дни тягостных раздумий о судьбах… родины».Русское слово является поддержкой и опорой автору, находящемуся вдали от родины, ведь во время написания лирических миниатюр И.С. Тургенев жил за границей. Писатель характеризует русский язык с следующих эпитетов: «великий, могучий, правдивый и свободный».Размышляя о тяжелой судьбе своего народа, И.С. Тургенев пишет: «…как не впасть в отчаяние при виде всего, что совершается дома». Но финал стихотворения в прозе не трагичен, писатель верит в душевную силу, нравственную мощь, духовную стойкость своего народа: «Но нельзя верить, чтобы такой язык не был дан великому народу!» Судьба народа напрямую связана с развитием русского языка, который поражает своей глубиной и красотой.
Таким образом, лирическая миниатюра Тургенева вмещает огромное содержание: размышления писателя об особенностях родного языка и его связи с простым народом.
Степан Руданський цікаві факти
Народився Степан Руданський 6 січня 1834 року на Вінниччині у селі Хомутинці в родині попа. Мав трьох братів – Григорія, Олександра та Юхима. Батько мріяв про те, що Степан став священиком і віддав його до духовної семінарії.
Але у юного семінариста Руданського було інше дуже цікаве захоплення – він любив бувати на ярмарках, на вулицях серед простих людей. Там він з захопленням слухав їхню мову, записував різноманітні історії, прислів’я, приказки, бувальщини, пісні. У хлопця не лежала душа до попівства, він мріяв стати видатним лікарем.
У 1852 році, перебуваючи в Кам’янці-Подільському 19-річний Руданський упорядковує два рукописні зшитки українських народних пісень, які він зібрав на Поділлі. Перший том містить пісні любовного характеру, а другий – це зібрання козацьких, весільних рекрутських пісень та щедрівок.
Не дивлячись на протест батька Степан вступив до Петербурзької медико-хірургічної академії. У Петербурзі Руданський зблизився з гуртком українських письменників, що готував журнал «Основа». Це склало на нього неабияке враження. Він починає розмовляти та писати йому українською. Батько відмовлявся говорить з ним на українській і навіть сказав, щоб Степан йому зовсім не писав листи, а якщо й писав – то тільки російською.
Закінчивши академію Руданський одержує звання повітового лікаря і дозвіл працювати у Криму. У 1861—1873 роках він працює міським лікарем у Ялті, а також лікарем у маєтках самого князя Воронцова.
У Кам’янці-Подільському відбулося становлення Степана як поета. Крім збору і літературної обробки народних пісень, він написав яким сам він дає оригінальну назву – «Байки хатні», «Небилиці: «Два трупи», «Вечорниці», «Упир», «Хрест на горі», «Розмай». dovidka.biz.ua Там він пише також ліричну поезію, пронизану прекрасним почуттям кохання.
Вперше почав друкуватись у петербурзьких журналах «Основа», «Русский мир», «Искра», та приготував до друку збірку поезій «Нива». Але друкуватися українською мовою у російських видання було дуже складно, а свої видавництва дуже прискіпливо ставилися до творів поета. Збірка «Нива» так і не була видана тоді в Україні. У 1861 році, врешті-решт петербурзький цензурний комітет дає дозвіл на її видання. Але за браком коштів вона не була видана і в Петербурзі.
Плідно працюючи лікарем у Ялті в нього майже не залишається часу на творчість. Переважно він займається перекладами на українську. Але зазнавши гоніння за свою любов до української мови, небажання місцевих видавництв друкувати його твори, Руданський поступово відходить від літературної справи. Останньою крапкою на шляху творчості стали доноси на службі, побоюючись звільнення він остаточно полишає писати.
Объяснение:
Трохи більше фактів ,але надіюся до