Образ Петербурга появляется сначала в речи слуги. Он воспринимает его с низов своего положения. Слуга хочет есть и слушает трескотню в своем животе. Он недоволен хозяином и вспоминает о жизни в Петербурге и сравнивает ее с деревней. Противопоставление звучит комично: «на деревне лучше…возьмешь себе бабу, да и лежи весь век на полатях да ешь пироги». Петербург, по мнению Осипа, лучше всего. Главное, чтобы были деньги. Жизнь в столице «тонкая и политичная>>
Можно найти все, что желаешь. Собаки и те танцуют. К слугам относятся уважительно: «почтенный». Невежливых слов никогда не услышишь. Слуга умудряется вести себя как барин, берет извозчика и катается по городу. Можно узнать множество нового и интересного, например, что значит звезда на небе. В Петербурге легко спрятаться в подворотне, «дьявол не сыщет». В рассказе нет роскоши и великолепия культурной столицы.
Ліричним героєм вірша – це самотній мандрівник. Його настрій сумний, його «серце з болю завмирає». Герой прагне до волі та спокою, але їх немає у реальному житті. Драматизм внутрішнього світу героя проявляється завдяки контрасту з природою, там гармонія, а в душі дисгармонія «серце з болю завмирає».
Художні засоби “На дорогу йду я в самотині…”: епітети – крем’яна путь, прекрасні, безкраї, холодним, ясний, ніжний. метафори – Спить земля в промінні голубім…; зоря з зорею гомонить, Бога слухає пустиня. З живі дрімали в серці сили, дуб зелений схилявся й з листям розмовляв.
риторичні питання – “Чом же серце з болю завмирає?”; інверсія – “Мрією не тішусь я пустою”; анафора – “Я жадаю волі та спокою!/Я б хотів забутись і заснуть!”. повтори – «Жалію я за чим?»- «Днів не жаль»; «Хотів заснуть!»- «Навік заснути…»
Образ Петербурга появляется сначала в речи слуги. Он воспринимает его с низов своего положения. Слуга хочет есть и слушает трескотню в своем животе. Он недоволен хозяином и вспоминает о жизни в Петербурге и сравнивает ее с деревней. Противопоставление звучит комично: «на деревне лучше…возьмешь себе бабу, да и лежи весь век на полатях да ешь пироги». Петербург, по мнению Осипа, лучше всего. Главное, чтобы были деньги. Жизнь в столице «тонкая и политичная>>
Можно найти все, что желаешь. Собаки и те танцуют. К слугам относятся уважительно: «почтенный». Невежливых слов никогда не услышишь. Слуга умудряется вести себя как барин, берет извозчика и катается по городу. Можно узнать множество нового и интересного, например, что значит звезда на небе. В Петербурге легко спрятаться в подворотне, «дьявол не сыщет». В рассказе нет роскоши и великолепия культурной столицы.
Літературний рід: лірика
Жанр: ліричний вірш
Тема: роздуми про природу та долю людини
Ідея – Єдність людини та природи.
Провідний мотив: мотив смутку та самотності
Віршовий розмір: хорей
Ліричним героєм вірша – це самотній мандрівник. Його настрій сумний, його «серце з болю завмирає». Герой прагне до волі та спокою, але їх немає у реальному житті. Драматизм внутрішнього світу героя проявляється завдяки контрасту з природою, там гармонія, а в душі дисгармонія «серце з болю завмирає».
Художні засоби “На дорогу йду я в самотині…”: епітети – крем’яна путь, прекрасні, безкраї, холодним, ясний, ніжний. метафори – Спить земля в промінні голубім…; зоря з зорею гомонить, Бога слухає пустиня. З живі дрімали в серці сили, дуб зелений схилявся й з листям розмовляв.
риторичні питання – “Чом же серце з болю завмирає?”; інверсія – “Мрією не тішусь я пустою”; анафора – “Я жадаю волі та спокою!/Я б хотів забутись і заснуть!”. повтори – «Жалію я за чим?»- «Днів не жаль»; «Хотів заснуть!»- «Навік заснути…»