Се́ргий Ра́донежский -игумен Радонежский, игумен земли Русской, всея Руси чудотворец (в миру Варфоломе́й; 3 мая 1314 года[Коммент. 2] или май 1322 года[Коммент. 3] — 25 сентября 1392 года) — монах Русской церкви, преподобный, основатель ряда монастырей, в том числе Свято-Троицкого монастыря под Москвой (ныне Троице-Сергиева лавра). Духовный собиратель русского народа, с которым связаны культурный идеал Святой Руси и возникновение русской духовной культуры (и русской культуры вообще)[1]. Письменного наследия не оставил, однако известны его духовные наставления, в частности, его завещание всем людям Святой Русской земли «Любовью и единением Известен также как представитель деятельного исихазма, основоположник русского старчества[1] и возобновитель монашеского общежития[⇨], которое идёт от Антония и Феодосия Печерских. С XV века почитается Русской православной церковью в лике святых как преподобный[⇨] и считается величайшим подвижником, печальником, молитвенником, небесным воеводой земли Русской. С древних времён почитался православными[3][4] и старообрядцами[5] исторической Руси как величайший подвижник Русской земли. Считается покровителем учащейся молодёжи. Почитание Сергия Радонежского, ограниченное до начала XX века почти исключительно пределами исторической Руси, после революции 1917 года распространилось далеко за её пределы, что стало заслугой послереволюционной эмиграции[6]. С 1969 года по распоряжению папы Павла VI имя преподобного Сергия включено в богослужебный календарь всей римско-католической церкви[7].
1. Інтелектуальний характер аналітичної композиції п'єси (осмислення подій у минулому веде до внутрішнього розвитку особистості героїв; зміни у свідомості героїв стають вирішальними в розвитку сюжету; розв'язка розкриває внутрішню суть усіх подій, їх справжнє розуміння).
2. Сюжет і композиція п'єси (зовнішньо спокійне життя адвоката Хельмера насправді побудоване на обмані та егоїзмі; рушійна сила розгортання дії — підробка Норою підпису батька з метою здобути гроші, спадкоємницею яких вона була, і врятувати хворого на туберкульоз чоловіка; розв'язка драми — бесіда між Норою і Хельмером створює інтелектуальне напруження і призводить до рішучих сюжетних змін: Нора вирішує залишити сім'ю).
3. Розвиток характерів героїв (на початку п'єси Нора — покірна жінка, неспроможна прийняти самостійні рішення; але з'ясовується, що вона зробила через любов до чоловіка вчинок, який може, з точки зору Хельмера, заплямувати їхнє ім'я; у діалозі Нора постає сильною, цілісною натурою, що вміє переоцінити свої погляди і рішуче змінити свою долю. Хельмер зверхньо ставиться до дружини, не замислюється над причиною її вчинку; його хвилюють тільки наслідки цього вчинку щодо їхньої репутації).
4. Сутність подружніх взаємин (спокійне життя було ілюзією, вони чужі одне одному; це стає зрозумілим після аналізу мотивів вчинку Нори і ставлення до нього Хельмера).
1. Інтелектуальний характер аналітичної композиції п'єси (осмислення подій у минулому веде до внутрішнього розвитку особистості героїв; зміни у свідомості героїв стають вирішальними в розвитку сюжету; розв'язка розкриває внутрішню суть усіх подій, їх справжнє розуміння).
2. Сюжет і композиція п'єси (зовнішньо спокійне життя адвоката Хельмера насправді побудоване на обмані та егоїзмі; рушійна сила розгортання дії — підробка Норою підпису батька з метою здобути гроші, спадкоємницею яких вона була, і врятувати хворого на туберкульоз чоловіка; розв'язка драми — бесіда між Норою і Хельмером створює інтелектуальне напруження і призводить до рішучих сюжетних змін: Нора вирішує залишити сім'ю).
3. Розвиток характерів героїв (на початку п'єси Нора — покірна жінка, неспроможна прийняти самостійні рішення; але з'ясовується, що вона зробила через любов до чоловіка вчинок, який може, з точки зору Хельмера, заплямувати їхнє ім'я; у діалозі Нора постає сильною, цілісною натурою, що вміє переоцінити свої погляди і рішуче змінити свою долю. Хельмер зверхньо ставиться до дружини, не замислюється над причиною її вчинку; його хвилюють тільки наслідки цього вчинку щодо їхньої репутації).
4. Сутність подружніх взаємин (спокійне життя було ілюзією, вони чужі одне одному; це стає зрозумілим після аналізу мотивів вчинку Нори і ставлення до нього Хельмера).