Книги - развивают фантазию человека, тренируют технику чтения, они нужны для того, чтобы человек, который каждый день видит радости или неудачи будь ,то свои или чьи-либо другие, который так устает от этой всей жизненной суеты, расслабился и читая очередную книгу вообразил себе хотя бы на чуть-чуть иной мир, сказочный, где не существуют те проблемы, с которыми он сталкивается в своей повседневной жизни. Прожить хотя бы капельку не своей жизнью, прочувствовать чьи-то эмоции, проследить мысли, которые никогда не пришли бы самому в голову. Именно это делает книги чем-то "неземным". Фильмы же дают уже представленную в чьём-то мозгу картинку, я считаю, что фильмы делаются по такой же схеме: кто-то прочитал книгу, ему что-то вооброзилось, он представил определенных героев по-особенному и воссоздал картину в полнометражный фильм. Еще есть такое отличие: в книге ты сам чувствуешь эмоции героев, переживаешь вместе с ними, а в фильме все показывается со стороны и ты уже чувствуешь все как зритель, а не как, скажем так, деталька определенного рассказа
Старовинна мудрість говорить, що людина - творець свого щастя. З цим, мабуть, треба погодитись, тому що справжнє щастя - це передусім вміння прекрасно любити життя і людей. Щастя - це горде відчуття своєї вагомості в суспільстві, але, мабуть, чи не найважливіше - це вміння віддавати вся свої сили, своє душевне тепло, полум'я свого серця служінню людям. І саме така самовідданість, народжена високим гуманізмом, і робить людину щасливою. І все ж таки, де криється коріння справжнього щастя? Відповідь може бути одна: в праці. У свій час великий педагог А. С. Макаренко правильно говорив про важливість трудового виховання. Згадати хоча б його "безнадійних вихованців, які вже встигли побувати "на дні" суспільного життя. Здавалось, ніхто і ніщо не спроможний очистити їхні душі від бруду. Але благородні вчинки і безкорислива праця дала змогу радісно забриніти струнам у їхніх душах, повернути їх у русло чесного життя. Саме праця забезпечила їм щастя повноцінного життя.
У свій час великий педагог А. С. Макаренко правильно говорив про важливість трудового виховання. Згадати хоча б його "безнадійних вихованців, які вже встигли побувати "на дні" суспільного життя. Здавалось, ніхто і ніщо не спроможний очистити їхні душі від бруду. Але благородні вчинки і безкорислива праця дала змогу радісно забриніти струнам у їхніх душах, повернути їх у русло чесного життя. Саме праця забезпечила їм щастя повноцінного життя.