Произведения Константина Георгиевича Паустовского отличает глубокий психологизм, знание изображаемого материала и большая правда жизни. Рассказ «Телеграмма» , прочитав раз, невозможно никогда забыть. Он наполнен тоской и пронзительной болью одиночества. Старость сама по себе страшна, а одинокая — вдвойне. Почти физически ощущаешь свою вину перед героиней, покинутой родной дочерью. Ничто не утешает Екатерину Петровну: ни забота Манюшки, ни хлопоты Тихона. Она ждет и надеется на приезд «ненаглядной Насти» . А дочь занята повседневной суетой — устраивает выставку забытого художника Тимофеева. Ей некогда прочитать материнское письмо — последний прощальный привет от любящей Катерины Петровны. Выполняя свои обязанности по долгу службы, Настя не хочет тратить душевное тепло на самого дорогого человека — мать. А может, и тепла-то нет! «Она подумала о переполненных поездах, тряской телеге, засохшем саде, неизбежных материнских слезах, о тягучей, ничем не скрашенной скуке сельских дней — и положила письмо в ящик письменного стола. Две недели Настя возилась с устройством выставки Тимофеева. А между тем пронзительной безысходностью наполнены страницы, описывающие одиночество старой женщины: запустение и холод в доме, а значит — ив душе героини. Яркой метафорой выступает картина засыхающего сада, как угасающего рода Катерины Петровны. В малом объеме Константину Георгиевичу Паустовскому удалось раскрыть вечную тему — трагедию одинокой и заброшенной старости. Хоронят Катерину Петровну соседи, к ним присоединяется молодая учительница; они как будто каются перед покойной за вину дочери, но разве такое поймешь и простишь? Читая рассказ, приходишь к мысли, что нет важнее дела, чем забота о матери. И вряд ли Настя сможет жить спокойно с таким «багажом» — угрызением совести о брошенной бес матери. Недаром Настя, опоздав на похороны, уехала из Заборья «крадучись, стараясь, чтобы ее никто не увидел и ни о чем не расспрашивал» . Написанный почти шестьдесят лет назад рассказ «Телеграмма» неожиданно обрел актуальность в наши дни. Сколько брошенных стариков при живых детях и внуках! Стыдно и больно за безответственное и жестокое поколение.
Я дуже люблю читати твори зарубіжних письменників, зустрічатися з багатьма цікавими літературними героями. Та найбільше мені сподобався Ебенезер Скрудж — персонаж "Різдвяної пісні у прозі" Чарлза Діккенса. Ви здивовані? Так, сподобався, хоча він такий похмурий, непривітний, жорстокий.
Перша зустріч з ним не віщує нічого доброго. Цей чоловік ні з ким не вітався, був дуже скупий. Бажання стати багатим посту-пово зруйнувало його серце, затьмарило розум. Навіть двір і дім були у темряві.
Він не спілкувався з родичами. Та коли з'явилася тінь його єдиного друга і компаньйона Марлея, усе змінилося на краще. Яков дуже сподівався на це, тому і влаштував зустріч Скруджа із трьома духами Різдва.
Першим прийшов дух минулого Різдва. Під час подорожі з ним Ебенезер Скрудж зрозумів, що у минулому він був добрішим. А коли побачив самотнього хлопчика, який сидів у великому темному будинку, то аж заплакав. Та раптом за тим хлопчиком приїхала сестричка і забрала його додому. Вона йому так раділа! Дівчинка була дуже мила, щира. Удома на нього чекали смачна вечеря, тепла хата і сім'я. Було ще декілька приємних зустрічей, які зігрівали серце Скруджа, поступово перемагаючи крижаний холод.
Я дуже люблю читати твори зарубіжних письменників, зустрічатися з багатьма цікавими літературними героями. Та найбільше мені сподобався Ебенезер Скрудж — персонаж "Різдвяної пісні у прозі" Чарлза Діккенса. Ви здивовані? Так, сподобався, хоча він такий похмурий, непривітний, жорстокий.
Перша зустріч з ним не віщує нічого доброго. Цей чоловік ні з ким не вітався, був дуже скупий. Бажання стати багатим посту-пово зруйнувало його серце, затьмарило розум. Навіть двір і дім були у темряві.
Він не спілкувався з родичами. Та коли з'явилася тінь його єдиного друга і компаньйона Марлея, усе змінилося на краще. Яков дуже сподівався на це, тому і влаштував зустріч Скруджа із трьома духами Різдва.
Першим прийшов дух минулого Різдва. Під час подорожі з ним Ебенезер Скрудж зрозумів, що у минулому він був добрішим. А коли побачив самотнього хлопчика, який сидів у великому темному будинку, то аж заплакав. Та раптом за тим хлопчиком приїхала сестричка і забрала його додому. Вона йому так раділа! Дівчинка була дуже мила, щира. Удома на нього чекали смачна вечеря, тепла хата і сім'я. Було ще декілька приємних зустрічей, які зігрівали серце Скруджа, поступово перемагаючи крижаний холод.
Объяснение: