- А хто? Більше ніхто до кімнати не входив з вчорашнього вечора!
- Ти його загубив, ти й шукай!
Два брати, Сашко та Мишко, сперечалися вже п'ять хвилин. Сашко шукав і не міг знайти свого улюбленого капелюха. Час спливав, а річ все не знаходилася. Сашко був роздратований. Мишко був спокійніший і взагалі розумніший за брата.
- Так, Сашко, заспокойся. Я твого капелюха дійсно не брав. Це означає, що він десь тут. Щоб його знайти, треба поміркувати...
- Шукати треба, а не міркувати!
- Ні. Ти вже шукав. Тепер поміркуємо. Коли ти останнього разу його бачив?
- Коли вчора зі змагань повертався. Я тоді перше місце взяв. Пам'ятаєш?
- Авжеж. Ти забіжав у кімнату, закричав, що ти - чемпіон, і... що?
- Що?
- Ти зірвав з голови свого капелюха і підкинув його вгору. А потім став стрибати як мавпа... Пригадуй. Підкинув вгору, але не зловив. І на підлозі його нема...
Брати одночасно подивилися вгору. Там, зачепившись за ріжок люстри, висів капелюх.
Сергей Александрович Есенин,наилучше всех описывал русскую природу.Он не преувеличивал ее бытия и не добовлял красок,он писал как есть...
Вот по моему мнению наиболее эпическое стихотворение :
"О Русь — малиновое поле И синь, упавшая в реку, — Люблю до радости и боли Твою озерную тоску."
4 строки,а как глубинно и как легко становится на душе,когда представляешь эту картину.Словно отдыхаешь у этой реки.
Описывая природу,он дает ей шанс заговорить с нами,ведь некоторые поэты посвящают стихи кому-либо,а Есенин в своей природной лирике нашел себе безмолвного оценщика его стихов,но если бы даже природа могла разговарить,она сказала бы ему за описание ее красот.Но,не сказанно,то что Есенин отголосками природы описывает и чувства человеческие...ему схожи человек и природа и это видно вот в этих строках :
" Не жалею, не зову, не плачу, Все пройдет, как с белых яблонь дым. Увяданья золотом охваченный, Я не буду больше молодым. Ты теперь не так уж будешь биться, Сердце, тронутое холодком, И страна березового ситца Не заманит шляться босиком"
Это дает,понять,что одухотворение у Есенина к поэзии,по большей степени от красоты,необъятности,могучести,в тоже время нежности,теплоты русской природы - в стране березового ситца.
Справа про капелюх, що зник
- Та не брав я твого капелюха!...
- А хто? Більше ніхто до кімнати не входив з вчорашнього вечора!
- Ти його загубив, ти й шукай!
Два брати, Сашко та Мишко, сперечалися вже п'ять хвилин. Сашко шукав і не міг знайти свого улюбленого капелюха. Час спливав, а річ все не знаходилася. Сашко був роздратований. Мишко був спокійніший і взагалі розумніший за брата.
- Так, Сашко, заспокойся. Я твого капелюха дійсно не брав. Це означає, що він десь тут. Щоб його знайти, треба поміркувати...
- Шукати треба, а не міркувати!
- Ні. Ти вже шукав. Тепер поміркуємо. Коли ти останнього разу його бачив?
- Коли вчора зі змагань повертався. Я тоді перше місце взяв. Пам'ятаєш?
- Авжеж. Ти забіжав у кімнату, закричав, що ти - чемпіон, і... що?
- Що?
- Ти зірвав з голови свого капелюха і підкинув його вгору. А потім став стрибати як мавпа... Пригадуй. Підкинув вгору, але не зловив. І на підлозі його нема...
Брати одночасно подивилися вгору. Там, зачепившись за ріжок люстри, висів капелюх.
Сергей Александрович Есенин,наилучше всех описывал русскую природу.Он не преувеличивал ее бытия и не добовлял красок,он писал как есть...
Вот по моему мнению наиболее эпическое стихотворение :
"О Русь — малиновое поле
И синь, упавшая в реку, —
Люблю до радости и боли
Твою озерную тоску."
4 строки,а как глубинно и как легко становится на душе,когда представляешь эту картину.Словно отдыхаешь у этой реки.
Описывая природу,он дает ей шанс заговорить с нами,ведь некоторые поэты посвящают стихи кому-либо,а Есенин в своей природной лирике нашел себе безмолвного оценщика его стихов,но если бы даже природа могла разговарить,она сказала бы ему за описание ее красот.Но,не сказанно,то что Есенин отголосками природы описывает и чувства человеческие...ему схожи человек и природа и это видно вот в этих строках :
" Не жалею, не зову, не плачу,
Все пройдет, как с белых яблонь дым.
Увяданья золотом охваченный,
Я не буду больше молодым.
Ты теперь не так уж будешь биться,
Сердце, тронутое холодком,
И страна березового ситца
Не заманит шляться босиком"
Это дает,понять,что одухотворение у Есенина к поэзии,по большей степени от красоты,необъятности,могучести,в тоже время нежности,теплоты русской природы - в стране березового ситца.